О сообществе

Співтовариство НА ВЕРШИНІ СЛОВА обєднує поетів які пишуть на українській та російській мові. Як початківців так і майстрів слова.
Ціль: Обєднання поетів, та шанувальників поезії для популяризації поезії, видання збірок віршів, організації авторських вечорів і т.д.
Вид:
краткий
полный

На вершині слова - Вірші

Найкраще в світі!

  • 02.04.10, 16:15

Просто мріяти і жити!

Просто бути і любити!

Просто плакати й сміятись!

Просто диву дивуватись!

Так все просто: лиш поглянь!

Та яка тонка ця грань!

Крок назад - все чорно-біле...

Ще раз крок - все знову сіре...

Залишайтесь в позитиві!

Крок вперед - ми всі щасливі!

Крок вперед робіть щодня!

Щастя пийте із горла!

Бо наш світ весь кольоровий

Й кожен день у нім чудовий.

Ви радійте сонцю й небу!

Закохатись - також треба...

Усмішку даруйте людям,

Бо момент цей - незабутній!

Все прекрасне на цім світі!

А найкраще - наші діти!  podmig


100%, 14 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Патріотичний вірш "Українське серце."

Я страшенно вибачаюсь і прошу пробачення,
Та мені уже набридло наше телебачення.
Вже набридли ці розмови про наших політиків,
Депутатів, олігархів, юних аналітиків.
Про проблеми в Україні і хто в цьому винен.
І про те, хто ці проблеми вирішить повинен.
Ющенко видав указ, Тимошенко заявила,
Янукович не підтримав. Як все надоїло!!!
Надоїло жить в країні, де брехня гуляє,
Де корупція не менша, а лиш процвітає.
Вже дістала ота криза і проблеми з газом.
Всі ці лозунги дістали: «Вийдем з кризи разом!»
Вже дістала наша влада і слуга наш тато.
І дістали оці крики: «Україна в НАТО!»
Вже набридло це читати, що «Вона працює!».
Не працює вона тут, а лише грабує.
Вже набридла всім ця фраза: «Ці руки не крали!»
Це брехня! Ці руки крали, да іще й не мало.
Вже набрид цей «добрий» лідер, що всіх запевняє:
«Україна запрацює!» й очі в бік ховає!
Кожен раз нам обіцяють – будуть переміни,
І зарплата буде більша, і бюджет країни.
І навчання безкоштовне, без проблем робота,
І до кожної людини клопітка турбота.
Будуть пенсії великі, будем краще жити,
Будуть неньку Україну дуже всі любити.
Але що це? Надурили? Просто обіцянки?
Як доходить вже до діла, то лише мовчанки.
А як спробуєш спитати, кожен лиш киває,
Бо ніхто у нашій владі відповідь не знає.
Ви всі безвідповідальні, й це погана риса.
І ховаєтесь у норку, як остання криса.
Всі рятують свою шкуру, честь свою минають,
Бо політики всі наші совісті не мають.
Називають українців бидлом і козлами,
А скажіть мені на милість, хто ж ви поряд з нами?
Ви всі зрадили народ свій, знищили державу,
Зруйнували всю культуру, безжалісно й криваво.
Обнагліли аж до крику кляті бюрократи,
Ще й ховаються від правди за свої мандати.
Так і хочеться сказати: «Геть усі, панове!».
Розпустити весь парламент і почати знову.
І забрати в депутатів всі вкрадені гроші,
Хай попробують так жити лідери хороші.
Розраховують лише хай на свою природу,
Хай побачать як живеться їхньому народу.
Дати в руки їм граблі, заступ і лопату,
Хай попробують земельку руцями пахати.
Хай хоч раз в житті своєму з’являться мозолі,
Не від кейсу із грошима, а лихої долі.
Знаю, знаю. Це слова лиш. Що тут вже казати!
Нашій владі на громаду просто наплювати.
В них проблеми зовсім інші: Як набить кармани?
Як зробити, щоб відстали ці «козли» й «барани»?
Як отримати відпустку, і машину взяти?
Як добудувать квартиру, вже, мабуть, десяту?
Як відправити у Лондон дитину свою вчитись?
Як отримати хабар, та й щоб не попалитись?
Що робити, скориставшись якісним моментом,
Щоб нарешті вже дістати місце президента?
В усіх політиків на думці лиш одна турбота –
Забезпечити родину і свойого рота.
Всі од’їли собі пуза і лиця квадратні,
Покупляли євро-дачі, на землі приватній.
А за що, скажіть, зарплата вам така велика?
20 тисяч гривень в місяць – це вже нагло і дико!
В чому користь вас у владі? Чим вас похвалити?
Ви не вмієте нічого як лише ганьбити.
Ваш язик лише й уміє, що критикувати,
А до діла як довести, то на все начхати.
І на мову, на культуру, і на дух цілющий.
На народ весь український – вічний невмирущий.
Цей народ страждав немало, пережив всі страхи,
І тепер, завдяки владі, все іде до краху.
Подивіться ви навколо, ваш народ страждає.
Жебракує в переходах, долі їм немає.
Скільки можна вже брехати: «Будем жити краще!»
Скільки раз звучить ця фраза, а стає лиш важче.
Скільки можна вже кричати: «Йдемо у Європу!»
Повставайте з ваших крісел і ідіть у баню!!!
Не дійдемо ми в Європу, припиніть розмови!
Не підходять під стандарти нинішні умови!
Лиш куди ми точно дійдем – в прірву соціальну,
Якщо в владі не почнуть всі працювать нормально.

Рік 2010-тий за вікном буяє
Що очікувати далі, те ніхто не знає.
Будем знову сподіватись, будем далі жити,
Будем ми життя старатись трішечки змінити.
Щоб позаздрив нам француз, росіянин, німець.
І щоб гордо це звучало: «Так, я українець!»
Ми піднімемось з колін, задамо всім перцю,
Бо у кожного в душі в нас українське серце!!!

