Легенди Адамового Лісу
- 18.02.10, 18:12
- Історія
(Закарпатська обл., В. Березняський р-н. с. Тихий)
Щоб зберегти цінні для лісової науки пралісові фітогенози, австро-угорські лісівники створили в 1908-1913 рр. Буково - ялицевий резерват «Тиха» ( 14, 9 га ). У 30-х роках минулого століття за ініціативи відомого чеського лісівника – професора А. Златніка цей резерват розширено на 110,3 га. На жаль, у роки другої світової війни й після неї буково-ялицеві праліси у Тихому були зрубані. Із того, що залишилося у важкодоступних місцях, 1966-го року створено новий дендрологічний резерват «Тихий» площею 25 га. ( Із видання: Стойко С.М., Копач В.О. « Сто років створення природних резерватів в Українських Карпатах», 2009 р. ).
Десь наприкінці позаминулого століття серед заможних городян тодішньої Австро-Угорщини стовало модним полювання, а чи й просто прогулянки в Карпатських горах. Одним із таких «райських» куточків, котрий часто навідували мадярські й австрійські пани, були околиці полонин Рівна та Остра. Неповторні краєвиди, громадні поляни посеред правічних лісів милували зір, вабили своєю первісно-дикою красою. Та найбільше вражали панів і панянок тутешні ліси. Велетенські смереки і буки неначе зійшли сюди зі сторінок відомих романів Фенимора Купера. І вже не в уяві були ті дерева, а поруч – до них можна було доторкнутися руками. Скільки їм літ? Двісті? Триста? Чи й тисяча? А, може, вони, як і ці гори, вічні? Із часів Адама?..
Ще року 1900-го міністерство землеробства Австро-Угорщини за порадою природолюбів видало циркуляр про охорону природних урочищ із віковими деревами й пралісами та їх збереження шляхом створення резерватів. У 1908 році серед перших удостоєно охоронного статусу урочище Адамів Ліс поблизу Тихого. Цей флористичний заповідник площею майже 15 га був розташований трохи вище теперішнього урочища Кошарки – праворуч лісової дороги Тихий – Лютки. Через заповідний ліс тягнулася гарно облаштована пішохідна доріжка. Місцеві селяни називали її « Грофкиня» за традицією, що започаткувалася, ймовірно, у ті часи, коли володарями тихівських лісів були графи Друге ти.
Та особливої краси і неповторності надавали заповіднику велетенські ялиці, чимало із яких були ще й розплідниками диких бджіл. Тому навесні і влітку ліс сповнювався дивовижним гулом невтомних комах. Заповідний праліс викликав захоплення не тільки заїжджих любителів природи, а й місцевих селян. Прямуючи у своїх ґаздівських справах на полонини, або вертаючи звідти, кінні чи піші, зупинялися вони тут, щоб відчути велич земної краси, відпочити і набратися сил. І було це щось подібне до ритуалу, до звичаю. Місце того ритуалу понині називають « Спочиванка».
В часи Чехословацької Республіки заповідна територія тихівських пралісів була значно розширена. Також заповідними стали ялицево-букові й буково-ялицеві ліси на північно-східних схилах гір Високий ( 1062 м ) і Волосань ( 1030 м ). Створення чеськими лісівниками справжнього флористичного заповідника на південній околиці Тихого було дуже вчасним, бо вже тоді ліси довкола села інтенсивно вирубували. Цьому сприяла і робота місцевого лісопильного заводу. Від перших його власників ( « Санто і компанія» ) завод викупив єврей Бергер Янкель. Він запровадив роботу лісопильні у дві зміни по 12 годин, а пиломатеріали поставляв у кілька європейських країн. Остання обставина була врахована року 1939-го . Мадярським «визволителям» позаріз потрібна була деревина, багато кубометрів деревини. І вони подалися у заповідні ліси. І падали із останнім зойком лісові велети, розламувалися від страшних ударів об землю. І стікали кров’ю – золотистим диким медом… Нині це видається легендою, але очевидці свідчили, що тоді насправді потоком тік мед. Як пам’ять про це на околиці Адамового Лісу досі живе назва « Медяний Потік»… Щоб прискорити рубки, у Тихий привезли і професійних лісорубів із Марамороша. Понині місце, де вони проживали, має наймення «Мараморошські Колиби». Але навіть мадярські зайди залишили первісний праліс, котрий іменували «Адамовим». Знищили його радянські марксисти. Може, тому, що Адама не визнавали, а, значить, і лісу такого бути не могло? А може, через те, що були важкі повоєнні роки і всюди не вистачало деревини? Так чи інакше, але у 1948 році, рівно через 40 років після проголошення заповідного статусу, Адамів Ліс, як пам’ятка природи, зник, залишивши по собі хіба що горду назву. І легенди…
А вже в середині п’ятдесятих років із оголених схилів Високого і Волосані на село ринули повеневі води, яких ніколи перед тим не було. Це була чи не найперша відплата природи мешканцям Тихого за те, що у важкі часи не стали на її захист.
