із збірки

Ессе.

     За спиною шелест кроків. Обганяючи одне одного перед очі вискочили кози , бударажачи  тишу шурхотом опалого осінього листу, мов ті малі діти, пустунки граючись вибігли на те що торік було донедавна ставком ласуючи чередою і висмикуючи у верб залишки листя, буцаючи одне одного рогами. Корови що паслися поряд, степенно напустивши на себе замислено-вдумлений вигляд, здивовано і з цікавістью споглядали сю  віремію   зграйки малих істот. Лише малеча –телята, певне обридла монотоність своїх родичів та матерів з явним ентузіазмом сприйняли прихід їх розради від нудьги, й наперебій кинулися ганяти за козами борюкатися обнюхувати дивовижу , і лише з часом полишивши бридливу цю забаву. Повернулись до свого дійства – пасіння, вишукуючи молоду соковиту траву. Але що розрадить монотонність одноманіття їх пастуха. Посеред дна вкритого буйним різнотрав’ям дзюркотіла річечка обабіг неї оживала мурава, навіть тепер коли навкруг своїм подихом висушувала осінь. Дерева стиха перешіптувались між собою шурхотом листя у верховіті. З-за вигину невеличкого ліска що звисав стіною над пасовиськом, виглядаю пооране поле, поглядаючи на світ пошматованими людською байдужістью рештками минулого відгомону житя Трипільців.

     На чистому аркушеві паперу пастух вивів слова „За спиною вчувся шелест”.