Я з покоління років сімдесятих,
Дівчаток хіпових і хлопців патлатих.
Тоді, як і всі, ми навчались у школі,
Були в піонерах, були в комсомолі.
А ввечері дружно на танці ходили
І з фільтром болгарські цигарки курили.
Пили з “чуваками” дешеве вино,
З “чувіхами” потім ходили в кіно.
Що виросте з вас? - часто старші питали, -

Життя ви не бачили, лиха не знали”.
А потім життя ми побачили зблизька,
Не те, про яке нам писали у книжках.
Були дні прекрасні, були і погані,
Для когось життя закінчилось в Афгані.
Хтось лікарем став, хтось - депутатом.
Хто вчився на двійки, став дуже багатим.
Сусіди євреї давно за кордоном.
У друга постійно проблеми з законом.
Минулий наш час хтось вважає найкращим,
Хтось інший Його називає пропащим,
Не плюйте в минуле - попрошу я вас
Тим більше не плюйте в теперішній час.
Бо молодь сучасна ні трохи не гірша
І вже вона знає, що таке біржа.
Закінчать ліцеї, гімназії, коледжі.
Відслухають реп і всякі там “продіджі"
І все у них буде так, як у нас:
Злети, падіння і зоряний час.
І буде кохання щасливе й нещасне,
Життя різнобарвне - тим і прекрасне!

Він навіть мені не товариш,
Тим більше мені не друг.
Він не надійний, з ним "каші не звариш",
Від нього завжди горілчаний дух.
Його шапка кроляча поточена міллю,
За версту впізнаю я його силует.
Та душа у нього не покрита цвіллю,
Він вірші не пише, та в душі - поет.
В перехожих на вулиці цигарки "стріляє",
І громадська думка його мало хвилює,
Проте Анну Ахматову напам'ять читає
І,коли "в завязці",то класно малює.
Він має в містечку сумнівну славу,
І люди кажуть: "Сидів у зоні".
Та лише з ним поспіваєш Окуджаву
У нашому богом забутім районі.

Зранку Анжелу глючить,
Зранку Анжела плаче,
Щось невідоме мучить
Щось перемкнуло наче.

Втратили хрусткість чіпси,
Пиво більш не вставляє,
І не ковбасять бірмікси-
Сенсу в житті немає.

А все той ді-джей виною,
Що на його запала
Втюрилась з головою,
Якби ж то дурепа знала...

З вигляду наче пристойний,
Пірсінг,крута мобіла,
Виявилось що відстойний,
Що покохала дибіла.

Навіть дибіла гірший
Звідки могла те знати?
Що пише таємно вірші
Що любить книжки читати.

Попса вже його дістала
Тепер він слухає Баха
І бабок у нього мало
І по життю невдаха.

Така вона безтолкова
Доля дівоча нещасна,
А жити хочеться кльово,
А жити хочеться класно !