Я не знаю ...

Я не знаю, чому тебе кохаю ...

А, може, й не кохаю - теж не зна...

До тебе щось я відчуваю...

До тебе, чомусь, лину я...

Ми друзі, і наша дружба-то є дар.

Та, чомусь, боюсь я ненароком

Той дар впустити і до самих хмар

Він може полетіти стрімко, наче сокол.

Адже буває часто так (і це я знаю не з чуток),

Що плутається дружба і кохання.

Тяжко й не до снаги розплутувать "моток",

Й не розібравшись віримо в останнє...

А раптом переплутав ти і що?

Втратиш все,що так боявся втратить!

А винятки?Скільки їх би не було-

То є щастя в них потрапить...

А що як кинувшись у вирій

На жертву ставиш іншої людини почуття?

Тої, яка знайома, близька, рідна...,

Якій бажаєш лиш добра?

Подумай трішечки, почекай, зрозумій...

Чи варто ставку свою ставить

Бо іноді, хоча ти й переміг

Та найцініше можеш втратить...