Старая сказка на новый лад!

Євген Дудар

'Червона Шапочка" В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ладна. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці: - Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає. Як у справжній казці, бабуся жила за лісом. - Тільки спіши, - каже мати, - поки сонечко високо. Червона Шапочка пішла. Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З`їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує: 'Ах, эта красная рябина Я на тебя смотрю, любимый, Среди осенней желтизны. Теперь уже со стороны...' Як тут з кущів виходить Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться. - А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з`їм! Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула через густо напомаджену губу. - Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила. Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів. Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула: - Поїхали! -Куди? - перелякався Вовк. - Куди-небудь! - пришпорила боки Вовка дерев`яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув. Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під`їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю: - Чао предкам! - Дитино рідна! - сплеснула в долоні бабуся. - А ти де в таку рань тут узялася? - Ша! - приклала пальця до вуст Червона Шапочка. - Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала. - Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?.. - Дай щось пошамати! - сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом. - Нема, дитино, - каже бабуся. - Бо я хворіла. - Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз. Бабуся витріщилася на внучку. - Гроші давай! - хрипко пояснила Червона Шапочка. Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв`язала. Подала Червоній Шапочці свою пенсію. - На. Нема більше. - Тоді я тебе з`їм! - налякала Червона Шапочка. Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі: - Не маю, внученько! їй-Богу, більше не маю!.. Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає. - Хто тут бабусю ображає? Червона Шапочка криво осміхнулася: - А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний! Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш... Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу. Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі. Де вона блукає, досі ніхто не знає. Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...