МЕРІ - незнайомий мій брат

Знову місяць блукає зоряним небом.
Знову чую скрізь сон тихі кроки твої.
Я не знаю тебе, я не знаю про тебе.
І для чого приходиш з далеких тих днів.

Так багато у тебе хотів запитати,
Та напевно як завжди не вистачить слів.
Скільки повзати ще нам, а не літати?
І для чого приходиш з далеких тих днів?

Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.

Ніби все у нас є, більше навіть не треба:
Синє небо і жовте колосся ланів.
А насправді ми просто тікаєм від себе.
Ти про це нагадав нам з далеких тих днів.

Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.

Стогнали гори, ридали ікони...
Спадали зорі комусь на погони...
Червоне поле, червоне небо...
Такого не треба, більше не треба!

І на віки віків, повсяк час і нині
Будуть дивитись на нас очі сині...
Березові хрести, і земля у руїні,
І останні слова: "Cлава Україні!"

Borisovna

МЕРІ - незнайомий мій брат

Останні статті

Коментарі