Дзвони зорі закликали,Дзвони зорі розсипали,Через сито воду лили,Немовля у світ вводили. Силу світла слали в очі,Не питали чи він хоче,Болем біль перемагати, Болем бога пізнавати.

Мов квіти,що в`януть восени,Мов сніг, що тане весною,Мов швидкоплинні ранкові сни,Просвітлення пізнане мною. Скарби у підвалах фортеці,Ліси, покриті темнотою,Таємні бажання у серці,Просвітлення пізнане мною. Струмок, перетворений в океан,Сніжинка, що стала лавиною,Піщинка, що утворює бархан,Просвітлення пізнане мною.

Над тобою, наді мною нависають сни,  Лук натягнутий стрілою – назавжди. Крила ангела в долоні в вигляді струни, Біль в її протяжнім стоні – назавжди. Попіл сипле в наші очі в вигляді весни, Завороження шепоче назавжди. Промовляє спраглий вітер – « Вже пора, пішли.» Він дарує зав'ялі квіти – назавжди.

Чорна спіраль гігантського смерчу, Всмоктує душі і крутить у вихрі, Тягучої, вічно живучої смерті. Нейрони ростуть, мов планети хребти, І знов оживають Везувії стихлі, Дивується час, не в змозі іти. А навхрест протягнуті тонкії струни, Золотом ріжуть Аідову ніч, І рушаться квітів всесвітні закони. Даючи життя геніальним мутантам, З зірками замість облич, Що засліплюють очі Атлантам

Я хотів би стати дощем,   щоб стекти по склі. Перетворивши світ за склом,   в світ Далі. Розмивши картини,   одвічного спокою тиші. В далекій,   розкритій над вежами книзі. Що я написав,   в честь їхніх божеств. В честь їхніх   кровавих торжеств.

Корону поклали на схилене сумом чоло, В одежі обрали, налили у чаші вино, Ноги омили, на очі злато монет,  Та схоронили – шановний лиш мертвий поет.

На горі Він стояв у жовтому плащі, Підігнаним вітром по самій фігурі, І пливло все, пливло, вертілось й пісні, Співали жінки білокрилі. Горбань сотньолітий, блідий і в екстазі, Поливав його ноги соком з ріки, А північний вітер в священнім посланні, Прославляв його велич на вічні віки. Голосило каміння долонями тиші, Прозорих та тонких ліній ріки, У надії, що колись нікчемний напише, А Владика .йому подарує світи. По полям мандрував Він, лелеками, Крила Йому посилали вітри...

Читати далі...

Коло броду осінь воду, Набирала у відро. Її вроду вітри сходу, Цілували у чоло. Цілували, обіймали, Та напевне все дарма, Не чекали, але знали, Після осені зима.

Слово...На столь велико...Что и не достать глубин,что и не коснуться высот...На столь необычаемо....Что и не поймать порыв,Что и не повторить рассвет....Нужно ценить каждое слово....Ведь каждый звук - наш вклад...Многие могут сравнитьБижутерию с другоценостями,Неосозная разницу...Мы оцениваем то, чтоИ так ясно....Но не осознаем той искры...Ведь первое слово было бесценнымЭто слово - "Мама"

Цвинтар кохання. Мільйони гробів, Та нема тут свічок, Нема і вінків. Навколо цієї сумної оселі Птахи лиш співають Пісні невеселі, І чорні могили Купаються в смуті. Ось зовсім ще свіжі, Ось старі і забуті. На кожній могилі Ростуть диво-квіти, Барвисті пелюстки, Ясні самоцвіти. А ці дивні квіти – Ненароджені діти, Усі жертви зради, Розлуки і муки. А зрада, ніколи вона Не дрімає. З світанку до ночі І з ночі до ранку У чорній одежі По світу блукає. І знов десь...

Читати далі...