Щоб зберегти цінні для лісової науки пралісові фітогенози, австро-угорські лісівники створили в 1908-1913 рр. Буково - ялицевий резерват «Тиха» ( 14, 9 га ). У 30-х роках минулого століття за ініціативи відомого чеського лісівника – професора А. Златніка цей резерват розширено на 110,3 га. На жаль, у роки другої світової війни й після неї буково-ялицеві праліси у Тихому були зрубані. Із того, що залишилося у важкодоступних місцях, 1966-го року створено новий дендрологічний резерват «Тихий» площею 25 га. ( Із видання: Стойко С.М., Копач В.О. « Сто років створення природних резерватів в Українських Карпатах», 2009 р. ).
Десь наприкінці позаминулого століття серед заможних городян тодішньої Австро-Угорщини стовало модним полювання, а чи й просто прогулянки в Карпатських горах. Одним із таких «райських» куточків, котрий часто навідували мадярські й австрійські пани, були околиці полонин Рівна та Остра. Неповторні краєвиди, громадні поляни посеред правічних лісів милували зір, вабили своєю первісно-дикою красою. Та найбільше вражали панів і панянок тутешні ліси. Велетенські смереки і буки неначе зійшли сюди зі сторінок відомих романів Фенимора Купера. І вже не в уяві були ті дерева, а поруч – до них можна було доторкнутися руками. Скільки їм літ? Двісті? Триста? Чи й тисяча? А, може, вони, як і ці гори, вічні? Із часів Адама?..
Ще року 1900-го міністерство землеробства Австро-Угорщини за порадою природолюбів видало циркуляр про охорону природних урочищ із віковими деревами й пралісами та їх збереження шляхом створення резерватів. У 1908 році серед перших удостоєно охоронного статусу урочище Адамів Ліс поблизу Тихого. Цей флористичний заповідник площею майже 15 га був розташований трохи вище теперішнього урочища Кошарки – праворуч лісової дороги Тихий – Лютки. Через заповідний ліс тягнулася гарно облаштована пішохідна доріжка. Місцеві селяни називали її « Грофкиня» за традицією, що започаткувалася, ймовірно, у ті часи, коли володарями тихівських лісів були графи Друге ти.
Та особливої краси і неповторності надавали заповіднику велетенські ялиці, чимало із яких були ще й розплідниками диких бджіл. Тому навесні і влітку ліс сповнювався дивовижним гулом невтомних комах. Заповідний праліс викликав захоплення не тільки заїжджих любителів природи, а й місцевих селян. Прямуючи у своїх ґаздівських справах на полонини, або вертаючи звідти, кінні чи піші, зупинялися вони тут, щоб відчути велич земної краси, відпочити і набратися сил. І було це щось подібне до ритуалу, до звичаю. Місце того ритуалу понині називають « Спочиванка».
В часи Чехословацької Республіки заповідна територія тихівських пралісів була значно розширена. Також заповідними стали ялицево-букові й буково-ялицеві ліси на північно-східних схилах гір Високий ( 1062 м ) і Волосань ( 1030 м ). Створення чеськими лісівниками справжнього флористичного заповідника на південній околиці Тихого було дуже вчасним, бо вже тоді ліси довкола села інтенсивно вирубували. Цьому сприяла і робота місцевого лісопильного заводу. Від перших його власників ( « Санто і компанія» ) завод викупив єврей Бергер Янкель. Він запровадив роботу лісопильні у дві зміни по 12 годин, а пиломатеріали поставляв у кілька європейських країн. Остання обставина була врахована року 1939-го . Мадярським «визволителям» позаріз потрібна була деревина, багато кубометрів деревини. І вони подалися у заповідні ліси. І падали із останнім зойком лісові велети, розламувалися від страшних ударів об землю. І стікали кров’ю – золотистим диким медом… Нині це видається легендою, але очевидці свідчили, що тоді насправді потоком тік мед. Як пам’ять про це на околиці Адамового Лісу досі живе назва « Медяний Потік»… Щоб прискорити рубки, у Тихий привезли і професійних лісорубів із Марамороша. Понині місце, де вони проживали, має наймення «Мараморошські Колиби». Але навіть мадярські зайди залишили первісний праліс, котрий іменували «Адамовим». Знищили його радянські марксисти. Може, тому, що Адама не визнавали, а, значить, і лісу такого бути не могло? А може, через те, що були важкі повоєнні роки і всюди не вистачало деревини? Так чи інакше, але у 1948 році, рівно через 40 років після проголошення заповідного статусу, Адамів Ліс, як пам’ятка природи, зник, залишивши по собі хіба що горду назву. І легенди…
А вже в середині п’ятдесятих років із оголених схилів Високого і Волосані на село ринули повеневі води, яких ніколи перед тим не було. Це була чи не найперша відплата природи мешканцям Тихого за те, що у важкі часи не стали на її захист.
Іван Циганин.
"Карпатська зірка" №8 від 19.02.2010
"Карпатська зірка" №8 від 19.02.2010
1
Коментарі
N 47-ий
118.02.10, 18:27