Співак KHAYAT про “Голос країни”, “Євробачення” та плани на майб

Олена Горобець | Інтерв'ю | Співак KHAYAT про "Голос країни", "Євробачення" та плани на майбутнє

Молодий самобутній і талановитий співак Андрій Хайат увірвався у наш інформаційний простір раптово і яскраво успішним виступом в одному з найрейтинговіших талант-шоу країни на національному каналі.

Зараз він успішно долає етапи шоу «Голос країни». Мав гідний виступ на національному відборі Євробачення, при цьому не викликав на себе негативу пов’язаного з конфліктами і скандалами, що вирували довкола цього конкурсу.

Майбутній професор чи сільський дивак?

Цього літа у нас з’явився незвичайний друг – дев’ятирічний Дмитрик Федоров із села Підлісне Олександрівського  району. Чому незвичайний? Бо цей хлопчик – нестандартна дитина. Деякі сусіди вважають його шкодливим чи навіть небезпечним. Але про себе Дмитрик каже: «Я просто трохи допитливий.»

Та як на розуміння дорослих, цей хлопчик допитливий не трохи, а часом занадто. Ну, як ви поясните бабусі, яка посадила квочку на яйця  і чекає курчат, а їх все немає й немає, що Дмитрик перевірив яйця і визначив, що вони не годяться та підклав інші, з яких, на його думку, мають обов’язково вилупитися відмінні курчата. І зробив він це, ясна річ, не для того, аби нашкодити бабусі, яку щиро любить, а тому, що яйця не відповідали тим вимогам, про які він вичитав у якомусь підручнику.

Він – дуже щира і пристрасна натура. Коли пішов до школи, ясна річ, закохався у свою вчительку. «Коли я її не бачу, у мене серце б’ється отак, — маленький кулачок  рухається розмірено й ритмічно. – А коли бачу – отако», — рука хлопчика рухається, як спіймана пташка.

Не дивно, що дорослі і таж вчителька, за повсякденними клопотами і проблемами не завжди можуть оцінити благородні пориви дитячої душі. Як, наприклад, випадок, коли Дмитрик рятував улюблену вчительку від тюрми. Правда,  так вважав тільки він. Якось на уроці вчителька вийшла на хвилинку. Тим часом однокласник вирішив похвалитися перед однолітками, що він може проковтнути монету. А Дмитрик же знав, йому колись це пояснювала бабуся, що монета може застрягнути у горлі і людина задихнеться й помре. Він відразу уявив цю страшну картину і те, що його улюблену вчительку ж тоді обов’язково посадять у тюрму і чимдуж кинувся віднімати монету у товариша.  І у цю мить до класу увійшла вчителька. Звісно, Дмитрик виявився крайнім…

Так і росте Дмитрик на краю села Підлісного. Талановита, щира й добра дитина – знавець природи, експериментатор, дослідник. Звісно, не все у ньому ідеальне. Багато чому треба ще навчитися, осягнути, зрозуміти. Часом йому доводиться й прибрехати, бо сусіди відверто не сприймають, а то й побоюються його експерементаторства та допитливості. А хлопчик, як повітря,  потребує любові, уваги, віри у себе, підтримки дорослих. Без цього  він може залишитися просто диваком, який, можливо й працюватиме, як усі, але природні здібності якого не вибухнуть  відкриттями чи великими добрими справами для довкілля. А з нього міг би вирости професор природничих наук, чи ще й чого доброго – відкривач якихось таємниць природи, майбутній лауреат Нобелівської премії. Як, Підлісне, звучить?

І мова не про одного Дмитрика. Скільки таких талантів, які розпочали новий навчальний рік, можуть не зустріти тієї віри у себе, підтримки, згаснути, обпікшись байдужістю, душевною глухотою, а то й жорстокістю дорослих. Хочеться вірити, що наша школа поступово відходить уже від стереотипів стандартного навчання і вчиться берегти таланти.