Володимир Нагорнюк
http://vkontakte.ru/id17977399

В тіні ...

  • 25.12.09, 17:55

В тіні столітнього дубу,
На молодій траві.
Приходять у голову думи,
Разом з теплотою землі.

Ти відчуваєш дотик руки,
Чийсь погляд у висоту.
Через закриті повіки,
Того, хто дарує доброту.

А під час літньої зливи,
Дощ поцілує теплий.
Вустами небесної сили,
І здасться, що ти вже мертвий.

Що душа твоя вже на волі,
Що лине у висоту,
Де світять яскраві зорі,
Того, хто дарує доброту.

Коли я пив пиво...

  • 19.12.09, 15:37
                                            Коли я пив пиво з Ісусом Хрестом,
                                            У брудній пивній навпроти вокзалу,
                                            Він все казав : « Давай з вином,
                                            Воно якраз йде до цього базару.»

                                  Він випросив мірку у Ліди за так,
                                   Позичили, скинулись і як завжди хватило,
                                  Та помаленьку полізли в «третяк»,
                                   У надії по дорозі стрельнути на пиво.

                                              Зичнули, долізли та на асфальті,
                                              Розпили ту пляшку під давну розмову,
                                              Про сили небесні і проблеми статі,
                                             Зірки всюдисущі та чорну підкову.

                                              А Він, вже мокаючи хаєр в бокал,
                                              Казав : « Мені мало, давай ще бухнем,
                                              А тоді розповім, хто де літав,
                                              У вісні і як боротись із днем.»

                                              Я нагадав : « В нас грошей немає.»
                                             Він усміхнувся : « У нас завжди так,
                                              Підем до Марії, вона виганяє,
                                               Досить пристойний та дешевий первак.

                                               А мені вона на льє за спасибі,
                                              Мене вона називає сином,
                                               Але, по секрету відкриюсь тобі,
                                            Мене, як кажуть, знайшли під тином.

                                              Тоді вона, ще жила у селі,
                                               Красива була, якщо ми повірим,
                                               І не пила, як тепер усі,
                                               Та що говорити, підем краще візьмем.»



                                             А коли Він заснув, справді первак,
                                            Досить пристойний гонить Марія,
                                             Я Його відтягнув у кущі за «третяк»,
                                         Та пішов блукати, мене ще кликала мрія.

Соломія

  • 18.12.09, 17:39
                                                                                         Соломія плаче гірко,
                                                                                         Покриваюча пітьма,
                                                                                         Обплітає все так швидко,
                                                                                         Чорна осені лоза.

                                                                                         Перероджений багрянець,
                                                                                         Мов покритий гниллю плід,
                                                                                         Це вже роджений алтарець,
                                                                                         Де згорить весь білий світ.

                                                                                         Відпадає все зелене,
                                                                                         Чорним голиться земля,
                                                                                         Все готове в хаті в мене,
                                                                                         За господаря зима.

Годинник на стіні...

  • 11.12.09, 17:38
Годинник на стіні наче п`яний сусід,
То плаче, то співає і ночами не спить,
Квартира повна часу, навіть капаючий кран,
Відрізує хвилини з тіла з безлічю ран.


На стінах сива плісінь відраховує століття,
А муха об скло соті долі секунд,
Приближення смерті ось і все що сниться,
Спокій обличчя видає тремтіння рук.


А радіо видасть бадьорий голос:
"Киїсвький час стількіто годин."
А навколо туман і Ячмінний колос,
І старухи усмішка, кладовищенський дзвін.


Проклятий дощ так ритмічно б`ється,
Земля вчипилась в мене і вертить, і вертить,
А може і добре, що все це скінчиться,
І буть прокляте все це і не страшно вмерти.

Снігом, снігом білим лихом

  • 06.12.09, 13:30
Снігом, снігом білим лихом,
На дворі співає вихор.
Вертить, вертить частки неба,
Білосніжні королева.


На землі все чорне з білим,
Холод, з неба світло зір,
І бере мене в обійми,
Місяць зимній лютий звір.


Вітром в вікна в тіло втома,
Така рідна і знайома.
Рідше, рідше бється серце,
Мов замерше вже джерельце.

* * * * * * * * * * * * * * * * * *

  • 29.10.09, 13:24
Когда мысли пусты,
А голова опущена к земле.
Порыв прохлады средь тиши,-
Меня поймут не многие...

Когда средь пустоты
Нагрянет вдохновенье,
И неожиданный глоток свежести
Заставит звучать стремленье...

Звучать по всей твоей ткани,
Промчав словно ток,
И тогда сердце застынет на миг,-
А затем зашумит как поток...

И тогда сознание замолчит,
И доздраствуй подсознание...
И момент нелепый.
оправдает долгое молчание..

И секундный порыв ветра
Обнажит тебя сразу,
Освободив от оков.
Что давно тянули к низу..

Адреналин зашалит по венам,
Улыбка и глаза проявят себя..
И счастье тогда вулканом
Пробьет из глубины самого тебя...

Средь пустыни есть вода
Будь. живи и помни...
И храни в памяти века...
Не изменив той страсти...)))

(с) Szilvo* 29.10.09

Вічність...

  • 22.10.09, 16:15
Вічність – каміння стіни,
Життя – пліснява на ньому,
Час – краплини води,
Що летять до долу.

Жовтень жадібний...

  • 09.10.09, 18:04
Жовтень, жадібний до злата,
Мов цар Мідас – що торкнеться,
Перетворює на жовте.

Та прийде й йому розплата,
Грудень місяць десь візьметься,
Стане біле все й відверте.