"Ну здравствуй, здравствуй..." Лист перший. Продовження

- Це мої апартаменти. - Сказав Меркуріанець, завівши її у квартиру. Допоміг Сайєні зняти мокрий плащ і відніс його в сушилку. Коли повернувся, - Проходь. -  Пройшли у вітальню.

-  Вибач, такий розгардіяш. Я нікого не чекав…

- Тут певно і не ступала нога цивілізації. - Посміхнулась Сайєна, окинувши поглядом приміщення.

Ситуація була невтішна. Скрізь газети, якісь книги, комп`ютер на підлозі, на невеличкому дивані купа одягу, на стільчику настільна лампа, на столі частини з розібраних приладів. Картину прекрасно доповнювала маленька ракетна установка, що валялась прямо під ногами.

- Зачекай хвильку. – Етт хутко схопив зброю і закинув її на шафу, всередину якої прилаштував згодом одяг з дивану.

Прошу сідай. – Вони раптом помітили, що перейшли давненько на ти, а може й не помітили. Меркуріанець взяв лампу і поставив її на столі, заходився прибирати запчастини.

Сайєна спостерігала за ним лишаючись на місці.

- Зараз я приготую ванну. – Сказав Етт і вийшов з кімнати. За кілька хвилин він повернувся.- Готово. Режим ванної вибереш сама. Знаєш як…

-          Авжеж.

-  Ну, що ж, тоді прошу пані! – І Меркуріанець відкрив двері ванної.

-  Дуже люб`язно з вашого боку пане. – Спарирувала Сайєна і зайшла всередину.

А Етт тим часом кинувся у спальню, навівши й там певний порядок. На кухні поставив каву. Прилаштував біля столика два стільці.

Глянув у вікно. Дощу не було. Хмари розходились. То тут, то там – майоріли в вишині тихі зорі. Кава закипіла. Розлив її у чашки.

-          Я могла б допомогти. – Сайєна стояла вже на кухні.

Меркуріанець, обернувшись, на мить зупинився, споглядаючи її. Тендітні лінії тіла вимальовувались крізь халат. Пишні русяві коси спадали на плечі. Вона всміхнулась і все аж засвітилось наче довкола.

-          Ти схожа…

-          …?

Меркуріанець не міг найти підходящих слів.

-          Ти гарна.

-          Дякую за комплімент.

-          Так воно і є.

-          Вибач, я одягла твій халат.

-          Нічого. – Тут Меркуріанець згадав про каву. - Прошу до столу.

-          Дякую, вибач як тебе?

-          Сен.

-          Дякую Сен.

Почали пити каву.

-          Звідки ти? І чому… - Хотів було спитати Меркуріанець.

-          Давай не будемо сьогодні. Мені хочеться відпочити та й тобі теж.

-           Добре. – Погодився  Етт.

Вони мовчки допили каву. Далі Меркуріанець відвів її у спальню. Сам прилаштувався на дивані, вимкнувши світло. Довго не брав сон. Лежав з відкритими очима. Коли вранішня зоря почала бліднути нарешті міцно заснув.

"Пекло Меркурія" розділ ІІ, частина 1

 (далі буде)