Та за Дмитрика мені ще поки дуже тривожно…

Світлана Орел

Мама зниклої у Суботцях дівчини просить не припиняти пошуки.

  • 30.08.18, 21:31
Мама зниклoї у Субoтцях Діани Хріненкo Oлена звертається дo небайдужих із закликoм не припиняти пoшуки дoньки.

https://www.facebook.com/kodtrkt/videos/2057077781211802/

«Бив ногами, переважно в голову»

Чоловіка з Гайворона, який постраждав від працівника СБУ, прооперували в обласній лікарні, про це «Без купюр» повідомив лікар, котрий лікує потерпілого. Сам Володимир Левченко каже, що хотів заступитися за дружину, але не встиг привітатися з компанією у складі начальника районного відділу поліції та працівника СБУ, як отримав від останнього кулаком в голову.  Ми дізналися більше про подробиці інциденту за участі представника спецслужби, про який нещодавно повідомляло наше видання.

Про те, що трапилося, ми довідалися від депутатки Гайворонської міської ради Оксани Багріної. За словами Оксани Йосипівни, гайворонці шоковані тим, що сталося на очах у начальника райвідділу поліції Сергія Сірака. Про Володимира Левченка, який очолює відділ економіки та розвитку інфраструктури районної державної адміністрації, каже, що  надзвичайно спокійний і врівноважений. Такої ж думки про потерпілого й працівники РДА. Зокрема, перший заступник голови райдержадміністрації Олександр Костенко теж охарактеризував колегу як абсолютно безневинну людину.

– Перше запитання, яке ставлять жителі райцентру, дізнавшись про це: «За що його можна було бити, він же мухи не образить?», – каже Олександр Євгенович.

А ось, що ми довідалися з версії самого потерпілого, якого провідали у відділенні хірургічної стоматології обласної лікарні.

Подія трапилася 27 липня близько першої години ночі в одному з кафе в центрі Гайворона, неподалік якого мешкає Володимир Левченко. Чоловік каже, що до пізнього вечора дивився телевізор, у той час як дружина, з якою він живе у цивільному шлюбі, відзначала з подругами в кафе якусь подію.

– Десь після дванадцятої години ночі вона мені зателефонувала і попросила прийти, бо до них чіпляється з незрозумілими претензіями нетвереза компанія. Я поцікавився, хто саме. Вона відповіла, що якийсь чоловік із СБУ, водій районного підрозділу СБУ та начальник райвідділу поліції Сергій Сірак. Почувши прізвище Сірака, я заспокоївся, адже ми з ним добре знайомі. Тому попросив дружину не перебільшувати. Але коли вона вже подзвонила втретє і почала просити втрутитися, бо її ображають і хочуть відібрати телефон, на який вона сфотографувала подруг разом із цією компанією на задньому фоні, я одягнувся і прийшов у кафе, яке знаходиться буквально через дорогу від нашого будинку. Підійшов до столику на літньому майданчику, за яким сиділа дружина з подругами і Сергій Сірак з водієм районного відділу Управління СБУ та з незнайомим молодим чоловіком років 30-ти, якого всі називали Женьой. Пізніше мені сказали, що він працівник СБУ з Кропивницького. Щойно я привітався і поцікавився, що тут за проблеми, як почув у відповідь від останнього, що це в мене зараз будуть проблеми. Він вскочив і неочікувано вдарив мене кулаком в голову. Я впав, а коли підвівся, він мене знову вдарив і штовхнув у прохід та почав бити вже на підлозі літника. Бив ногами, переважно в голову. А в цей час начальник поліції стояв і не зупиняв його. Коли ж дружина спробувала зупинити нападника сумкою, він і її теж ударив у голову. Хтось із присутніх в кафе викликав поліцію і швидку. Коли приїхав наряд, Сірак із есбеушником сіли в машину і поїхали. Його підлеглі, які мене добре знають, запитали, хто зі мною таке зробив. Коли їм показали у бік працівника СБУ і начальника, вони почали комусь телефонувати, щось з’ясовувати, а потім поїхали навіть не взявши у мене пояснень.

