хочу сюда!
 

Елена

52 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 47-58 лет

Майбутній професор чи сільський дивак?

Цього літа у нас з’явився незвичайний друг – дев’ятирічний Дмитрик Федоров із села Підлісне Олександрівського  району. Чому незвичайний? Бо цей хлопчик – нестандартна дитина. Деякі сусіди вважають його шкодливим чи навіть небезпечним. Але про себе Дмитрик каже: «Я просто трохи допитливий.»

Та як на розуміння дорослих, цей хлопчик допитливий не трохи, а часом занадто. Ну, як ви поясните бабусі, яка посадила квочку на яйця  і чекає курчат, а їх все немає й немає, що Дмитрик перевірив яйця і визначив, що вони не годяться та підклав інші, з яких, на його думку, мають обов’язково вилупитися відмінні курчата. І зробив він це, ясна річ, не для того, аби нашкодити бабусі, яку щиро любить, а тому, що яйця не відповідали тим вимогам, про які він вичитав у якомусь підручнику.

Він – дуже щира і пристрасна натура. Коли пішов до школи, ясна річ, закохався у свою вчительку. «Коли я її не бачу, у мене серце б’ється отак, — маленький кулачок  рухається розмірено й ритмічно. – А коли бачу – отако», — рука хлопчика рухається, як спіймана пташка.

Не дивно, що дорослі і таж вчителька, за повсякденними клопотами і проблемами не завжди можуть оцінити благородні пориви дитячої душі. Як, наприклад, випадок, коли Дмитрик рятував улюблену вчительку від тюрми. Правда,  так вважав тільки він. Якось на уроці вчителька вийшла на хвилинку. Тим часом однокласник вирішив похвалитися перед однолітками, що він може проковтнути монету. А Дмитрик же знав, йому колись це пояснювала бабуся, що монета може застрягнути у горлі і людина задихнеться й помре. Він відразу уявив цю страшну картину і те, що його улюблену вчительку ж тоді обов’язково посадять у тюрму і чимдуж кинувся віднімати монету у товариша.  І у цю мить до класу увійшла вчителька. Звісно, Дмитрик виявився крайнім…

Так і росте Дмитрик на краю села Підлісного. Талановита, щира й добра дитина – знавець природи, експериментатор, дослідник. Звісно, не все у ньому ідеальне. Багато чому треба ще навчитися, осягнути, зрозуміти. Часом йому доводиться й прибрехати, бо сусіди відверто не сприймають, а то й побоюються його експерементаторства та допитливості. А хлопчик, як повітря,  потребує любові, уваги, віри у себе, підтримки дорослих. Без цього  він може залишитися просто диваком, який, можливо й працюватиме, як усі, але природні здібності якого не вибухнуть  відкриттями чи великими добрими справами для довкілля. А з нього міг би вирости професор природничих наук, чи ще й чого доброго – відкривач якихось таємниць природи, майбутній лауреат Нобелівської премії. Як, Підлісне, звучить?

І мова не про одного Дмитрика. Скільки таких талантів, які розпочали новий навчальний рік, можуть не зустріти тієї віри у себе, підтримки, згаснути, обпікшись байдужістю, душевною глухотою, а то й жорстокістю дорослих. Хочеться вірити, що наша школа поступово відходить уже від стереотипів стандартного навчання і вчиться берегти таланти.

Та за Дмитрика мені ще поки дуже тривожно…

Світлана Орел
5

Комментарии