Люди-зорі

Які яскраві й неповторні зорі.

Вони у вічності бездоннім морі

Купаються щоночі до світання,

Хоч кожна ніч для когось з них остання.

Вони світлі гімни Творцеві складають

І неустанно його прославляють.

Одні більш яскраво, а інші тихіше,

Та кожна  із них в небі слід свій залишить.

У нашому світі усе проминає,

Та тільки безслідно ніщо не щезає.

На Землю усі ми приходим, як зорі, -

Яскраві і чисті, як небо прозоре.

Невинна душа у світ цей приходить,

А в піднебессі зоря нова сходить.

Й щораз яскравІшою буде ставати,

І дУші споріднені в небі шукати.

Є зорі, що світять прекрасно і ясно,

Та в декого ще за життя вони гаснуть.

Так часто людина зорю свою тушить,

Бо голос небесний в душі своїй глушить.

Як час вже приходить з землею прощатись,

І в лоні Творця із зорею з’єднатись,

Два Ангели душу прийдУть зустрічати

Й на шальки терЕзів життя все складати.

Чи світла чи темна сильніш буде гирька?

Погасне у небі іще одна зірка…

Як чорною була душа на Землі,

Навіки пропАде в холодній імлі.

Якщо ж душа світло в душі не втрачала,

Й дорогою правди завждИ прямувала,

Погасне вона. Та залишить від себе

Зірок яскравІших ще сотні у небі.

Навіщо ж зіркИ передчасно гасити?

Якщо можна світ яскравІшим зробити.

Лампадкою бути в житті золотою,

І люди засвітяться поруч з тобою.