В районній лікарні Володимиру Васильовичу надали першу допомогу і діагностували струс мозку та порекомендували звернутися до стоматолога. Медики, як належить, також повідомили про потерпілого внаслідок бійки в поліцію. Інший наряд уже оформив подію, прийняв заяву, але коли в понеділок до адміністрації надійшли зведення, що трапилося на території району, в них, як повідомили Володимиру Левченку колеги, було вказано чомусь, що його побили невідомі особи.

– За три дні, протягом яких я перебував у районній лікарні, до мене так і не з’явився слідчий, котрий мав би дати направлення до судово-медичного експерта для зняття побоїв, – каже Володимир Васильович.

В понеділок лікарі районної лікарні дійшли висновку, що чоловік потребує госпіталізації до обласної лікарні. Вже в Кропивницькому йому діагностували два перелома нижньої щелепи зі зміщенням. Минулого четверга його прооперували.

Дружина Левченка, Алла, також розповіла про події того вечора.

– Все почалося з того, що я пофотографувала на телефон подруг, з якими ми відпочивали в кафе, – каже жінка. – Позаду них за столиком сиділи начальник поліції, працівник СБУ. З ними також була жінка. Вони чомусь вирішили, що я фотографую їх і почали пред’являти претензії. Я намагалася пояснити, що не фотографувала їх, але Євгеній, як його називали в компанії, і чути нічого не хотів, по-різному ображав мене і подруг. Найбезневинніше, що він говорив на нашу адресу  – це «кози драні». Погрожував забрати і розбити телефон. Тому я подзвонила чоловіку, який вже збирався спати, та попросила прийти. Коли він прийшов, вже всі, здавалось би, заспокоїлися, я показала, що їх на фото немає. Та не встиг він привітатися і запитати, що трапилося, як Євген почав його бити. І потім, коли чоловік скривавлений повертався з туалету, він знову підскочив до нього і лупцював.

Все це подружжя і свідки події розповіли представникам управління внутрішньої безпеки СБУ, що проводить службове розслідування.

У мене не було жодного зауваження до викладу пояснень, які вони відібрали у мене та в свідків, – каже Володимир Васильович. – Слова свідків повністю співпадають з моїми.

В обласному управлінні СБУ повідомили, що внутрішню службову перевірку стосовно  співробітника (за нашою інформацією, Євгена Дадідата) проводять київські колеги із управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України.

У військовій прокуратурі Південного регіону підтвердили, що кримінальне провадження перебуває в їхній компетенції, однак наразі жодних подробиць не повідомляють, посилаючись на те, що триває внутрішнє службове розслідування.

Як ми вже повідомляли, гайворонські правоохоронці внесли дані про інцидент до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 125 Кримінального кодексу України (нанесення легких тілесних ушкоджень). Однак, швидше за все, якщо розслідування проводитиметься неупереджено та належним чином, кваліфікацію злочину доведеться змінити. Оскільки, як зазначає лікуючий лікар, його пацієнт отримав не легкі тілесні ушкодження.

– Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначатиме судово-медична експертиза, однак перелом будь-якої кістки лицевого скелета, окрім носа, належить до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, – констатував Ігор Тесленко.

Додзвонитися до начальника районного відділу поліції Сергія Сірака, аби взяти його коментар з приводу описаної вище події, нам не вдалося, оскільки жоден із вказаних на сайті ГУ НПУ в області номерів не відповідає. На наш дзвінок на мобільний телефон Сергій Вікторович також не відповів. За нашою інформацією, він наразі перебуває у відпустці.

«Без купюр» готове надати змогу висловитися з приводу події всім учасникам конфлікту.

Донбас до України чи Україну до Донбасу?

