хочу сюда!
 

Антония

35 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

AMA-XXX

предыдущая
следующая

"Ну, здравствуй, здравствуй..." Лист перший

 Етт зайшов у кафе. Зайняв столик у глибині залу. Нічого не думалось, нічого не хотілось. Гірке відчуття, ніби струни рвались у серці, обривки їх дряпали душу.

- Ваше замовлення пане.- Голос офіціанта, що приніс коньяк привів Етта до тями.

- Дякую.- Меркуріанець сам налив собі чарку.

З гучномовця звучала сумна мелодія, від котрої у напівтемному приміщенні було ще темніше. Етт і незчувся як пляшка стояла вже порожня. "Така порожня як і ця зала" - подумав Меркуріанець. Дійсно останній відвідувач покинув кафе вже півгодини тому. Наближалась комендантська година. Один лише Етт сидів самотньо за столиком.

- Пане, Вам потрібно іти додому. Ми вже закінчуємо роботу... - Поряд був все той же офіціант.

- Чому так рано? - Здивувався Меркуріанець.

- Комендантська година.

- А-а, так. Звичайно. - Етт підвівся, залишив "чайові". Більша половина гаманця спорожніла. Однак це Етта не хвилювало, - гроші й так скоро не будуть потрібні бо виліт екседиції через два дні.

На вулиці моросив дощ. Його відразу окутала сіра імла. Пройшов кілька десятків метрів по тротуару вздовж шосе і потрапив на автозупинку. Опинившись під навісом змахнув з лиця краплини дощу. В голові трохи проясніло. Тут же, на автозупинці, недалеко від себе, Меркуріанець побачив жіночу постать. Дощ посилився. Пориви вітру заносили його краплини під навіс. Жінка щільніше закуталась у плащ. Меркуріанця вона ніби й не помічала. Почувся гул двигуна. Під`їхав автокар.

Етт слідом за незнайомкою зайшов у порожній салон. Двері зачинились. Двигун загув потужніше. Поїхали..

За вікном нічого не було видно. Потоки води спливали по темному склу. Вона стояла повернувшись спиною. Етт не відривав погляду від стрункої постаті.

Раптом почувся скрип у кінці салону. Жінка обернулась і Меркуріанець побачив красиве обличчя, але дивилась вона не на нього. Етт повернув голову  у напрямку її погляду. З задньої кабіни вийшло кілька людей у формі з пов`язками на рукавах. Патруль.

Меркуріанець намацав у кишені піджака посвідчення. "Усе в порядку" - мимохідь глянувши на незнайомку, помітив, як вона стривожилась. Сіпнулась до виходу, очевидно, сподіваючись швидко вийти з автокара на слідуючій зупинці. Але машина мчала на повній. "Уникнути патруля не вдасться," - Вона зупинилась , не знаючи, що вдіяти.

Етт спостерігав за нею. "Вона напевне немає документів" подумав Меркуріанець. Жінка повернула обличчя. Погляди їх зустрілись. В очах невимовне хвилювання. Патрульні були за кілька кроків від Етта. Той рвучко направився до незнайомки.

- Не хвилюйтесь, я допоможу вам. - Тихо сказав їй.

- Пане, прошу ваші документи. - Звернувся до Меркуріанця старший патрульний.

Будь-ласка. - Етт простягнув йому посвідчення. Той узяв документ, пильно оглянувши, провів по ньому ерсеттером. Прилад мовчав.

- Усе в порядку? - Спитав Меркуріанець.

- Так, пане Ростер. - Відповів потрульний, назвавши ім`я прочитане у посвідченні. Він повернув Етту документ і до незнайомки:

- Ваші документи пані.

Жінка зиркнула на Меркуріанця і, відкривши сумочку, почала передивлятись у ній якісь папери. Це тривало секунд десять. Патрульні нетерпляче чекали.

- Не розумію. - Вона знизала плечима.- Де ж посвідка?

- Шелла, ти напевно забула її на письмовому столі, коли читала листа від свого родича з провінції.

