*************************************
Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя
соталось, соталось
гіркими нитками іронії.

Життя соталось,
соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти
просто схожий на Долю.
 
*************************************

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.

Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба
говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж
неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас
люблю!
Але про це не треба говорити.

************************************

Відпусти мене, не муч і не тримай
І не прив"язуй знов мене до себе,
І рештки спогадів і почуттів розмай
На вітрі в полі, хай летять у небо...

Не можеш бути ти навіки мій,
І не твоя я вже давно, хоч і з тобою...
Розбилось дзеркало тих наших мрій,
І небо плаче за вікном холодною грозою.

Дай сил мені забути й діла йти,
І бути знов коханою, п"янкою,
І почуття й довіру знову берегти,
Але вже з іншим, але не з тобою...

Бо хочу бути я щасливою, і знаю я,
Що день такий настане зовсім скоро
Із неба буде литись зливою вода,
А я пірну в п"янке кохання море....

У великому ставку симпатичний пуголовок
одружився з рибою. Та ось настав день, коли у нього виросли ноги і, як
це звичайно відбувається з пуголовками, він почав поволі
перетворюватися у жабу.
Тоді пуголовок мовив рибі:

— Мушу піти за моїм призначенням і жити на землі. Тому й тобі треба б призвичаїтися до нового життя.

— Дорогий мій, — заперечила дружина, — але що я робитиму там зі своїми жабрами і плавниками? Загину!

Пуголовок (властиво, вже майже жаба) зітхнув:

— Кохаєш мене чи ні?

— Звичайно, кохаю, — зітхнула рибка.

— То підеш зі мною, правда ж? — підсумував пуголовок.

Чоловік і жінка сиділи разом біля вікна і дивилися на весняний
городець. Вони сиділи близенько одне до одного. Жінка мовила:
— Я кохаю тебе. Ти гарний, 6агатий і вдягаєшся зі смаком. А чоловік відповів:

— I я кохаю тебе. Ти як чарівний сон, ти мов щось занадто цінне, аби тримати в руці... ти пісня моєї мрії.

На ці слова жінка, розгнівана, відвернулася від вікна і вигукнула:

— Облиш мене, прошу тебе. Я не фантазія, не щось, що з’являється тобі у
снах. Я жінка і хочу, аби ти прагнув мене як дружину, як матір наших
дітей, яких колись народимо.
Вони розійшлися.

Чоловік ствердив:

— Отак ще один сон розтанув у імлі. А жінка зітхнула:

— I що мені з чоловіка, який зробив з мене фантазію, мрію?

Хтось запитав мене кілька днів
тому: якби я могла народитися вдруге, чи захотіла б прожити життя
наново? Довго не роздумуючи, я відповіла “ні”. Та згодом трішки
замислилась і...
Маючи змогу наново прожити своє життя, я менше говорила
б, натомість більше б слухала. Не боялася б запросити до себе на вечерю
друзів тільки через те, що на килимі є кілька плям, а оббивка дивану
трохи вицвіла.
Я б смакувала крихкі булочки в елегантному салоні і вже зовсім не турбувалася б через сажу, коли горить коминок.

Обов’язково знайшла б час, аби послухати спогади дідуся, який
розповідає про роки своєї молодості. Влітку не вимагала би, щоб
позачиняли всі вікна в машині, бо я щойно зробила собі завивку.
Я не допустила б, аби свічка у формі ружі так і
розплавилась, забута у комірчині, а часто б її запалювала, доки вона б
не догоріла до кінця.
Я б лягла собі на луку і перекочувалася б разом з дітьми, зовсім не хвилюючись, що забрудню сукенку.

Набагато менше плакала б і сміялася, дивлячись телевізор, а частіше — спостерігаючи життя.

Більшою мірою ділила б відповідальність зі своїм чоловіком.

Почуваючись погано, лягла б у ліжко, замість бігти з гарячкою на роботу, наче без мене там світ завалиться.

Замість дев’ять місяців поспіль нетерпляче чекати, коли ж нарешті
закінчиться моя вагітність, полюбила б кожну її мить, усвідомлюючи, що
ця дивовижна дія, яка відбувається у мені, є єдиною можливістю
співпрацювати з Богом у здійсненні чуда.


Синові, який прибіг поцілувати мене, не сказала б: “Досить, досить, іди митися, бо вечеря вже готова”.