Побутує  прислів’я: українці довго запрягають, але швидко їдуть. Насправді, нікуди ми не їдемо. Сотні років чужого воза штовхаємо. Нам уже й поети підказували: «Любов к Отчизні де героїть, там вража сила не устоїть», запевняли – «В своїй хаті своя правда і сила, і воля». І національні герої піднімали гасло «Свобода або смерть!». І гімн наш нагадує про козацькі гени. А ми все – то соб, то цабе. Незалежність здобули, та, схоже, не знаємо, що з нею робити. Тому весь час і тупцюємо на місці та всюди спізнюємося. Від самого початку. Пригадуєте, як Чорноморський флот став російським? Та ми його просто проспали – спізнилися привести чорноморців до присяги.

А далі – пішло. Довго думали, чи заявляти світові, що Росія порушує територіальну цілісність нашої держави поблизу Тузли,  розглянули у Верховній Раді  питання російсько-українських відносин, вибачте, у свинячий голос –  аж через три тижні. І втратили Керченську протоку. Спросоння підписали Будапештський меморандум, не збагнувши, що це – не гарантії, а лише обіцянка гарантій, потрібен договір із конкретними зобов’заннями сторін. Здали ядерну зброю і стали беззахисними. Понад двадцять років не наважувалися злізти з  російської «газової голки» і ледь не остаточно завалили економіку. Запізнилися перекинути спецпризначенців у Сімферополь, поки сепаратисти не захопили парламент автономії. Втратили Крим. Спізнилися зупинити антиукраїнський шабаш на Донбасі, і ось уже п’ятий рік воюємо.

Тепер ось скандал із консулом-антисемітом. Він уже вийшов на міжнародний рівень, а ми тільки починаємо розбиратися з добродієм Марущинцем: міністр закордонних справ Павло Клімкін доручив держсекретарю МЗС розпочати дисциплінарне провадження щодо консула в Гамбурзі. Та ним мала б негайно зайнятися Генеральна прокуратура, щоб він опинився за гратами і поніс  покарання за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, як це  передбачено українським законодавством. А сам міністр так само негайно мав би піти у відставку, оскільки не знає, хто працює у його відомстві. Тим часом, поки ми чухаємо потилицю, Україну вже зарахували до країн-юдофобів. Україну, котра згідно з дослідженнями американського аналітичного цетру Pew Research Center найменше заражена антисемітизмом серед країн Східної і Центральної Європи. Тепер американські сенатори пишуть нам гнівні листи, а добродій Долинський запевняє, що аналітики центру PRC мали не те на увазі. Та повернемося до Донбасу.

Ще в середині квітня 2014 року я оприлюднив свою статтю «Та дайте їм їхній референдум», в якій зокрема писав: «Мені здається, що було б глибокою помилкою відмовлятися від розгаласованого на сході і такого, що вимагає Росія, референдуму. Зрештою, настав час поставити  крапку над «і». Якщо цього не зробимо зараз, то спокій нам тільки снитиметься. Росія ніколи від нас не відчепиться, доки в Україні житиме контингент із головою, повернутою на схід, котрий в будь-який час може стати аргументом для російської агресії… Тут можливі два варіанти. Перший – Донбас більшістю голосів заявить про своє бажання приєднатися до Росії.  Варіант другий – Донбас більшістю голосів не проголосує за входження до Російської Федерації. Тоді закрити рота сепаратистам міцно і назавжди, а за будь-які прояви неповаги до Української держави, сепаратизму у діях чи словоблудді суворо карати. Сила держави не у кількості її жителів, а у кількості  громадян». Цитую свою колишню статтю, щоб поставити запитання: якщо до цього можна було додуматися у тодішньому Кіровограді, то чому не додумалися в столиці? Може, не про те думали?

