Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная! Видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай. Сядемо вкупочцi тут пiд калиною — I над панами я пан! Глянь, моя рибонько, — срiбною хвилею Стелеться полем туман. Гай чарiвний, нiби променем всипаний, Чи загадався, чи спить: Он на стрункiй та високiй осичинi Листя пестливо тремтить. Небо незмiряне, всипане зорями, — Що то за божа краса! Перлами ясними ген пiд тополями Грає краплиста роса. Ти не лякайся, що нiженьки босiї...
Читати далі...