Етт мало тямив, що говорив, але говорити треба було хоч що-небудь.

Незнайомка повністю ввійшла в роль. Акцент у її розмові видавав іноземку, та не міг перешкодити мелодії приємного голосу.

- Ох, пане Ростер мабуть,що так. Мені дуже прикро. Що ж тепер робити?.- Звернулась до патрульного.

- Ну, у випадку коли при Вас не має документів, то...

- Пане патрульний я можу засвідчити, що ця жінка - Шелла Венс, моя колега з Наукового Ценру.

- На жаль, пане Ростер, це не може бути прийнято за документ. Пані Венс, прошу пройти з нами.

- Куди? - Майже крикнула незнайомка - новоявлена Шелла.

- Заспокойтеся Шелла.- Меркуріанець узяв її за руку.

- Пане патрульний, дозвольте мені на хвилинку скористатись вашою рацією.

За мить Етт набрав відомий йому номер.

- Полковнику? Добрий Вечір!

- Хто це? - Прозвучало в ефірі.

- Це Сен Ростер. Розумієте тут така справа... - І Меркуріанець повідав д`Ентену суть проблеми, а саме, - що його затримали з колегою по роботі і...

- Добре передай трубку патрульному. - Донеслось з мікрофону.

За хвилину старший патрульний вибачився і патруль повернувся до задньої кабіни.

Наступна зупинка була кінцева.

Вони обоє мовчали. Коли вийшли з автокару дощ на мить стих. Етт і незнайомка стояли на мокрому асфальті перед входом у Науковий Центр.

- Дякую. - Стиха сказала вона.

- Будь-ласка. - Відповів він.

 - Мені треба йти.

Вони дивились одне на одного кілька секунд і не могли зрушити з місця. Здається ще щось не досказане лишалось між ними.

Врешті незнайомка розвернулась і пішла.

- Почекайте! - Етт наздогнав її. - Як хоча б звати вас?

- Хіба це має значення?

- Хто зна. Може на слідуючий раз вже не доведеться вигадувати. - Обоє посміхнулись.

 Їх очі були так близько. Легенький вітерець пестив її мокре волосся. Місяць на мить виглянув з-за пелени  сірих хмар, заливши світлом вулицю пробудив пітьму і розігнав її у закутки.

- Сайєна. - Сказала вона.

"Сайєна?" - Здивувався розум. "Сайєна" - Сказало його серце.

- Мені... Мені треба йти.

Меркуріанець стояв занімілий. Спогади розпалили вогонь пам`яті.

- Сайєна. - Ледь чутно мовив він. Вона пішла. Його душа вторила ім`я. Вона відходила все далі.

- Куди ти. - Стрепенувся Етт прийшовши в себе.

Місяць зайшов за хмари. вона не зупинялась. Зненацька з-за повороту вигулькнув сніп фар. З`явилась машина "Порядку", розорюючи темінь жерлами прожекторів. Сайєна, побачивши її, зупинилась. Машина наближалась.

Меркуріанець примчав до неї.

- Послухай, зараз тобі небезпечно лишатися одній. Вони заберуть тебе! - Він вказав на машину "Порядку". - Сайєна ходімо зі мною - і, не чекаючи її реакції, потягнув за собою.

- Відчепись, що ти робиш?! Хто ти такий в кінці-кінців? Можу я прийняти своє рішення! Нікому не має значення, що я думаю. Залиште всі врешті-решт мене в спокої!

Меркуріанець зупинився і відпустив її.

- Що ж, роби як знаєш. - Пустив руки.

Проносились миті. Вони стояли нерухомо. Машина вже гальмувала. Прожектори прискіпливо освітлювали їх постаті. Двигун сповільнив оберти, колеса зупинились. Сайєна поглянула на Меркуріанця.

- Пішли. -  Сказала вона 

 

2000р.

 

3

Комментарии

Гость: Шадэ

110.07.08, 19:00

я це вже читала ранiше,тiльки комент не залишила....... дуже подобається,як ти пишеш

    210.07.08, 19:11Ответ на 1 от Гость: Шадэ