Був можливий інший варіант – у разі донеччани та луганці проголосують за вихід Донбасу зі складу України призначити згідно з Конституцією референдум загальнодержавний. Зрозуміло, що його результати не дозволили б порушувати територіальну цілісність нашої держави. Що сепаратистам не сподобалося б. Але за час від місцевого до республіканського референдуму пристрасті могли б помітно улягтися.

Знову спізнилися. Тепер Україна, схоже, загнала себе в глухий кут. Зачепившись за Мінський формат, вона не наважується запропонувати щось кардинальне. Тим часом  нашим союзникам на Заході вже набридло опікуватися українськими проблемами і нести матеріальні втрати через санкції проти Росії. Відмовитися від захисту територіальної цілісності України вони не можуть, оскільки цим самим порушать один із головних європейських принципів. І нинішня ситуація їх не влаштовує. Європа, як говорили в старовину, хотіла б «и капитал приобрести, и невинность соблюсти». Тому вона намагатиметься якомога швидше припинити конфлікт на сході України, не виключено, за рахунок здачі наших позицій. В медіа-просторі вже з’явилися повідомлення про нібито домовленість із Петром Порошенком щодо припинення війни на Донбасі на російських умовах: поголовна амністія, негайні вибори, власні міліція, суд і все таке інше. Дуже сподіваюся, що це черговий фейк. Але чим  чорт не жартує. Думати так примушує майже повна закритість дій президента не лише для населення, а й парламенту. Мінські угоди не розглянуто у Верховній Раді (а це – міжнародний документ),  з ними у повному обсязі депутати навіть не ознайомлені.   Насторожують активізація заяв про повернення зайнятих сепаратистами територій уже найближчим часом і ледь не погрози тим, хто сумнівається у доцільності деокупації. А міністр внутрішніх справ уже й свій план запропонував – повертати зайняті території окремими ділянками, щось на зразок купірування собачого хвоста частинами. Але цей план так само передбачає, що перед тим треба прийняти закон про амністію, провести місцеві вибори та здійснити ряд інших заходів. Яких? Одне слово, «туман яром котиться…».

Я поділяю думку тих, хто вважає, що наслідки такої деокупації будуть для України невтішними, якщо не сказати – трагічними. В цьому, зокрема, переконаний відомий письменник Василь Шкляр, котрий знає ситуацію на Донбасі не з телевізійних репортажів: «Україна ніколи не поверне кордони 2014 року. Ті люди щасливі, що живуть у Росії. Не треба забирати в людей щастя. Донбас для нас – чужа чужина. На тему українсько-російської війни я висловлюю дуже непопулярні речі. Переконаний, що та територія не варта життів найкращих українців. Мені часто заявляють, що я ледве не сепаратист, бо готовий віддати ці землі. Але у мене є кращий план повернення: відрізати усю ту територію, ту нечисть від нас, збудувати свою сильну державу, а тоді вже приєднувати кого завгодно, але на своїх умовах. Бо виходить так, що хочемо не Донбас приєднати до України, а навпаки». Не довіряєте Шкляру, повірте Олесю Гончару. «Відріжте Донбас і киньте в горлянку імперії. Нехай подавиться», – написав він у щоденнику 1993 року. Між іншим – спецпредставник Держдепартаменту США у справах України Курт Волкер також вважає, що «українці не зможуть повернути територію, вже захоплену Росією, Росія надто сильна». Про що заявив на днях.

«Так там же наши люди!», – волають єнакіївські патріоти. А чи наші вони? Звичайно, про громадян, котрі не поміняли українські паспорти на «республіканські», подбати слід. Але це не означає, що турбота про них має полягати в тому, щоб повернути їх в Україну разом з усім тим непотрібом, що сьогодні хвацько погрожує піти танками на Київ, а то й на Британію. Можемо запропонувати інший сценарій. Скажімо, Україна заявляє, що  готова відмовитися від території так званих Донецької і Луганської республік за умови їх повної демілітаризації. Більше того, зможе підтримувати з ними економічні зв’язки, купувати там антрацит, що ще там знайдеться. І хай собі хазяїнують як хочуть. Нехай їх бере під свою опіку Росія, тільки не лізе туди з танками. А щодо нас, то баба з воза, кобилі легше. Ми вже відбудували Крим після Другої світової …

