роздуми міста...

Чи... Чи варто зупинятись... деколи? Сліпий хлопчина, граючий на баяні біля вокзалу. Коли кажеш аби взяв купюру бо вітер видмухне її з розкритої валізи для грошей, то біль пронизує душу. Він бере її, наче та вартує тисячу, а ти розумієш, що насправді то пару гривень  і стає ще важче на душі. Світ недосконалий? Чи він тільки вчиться досконалості? Чи...

Коли в магазині не вистачає 5 копійок, чесно зізнаєшся, що нема більше монет, а паперових грошей їм не треба бо здачу нема чим давати. Продавці кажуть, що принесеш пізніше. Говориш, що навряд, але посмішка у відповідь, викликає твою, тоді ж... Коли буде стільки гроршей аби відразу ти заходив до магазинів (нелюблю супермаркети) і відразу казав - мені здачі не потрібно даючи просто так в два рази більше? Коли...

Знову порвалась шкіряна куртка. не так багато людей лагодять шкіряні речі. В ательє знайома по частим відвідинам майстриня, полагодивши каже, що це певно останній ремонт. Питаєш скільки, вона каже, але віддаєш більше від суми. Вона просто хороша людина. Я бкожній хорошій людині давав би гроші просто так. Це не так і часто доводиться робити. Проходять дні... Гроші закінчуються майже відразу, живеш у борг. Позичаєш. Робиш роботу просто так, теж на питання скільки заплатити - а скільки заплатите... Набираєш товари в кредит - знову...

Береш мінеральну воду в скляній тарі. В неї особливий смак. Ідеш і займаєш уже ніби персональну лавочку в парку зранку в перерві між справами. Люди поспішають. Місто. Тут. Я люблю місто, але ненадовго там залишатись. Чоловіки, жінки, хлопці, дівчата (особливо дівчата). Рух... Розумієш... Варто... деколи

-----