- твоє життя це просто шелест вітру

- за пару годин неймовірних відчуттів, я розплачуюсь великою літньою депресією, зараз видно що все йшло на пере косяк але таких неприємних наслідків я навіть не очікував… зараз намагаюсь щось робити але втрачаю тільки час та гроші. смуток - домінуючий настрій, все більш і більш втрачаю віру в себе та засмучуюсь в навколишньому світі. втративши свій телефон зрозумів що мені і так майже ніхто не телефонує, ніяких пропозицій від друзів, чомусь треба все робить самому я навіть уже не пам’ятаю колиб це щось організувалося в Талі щоб мене запросили а не я запрошував, так були моменти але їх дуже мало (Гоші респект він тут виключення, а от деякі інші)… намагаєшся зробити так щоб на тебе звернули увагу – ось я, готовий майже на все, можливо не такий гарний як треба але я готов для змін, але всі зусилля нічого не варті тому що ти не цікавий  для неї і це не змінити ніяк. інколи думає клас чорна смуга вже по заду навіть вдається весело провести час а потім виявляється що це була біла смуга а саме гірше жде тебе по переду. навіть от сьогодні після роботи сів біля метро закурив сигарету і такий смуток забрався в душу що навіть не було сил піднятися і піти додому. мабуть саме депресивне літо в моному житті, чому я взагалі це пишу – ну мабуть тому що якщо я щось і розповідав то тільки позитивні моменти а ото ця гидота так накопилася в мені що я не в силах з нею боротися. навіть взявши мою роботу це просто тупа деградація, одне і те саме, тихий жах. майже дві безглузді втрати за такий короткий проміжок часу, одна болючіша за іншу, я просто не можу це витримати, і навіть я не можу покращити цю ситуацію в ліпший бік, всі мої думки бігають по колу навколо, і я не в силах щось змінити  ох це кохання, закоханість, як це все чудово коли це взаємне почуття а не тільки твої емоції непотрібні ні кому і тим паче не визнані… не думав що може бути так гірко, думав я це вже переріс, і не буду так емоційно сприймати, але все вийшло саме так як я не очікував. буває так хапає що  майже плачеш, що не віриться а ви повірте мані вже не має смислу казати не правду. скільки всього переосмислив да навіть можна сказати що як легковажно я себе поводив, я не прошу щоб мене жаліли, просто якщо все так триватиме то мабуть це дуже вплине на мене і що тоді буде я не можу навіть прогнозувати. хто ще не зрозумів то мене дубасить по повній програмі, ці думки весь час лізуть в голову, від них не має ніяких захисних мір – а якби це зробив так а тут не поїхав до друзів а провів час з нею, перебираєш ці всі комбінації але уже давно пізно. А бо ось наприклад згадуєш щось таке приємне яке було з вами і аж комок в горлі стає і очі так дивно начинають блистіть а ще через секунду під дією земної гравітації падає сльоза, а потом тебе так трусоне і ти відганяєш  всі думки від себе концентруєшся на роботі або ще на чомусь, не суттєвому. Ну і хто я чому потрапив в таку ситуацію, сам винен та ні це випадковість, ага зараз це тобі кара за все, можливо мене взагалі не було, це не зі мною відбувається. Так ми завжди платимо за то що ми робимо, рано чи пізно… не знаю що мені очікувати далі але я дуже сумніваюся що зміни будуть на краще.

- ТЫ ГОВОРИШЬ ЭТО МНЕ? СТОИШЬ ЗДЕСЬ В СВОИХ РВАНЫХ ГРИНДЕРАХ  И ГОВОРИШЬ ЭТО МНЕ? ЛЕПЕЧЕШЬ ОБ ИЗМЕНЕНИИ МИРА? А ХВАТИТ У ТЕБЯ МУЖЕСТВА ПРИНЯТЬ ЕГО ТАКИМ, КАКОВ ОН ЕСТЬ? ЗНАТЬ, ЧТО ТЫ ДОЛЖЕН ДЕЛАТЬ И ДЕЛАТЬ ЭТО, НЕВЗИРАЯ НА ЦЕНУ? ЕСТЬ ЛИ ХОТЬ КТО-ТО В ЭТОМ МИРЕ, КТО ЗНАЕТ, ЧТО ТАКОЕ ДОЛГ?