Мені так сумно, я не знаю,Чи я живу, чи помираю,Мов та краплиночка на склі,Лиш повзаю я по землі,А сонце вийде то й ростану,Не залишу по собі рану,Лиш спогад. Був такий собі,Прожив життя мов у вісні,Кохав і мріяв без підстав,Хоч не тікав він від забав,Та сумно жив тому і часто,Пригадував Еклізіаста,Прийшов, пішов і все по нім,Розвіялись мара і дим.

Не потрібно вмирати за волю,За волю потрібно жити,Та завжди лишатись собою,Та по-можливості більше творити.Ніколи не воюй за країну,Тим більше за примарний "народ",Та завжди підтримуй людину,Просто так, без усіх нагород.Не воюй ніколи за щастя,Бо в війні не щастить нікому,Буть щасливим без бога й причастя,Вірь у себе, не в якусь там ікону.За кохання не треба змагатись,Сам подумай - невже це трофей,Краще зовсім самотнім зостатись,А чим жити немов фарисей.До насилля моя недовіра,Разом з ...

Читати далі...

Вже проходить літня депресія,На порозі усміхнена осінь,І родиться весела поезія,Не було наче літища зовсім.Скоро, скоро повіють вітри,З півночі свіжі, холодні,Зелень швидко припине рости,Переміни уже незворотні.Сонця світло вбирали сади,Щоб у гній цого обертати,Та зима вже прямує сюди,І не довго&nbsp...

Читати далі...

На планеті жадоби, де гучно жуютьІ шкребуться до влади, як миші,Я згадав про нездійснену мрію свою:Усамітнитись десь серед тиші,І дивитись, як зорі над світом встають,Як доріжка на річці іскриться,І як вітер полів, український баюн,Непомітно колише пшениці...

1. Смерть не здолає любов полум’яну. Ворог не зможе кохання убити. Можна серця зупинити коханим – Їхня любов і з могили повстане, Їхня любов залишається жити В зорях і хвилях, в чайках і квітах, В хмарах, які пролітають над світом. Нині і вічно любов нездоланна! Довгим розлукам любов не підвладна. Через роки, крізь біду і страждання Вогнищем вірним світить кохання, Гинуть у полум’ї підступ і зрада! 2. Рік...

Читати далі...

Зваба розпусти - як мить на розпутті, Та не спиняються ті, хто над світом. Легко ідуть у непевне майбутнє, А під ногами – стеляться квіти. Тільки згинайся – і візьмеш рукою, Морем нектарним упийся, як треба. Нащо шукати без сну і покою Маревні квіти, обіцяні небом? Щастя віддалене примхами долі І невідомо якими шляхами. Більшість схиляється просто додолу, Швидко збирає, що є під ногами. З пилу виліплюють білу хатину, Гарну дружину, куму симпатичну – Тільки згинай перед буднями...

Читати далі...

Він був дитя поезії і мрій. Вона ж хотіла чоловіка дій, Який зубами вирве, що захоче. А цей – слабак, занадто добрі очі. Не пара він для ситого життя. Згоріти може, тільки без пуття, Всім допоможе, і роздасть останнє, І не затопче навіть за кохання... Був покохав безтямно, без надій Порожню дівку бідний чародій, Ставав для неї стежкою, струмком, І тінню, і росою, і містком, Був дахом, кошенятком біля ніг, Та доларом зробитися не міг. Ставав багаттям в темні вечори, Зорею, що...

Читати далі...

Південне небо піниться зірками. В селі уже не світиться вогонь. А над долиною, за синіми ставками, За обрій зачепився Оріон... Чого ж мене тривожить ця примара, Коли над містом, у нічній імлі, Повзуть холодні, непривітні хмари, Притиснувши будинки до землі? Об вікна б’ються темні крила ночі, І сповідаюсь тіням, самоті, Що я живу не так, не там, де хочу, Цілую очі – може теж не ті? Шукають руки зовсім інші груди І волоси, як трави запашні. А серце неслухняне вперто блудить По...

Читати далі...

На світанні приходить сон, Що у тебе останній патрон, У капкані обидві ноги, І оточують злі вороги, Та за тебе, де рідна межа, Не помолиться жодна душа. На світанні насниться тин. Ти під тином старий і один. Де твій син, де дружина і дах? Є єдиний супутник – страх. І тримає слабка рука Не корону, а хліб жебрака. На світанні охоплює жах – Щось наплутано в наших зірках: Над живими царюють мерці, Замість блазнів у них – мудреці, Між почесних не святість, а гріх, Не вінець, а...

Читати далі...

Є в житті весна, коли востаннє Вибухнуть бруньки твої каштанні, І востаннє сяде на правицю У життя закохана синиця, І майнуть далеко від землі Всі твої незбутні журавлі. Гірко, брате - спадок небагатий, Та і той нема кому віддати, Гірко, що навколо, як стіна, Гомінка, байдужа чужина. Гірко - не відсіялись роками Ті, хто в серце цілився плітками, Гірко, що лишилися в житті, Ніби друзі, ніби... та не ті, Друзі не по духу - по чарчині, Товсті і веселі, наче свині... Глянеш ти...

Читати далі...