Частіше казала б “Я люблю тебе”, натомість рідше “Мені прикро”... Та
передусім, якби я могла розпочати все спочатку, то цінувала б кожну
хвилину... споглядала б її так довго, доки не побачила б, якою вона є
насправді... жила б нею... і ніколи б її не віддаляла.
(Ерма Бомбек)

Кожна мить, що нею
обдаровує тебе Бог, є величезним скарбом. Не викидай його. Не бігай
невпинно у пошуках непевного завтра. “Живи найліпше як можеш, мисли
найліпше як умієш, дій найліпше як потрафиш нині. Нинішній день скоро
стане завтрашнім, а завтра скоро стане вічністю”.
(А. П. Ґоуті)


Це змусило мене задуматися...А й справді, що було б якби могли народитися вдруге? Чи хотіла б я змінити пережите? Почати все з нової сторінки, чи бути щасливою тут і зараз від того що я ВЖЕ маю???

Ти мій, я знаю, тільки мій,
Моя ти друга половинка,
Дивлюся на тебе і сміюсь,
А по щоці біжить сльозинка.

Ти тут, ти поряд, назавжди,
Сплелись навіки наші руки,
І проросли серця, злились в одне,
Не буде більше їм розлуки.

Я в тебе вірю і тобі молюсь
Сміюсь і плачу  я з тобою,
Нічого в світі більше не боюсь,
Бо поряд ти навік  зі мною.

Бо ти для мене як вода,
Як сонця літнього проміння,
І омине наш дім повік біда,
Бо сяє в ньому ніжності світіння.

Бо я для тебе як вино,
Таке п"янке і все ж таке прозоре,
І бачиш ти себе в моїх очах,
А я в твоїх  - любові море.

Твоя я, знай, лише твоя,
Твоя я друга половинка,
Дивлюсь тобі я в очі і сміюсь,
А по щоці біжить сльозинка....

А за вікном зима,
Сніжить в моєму серці,
Так тяжко дихати сповна,
Воно з грудей до тебе рветься.

До тебе, де б ти не блукав,
Воно весь час, щоднини лине,
Де б щастя своє не шукав,
Воно в мені твоє єдине.

Ту радість наших почуттів,
І ту солодку муку...
Ну як пережити, скажи мені, як
Таку нашу довгу розлуку.

Де сили знайти, усміхатись щодня,
Щоб мріяти, жити, творити
І як відпустити тебе мені, як,
Скажи, як  тебе розлюбити?

Життя - це посмішка уранці, Це фотографія у рамці, Життя - це посмішка крізь сльози,

Життя - це сонце і морози! Життя - це квіти навесні, Життя - це жарти і пісні. Життя - це кайф, як не крути, Його нам варто перейти! Життя - це щастя, що навколо, Це біль, що серце всім колола. Життя - це вулиці, це люди, Життя -природа, що усюди. Життя - це віддане кохання, Життя - це мрії, сни, зізнання. Життя - любити до останку, А не любити до світанку! Життя - це бачити себе В очах, що люблять лиш тебе! Життя - це інколи образи, Життя - обірвані всі фрази! Життя - це ревнощі, сумління, Життя - це страх, це рух,горіння... Життя -це все ж таки й страждання.. Але і дружба, це палання! Життя - це погляд несміливий, Це погляд ніжний і звабливий! Життя - прогулянки до ранку, Життя - це поцілунок зранку! Життя - це сонечко зимою, Трава покритая росою. Життя - холодні грози літом, Життя - це бути з цілим світом! Життя - це страх перебороти, Це щось зробити, як всі проти! Життя - побути десь самому, Життя - поспати не удома! Життя - побути в небезпеці, Життя - це вижити у спеці... Життя - це плавати вночі, Життя - згубити десь ключі! Життя - кричати досхочу, Життя - зізнатись "так. брешу!" Життя - протанцювати ніч, Здолати будь-що пліч-о-пліч! Життя - це когось врятувати, Життя - комусь коханим стати! Життя - залізти на гору, Життя - злітати на зорю! Життя - побитися із кимось, Щоб серце швидче все ж забилось! Життя - це сильно полюбити, Життя - це згодом розлюбити! Життя - це просто заблудитись... Це на коліна опуститись! Життя - гуляти під дощем, Бути з заплаканим лицем. Життя - в собі знайти все ж сили, Щоб просто жити...мати крила! Життя - це полюбити те, Що ненавидів більш за все!!! Життя - пробачити образи, Не згадувати більш ті фрази! Життя - це витерпіти біль, Не сипати на рану сіль... Життя - це полюбити все, І захід сонця, і себе!