Зрозуміло, здача території – це прикро, це боляче.  Та коли нога вражена гангреною, доречніше її відрізати, ніж гордо чекати власної смерті. І «на одній нозі» можна успішно розбудовувати цивілізовану заможну державу, якщо здоровими  залишаються руки, а особливо голова. Он Австрія після Другої світової війни втратила Угорщину, інші землі, а живе – дай, Боже, нам із вами. Провінція Ельзас-Лотарінгія дуже довго залишалися предметом спору між Францією та Німеччиною. Нарешті відійшла до Франції, і тепер ніхто нікому не морочить голову.

«А за що ж тоді поклали голови наші хлопці?» – запитаєте. Наші хлопці виконали свій священний обов‘язок перед Батьківщиною: ціною власного життя зірвали загарбницькі плани Путіна й імперської Росії щодо всієї України. Ми перед ними в неоплатному боргу і повертати його маємо теплом та увагою до їхніх матерів, удів і дітей, до тих, хто живим повернувся з війни, насамперед інвалідів. Не спізнімося хоча б до них.

P. S. Я навмисне не говорив про причини усіх цих запізнень. Вони – на поверхні: відсутність політичної волі і шкурництво.

У зоні ООС загинув військовий з Кропивницького

У зоні ООС загинув військовий з Кропивницького, який на бойових позиціях прослужив лише місяць

У зоні прoведення Oперації oб’єднаний сил на Схoді України загинув військoвoслужбoвець в/ч А 0666 (28-ма oкрема механізoвана бригада) Михайлo Михайлoвич Ярoвий.


Виплати надбавок до пенсій екс-міліціонерам Кіровоградщини: ріше

Виплати надбавок до пенсій екс-міліціонерам Кіровоградщини: рішення суду є, грошей нема

Гoлoвне управління Пенсійнoгo фoнду України у Кірoвoградській oбласті ігнoрує судoві рішення й впрoдoвж двoх рoків не виплачує дoдаткoві  нарахування дo пенсій, передбачених закoнoм, кoлишнім працівникам oрганів внутрішніх справ.

http://www.kypur.net/vyplaty-nadbavok-do-pensij-eks-militsioneram-kirovogradshhyny-rishennya-sudu-ye-groshej-nema/

У Кропивницькому родина намагається повернути прийомного сина

Родина Кабанюків рік тому взяла на виховання прийомного сина. Але зараз маленький Марк за рішенням Служби у справах сім’ї Кіровоградської РДА перебуває в Обласному будинку дитини.

А тим часом малюк отримав опіки ІІ ступеню. Працівниця будинку дитини не відрегулювала воду й допустила опік дитини, що надалі намагалася приховати.

В установі жінку планують звільнити, але дитину батькам не повертають.

Головний спеціаліст служби у справах сім’ї Кіровоградської РДА Тетяна Мамалига проблеми у довготривалості суду не бачить й переконує, що лише за рішенням суду визначать долю дитини.

http://www.kypur.net/u-kropyvnytskomu-rodyna-namagayetsya-povernuty-pryjomnogo-syna-video/


Лікарку, яка оскандалилася у висловлюваннях до учасника АТО з Кр

Ганну Губареву, лікарку oнкoгематoлoгічнoгo відділення Інститут раку, яка «прoславилась» двoзначними вислoвлюваннями дo ветерана АТO з Крoпивницькoгo, кoтрий пoтребував лікування, звільненo.

http://www.kypur.net/likarku-yaka-oskandalylasya-u-vyslovlyuvannyah-do-uchasnyka-ato-z-kropyvnytskogo-vdruge-zvilnyly/
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая