Попытка слепить из Стерненко героя – по граблям истории Савченко

То, что Стерненко убил человека, он не просто признаёт сам, а даже «стримил» в прямой эфир Фейсбука, как умирает зарезанный им Иван Кузнецов, отец троих детей

Несколько дней назад небезызвестный Сергей Стерненко сообщил, что получил повестку в СБУ, где, как он считает, ему вручат «подозрение». От чего тут же возбудилась часть «патриотической» общественности из числа группы поддержки Стерненко. Действительно, как можно даже подумать о выдвижении каких-то там подозрений из-за таких мелочей, как убийство, не говоря уже о «крышевании» наркоторговцев, сутенерстве, рэкете и пытках, когда речь идёт о «патриоте»!

Причём все вышеперечисленные деяния задокументированы, есть в материалах уголовных дел, широко известны и признаются, в принципе, даже в самой националистической тусовке.

То, что Стерненко убил человека, он не просто признаёт сам, а даже «стримил» в прямой эфир Фейсбука, как умирает зарезанный им Иван Кузнецов, отец троих детей.

«Вся Одесса прекрасно знает, что это человек, который занимался публичными домами и наркопритонами в Одессе» - это характеристика Стерненко со стороны одного из лидеров националистов, главы Нацкорпуса Андрея Билецкого.

В суде рассматривается дело о том, как Стерненко с ещё одним подобным «активистом» похитил и пытал депутата Лиманского поселкового совета Сергея Щербича в 2015 году. После похищения депутата избивали дубинкой и пытали – например, давили пальцы Щербича плоскогубцами. Также, по словам потерпевшего, ему несколько раз стреляли из травматического пистолета в спину и ноги. При этом Щербич был связан по рукам и ногам.

Часть СМИ и «активистов» уже давно пытаются слепить из Стерненко образ «героя-патриота», поднимая вой при любой активизации уголовных дел, где он фигурирует, как это происходит и сейчас.

Чем-то вся эта информационная компания напоминает историю с Надеждой Савченко. Вначале возвышение до небес, информационная истерика и  создание образа практически святой великомученицы за Украину. А затем известный финал с громким плюханьем в лужу всех тех СМИ и политиков, кто лепил из известной субстанции пулю, возвышая «нашу Надю», а потом старательно смешивал недавнюю героиню со всё той же субстанцией.

Попытки слепить из персонажа с подобным набором деяний за спиной, как у Стерненко, закончатся ещё большим пшиком, чем с Савченко. Точнее, уже заканчиваются. Так как даже в националистическом, праворадикальном движении попытки обелить Стерненко уже вызвали раскол (слова Билецкого о Стерненко, конфликт Билецкого с бывшими «азовцами» Филимоновым и Кравченко из группы поддержки Стерненко со взаимными обвинениями и т.д.).

И если нынешняя власть хочет показать, что она всё же отличается от режима Порошенко, открыто «крышевавшего» Стерненко и ему подобных, то вручение Стерненко «подозрения» в совершении убийства и вынесение ему давно заслуженного приговора – является единственно правильным и единственно законным вариантом действий. Образ «патриота» (кстати, а в чём этот «патриотизм» реально проявляется?) не может быть индульгенцией для убийц

Альтернативна реальність Кремля

Пам'ять формує історію нації. Справжню історичну спадщину, а не, як у Росії, фейкові псевдоінтелектуальні мудрощі Кремлівських "рупорів". Історична спадщина - це величезна частина загального капіталу нації, тому зараз ведеться велика політична гра по частині "істинності" пам'яті. Виникає питання: чому це відбувається? Пам'ять стає однією з найважливіших платформ сучасної політики, тією сферою, де розгортаються найбільш гарячі війни. 20 років тому ніхто не думав, що минуле несподівано стане "мінним полем", де ми будемо битися за інтерпретації Другої світової війни, Голокосту, Сталіна і так далі. Зараз це стало мейнстрімом. Особливої актуальності ця тема набула в рік 75-річчя закінчення Другої світової війни.

Ні в якому разі не принижуючи важливість перемоги над світовим злом нацизму, виникає багато питань про те, які історичні уроки винесли з тих буремних подій переможці та переможені. Логічно почати з того, яким чином вплинуло минуле на теперішній стан Німеччини. Німці після Другої світової війни жили під гнітом "колективної провини". Це була окупована країна. Німців масово, будинок за будинком, квартал за кварталом водили в кінотеатри і змушували дивитися фільми, документальну хроніку визволення союзниками Освенциму і інших концтаборів. У Дахау, на залізничному вокзалі, є табличка, де написано звернення німців: "ми розуміємо, що з назвою нашого міста у вас пов'язані, напевно, найважчі спогади, але ми хочемо сказати, що працюємо зі своїм минулим і не пишаємося ним". Німці довго, болісно усвідомлювали і визнавали свою історію, відповідальність за Другу світову війну і Холокост. У підсумку це сталося і допомогло створити націю заново. Рано чи пізно і Росії доведеться пройти цей шлях.

Краще б рано. Скоро може бути занадто пізно. Бо зараз навіть неможливо уявити в московському Бутово плакат з таким зверненням: "ми розуміємо, що зі словом "Бутово" у вас асоціюється розстрільний полігон 1937-1938 років, але ми працюємо з нашим минулим". Розумієте абсурдність такого припущення і прірву, яка розділяє ту роботу по осмисленню і збереженню історичної пам'яті, яка була проведена в Німеччині і не була проведена в Росії і навряд чи буде проведена?

Пам'ять простих росіян віднята державою, імперією. Російський народ раз в декілька десятиліть або навіть частіше пропускають через м'ясорубку. Колективізація, примусове переселення народів, НКВД, індустріалізація, 90-і роки. Це проблема імперської нації. Пам'ять про такі події невигідна Кремлю. Що відбувається на цьому тлі? Фальсифікація історії. Нав’язана теза "історія Росії - це виключно історія перемог". Суворов, Сталін, Жуков - літургія безперервної слави російської держави. Сталін вже увійшов в моду, він практично став чистим брендом! Повним ходом іде становлення культу перемоги, "георгіївська стрічка, як скріпа". Відкриті музеї Перемоги. Але чому не музеї війни? Не буває ж перемог без воєн! А так виходить, що історія Росії це історія чистих перемог, без крові і сліз, яку Росія може повторити! Звідси ці пекельні жахливі наклейки "Можемо повторити" з датами 1941-1945. Це абсолютне моральне дно, нав’язане Кремлем власному народу. З одного боку - німці, які тепер живуть з гаслом "ніколи більше", а з іншого боку - Росія і "можемо повторити". Що повторити? Покалічених фронтовиків без рук і ніг, яких на Валаам вивозили тисячами. І де тепер, за словами директора Валаамського природного музею-заповідника Володимира Висоцького, всі поховання на кладовищі практично втрачені. На сьогоднішній день візуально вони не проглядаються. Немає точних вказівок про місце поховання того чи іншого інваліда, героя війни! Чи може повторити близько мільйону дітей-сиріт? Повторити десятки мільйонів безвинних смертей?!

Нажаль, мрійники з Кремля ніяк не прийдуть до тями під впливом великоімперських навіювань вигаданої історії постійних перемог. У своїх хворобливих амбіціях вони практично перетнули межу здорового глузду. Історія не прощає таких вивертів пам’яті. В іншому випадку "війни пам'яті" чреваті соціальними, політичними і військовими конфліктами.Источник: https://censor.net.ua/b3193483

Действительно ли сбу "кошмарит" бизнес, или правда о реформе cбу

Недавно на "Экономической правде" наткнулся на интересную колонку Юрия Радзиевского с красноречивым названием "СБУ повышает давление: что готовит" реформа "спецслужбы".

Правда, "интерес" достаточно условный. Потому что само название и отдельные выводы автора является манипулятивными.

Действительно, в прошлом о случаях давления на бизнес вспоминали не раз. Они негативно повлияли на имидж Службы, результаты этого чувствуем до сих пор.

Но сегодня превращать СБУ в "кошмар" для бизнеса и отпугивателя иностранных инвестиций как минимум неверно. Особенно когда статистика задержания коррупционеров из других правоохранительных органов дает много информации для противоположных выводов.

Отдельно обращу внимание на интересный момент. Знаете ли вы, что пресловутые "маски-шоу", в которых неоднократно обвиняли СБУ, в большинстве случаев инициировали следователи других правоохранительных органов?

То есть они начинали уголовные производства, а представителей Службы привлекали для участия в соответствующих процессуальных мероприятиях. И все это - в рамках действующего законодательства.

Например, довольно распространенная практика: следователь другого правоохранительного органа начинает уголовное производство в преступлении, не отнесенном к подследственности СБУ (при этом проверка обоснованности оснований - не в компетенции Службы), затем поручает одному из оперативных подразделений СБУ провести следственные действия (обыск или допрос).

Кто в такой ситуации на самом деле давит на бизнес, если уголовное производство начато с "надуманных" оснований? Следователь, который инициировал, или оперативный сотрудник, который обязан провести обыск?

Чтобы таких ситуаций не возникало в будущем, этот вопрос решается в законопроекте "О СБУ". Он делает невозможным привлечение сотрудников Службы к проведению следственных (розыскных) действий в рамках досудебного расследования преступлений, которые не отнесены к ее подследственности.

Однако некоторые "эксперты" упорно этого не замечают. Создается впечатление, что чуть ли не каждый пытается хайпануть на реформе СБУ. Невольно на ум приходит популярный в соцсетях мем о вчерашних политических экспертах, которые сегодня вдруг стали специалистами-вирусологами.

Кстати, вот еще один такой пример подачи "жареного": мол, после реформы СБУ сможет "забрать" у любого другого органа дело, если оно будет касаться государственной безопасности.

А в действительности право инициативы и разрешения предоставляется только высшим должностным лицам СБУ и ГПУ и касается именно возможности Службы проводить досудебное расследование преступления, не включенного в ее подследственности, если он представляет угрозу государственной безопасности.

Поэтому использовать этот механизм для якобы давления на бизнес, как опасаются некоторые эксперты, на практике довольно сложно.

Еще одно неоднозначное требование - забрать у спецслужбы полномочия по защите экономической безопасности государства. Но давайте посмотрим: агрессия со стороны РФ идет по четырем операционными линиями - политической, экономической, информационной и военной.

Закон "О национальной безопасности Украины" прямо определяет обязанностью СБУ осуществлять контрразведывательную защиту экономической безопасности государства. Нам отказаться от этого направления? Мы готовы просто сдаться? Или поверим, что РФ не будет подрывать украинскую экономику?

Если же мы внедряем лучший зарубежный опыт, то, например, в Национальной контрразведывательной стратегии США на 2020-2022 гг. определены пять стратегических целей контрразведки. И три из пяти - об экономике! В странах НАТО и ЕС контрразведка защищает критическую инфраструктуру. Почему же некоторые наши эксперты ссылаются на опыт иностранных спецслужб, но не видят там экономики?

Подчеркиваю, что сегодня СБУ воспринимает бизнес как важного партнера. Мы взаимодействуем с ведущими бизнес-ассоциациями: Американской торговой палатой, Союзом украинских предпринимателей, Европейской бизнес ассоциацией. Вместе с бизнес-омбудсменом рассматриваем жалобы на СБУ.

И если сравнить динамику таких жалоб в Совет бизнес-омбудсмена, то по СБУ она в разы меньше, чем по другим органам (в 2019 году: на СБУ - 17 на ГФС - 1073, на НПУ - 107). И каждый год их количество уменьшается.

О каком системном давлении мы тогда говорим? Я понимаю, что, наверное, это и есть работа отдельных экспертов - моделировать теоретические лазейки. Но не за счет инсинуаций и домыслов. Нельзя целенаправленно лишать спецслужбу действенного инструментария перед угрозами только потому, что кто-то заранее предполагает теоретический риск каких-то злоупотреблений.

Должны учитывать существующие реалии безопасности, в частности в экономике, а не вычеркивать ее из списка. Ведь на самом деле вопрос не в том, какие у Службы будут полномочия (хотя и это важно), а скорее в том - как и каким образом они будут реализовываться.

Источник:https://newsone.ua/opinions/dejstvitelno-li-sbu-koshmarit-biznes-ili-pravda-o-reforme-sluzhby.html?fbclid=IwAR00KAKHZvY20EZz3wJ3oQ77AvqKEZHPlRmXDwn3im3HoFy0q3kOCdFbBaw

Півроку тому наш кореспондент записався в «Національні дружини»

Ось що він там побачив

 ÐŸÑ–вроку тому наш кореспондент записався в «Національні дружини». Ось що він там побачив

«Національні дружини» заявили про себе у січні 2018 року — вони пройшлися маршем центром столиці і прийняли «присягу» на території «Київської фортеці». Заснували «Нацдружини» ветерани полку «Азов»; на чолі організації стоїть колишній командир полку Ігор Михайленко. Своєю метою «Нацдружини» називають «порядок на вулицях українських міст». Вони справді патрулюють вулиці; крім того, за минулий рік вони громили табір ромів і кілька разів билися з поліцією. На президентських виборах члени «Нацдружин» збираються брати участь як спостерігачі. За завданням theБабеля кореспондент Дмитро Синяк провів у НД кілька тижнів. Він брав участь у шикуваннях, мерз на пікеті проти забудови і поговорив з керівником НД — про гроші, ідеологію та справедливість. Фотографії — Михайло Мельниченко, спеціально для theБабеля.

— Друг Лисий! Друг Бомба! Друг Термінатор!

Молоді хлопці виходять зі строю, карбують кроки до високого худорлявого чоловіка, отримують з його рук дипломи та значки, розвертаються і виголошують: «Служу українській нації!» Це — нагороди за триденний похід на Кінбурнську косу в Миколаївській області, під час якого бійці подолали 83 кілометри.

Більшість хлопців у камуфляжних куртках-анораках мишачого кольору — у таких найкраще маскуватися в місті. На спині напис великими літерами: «НАЦІОНАЛЬНІ ДРУЖИНИ». На мені немає ані куртки з написом, ані тактичних штанів із зав’язками на гомілках. Я — «цивільний», і вітаються зі мною як із чужим: свої тут, подаючи руку, тиснуть не долоню, а передпліччя. Зате я таки стою у другому ряді чоти, якою керує чоловік приблизно мого віку із псевдонімом Ракета. Олег, хлопчина, який знайомив нас, просто підвів мене до нього і сказав: «Ось це — Дмитро, а це — Ракета».

Україна дізналася про «Національні дружини» (НД) 28 січня 2018 року, коли Хрещатиком пройшов «Марш присяги»: у центр міста вийшли понад 600 молодих людей в однакових сірих одностроях. Приводили до присяги троє: лідер партії «Національний корпус» Андрій Білецький, командир «Національних дружин» Ігор Михайленко та начальник відділу оперативної реакції НД Ігор Бобер. Відео маршу на сторінці «Національних дружин» у Facebook мало назву «Нас багато. Ми не боїмося застосувати Силу, аби встановити на вулицях Український Порядок!».

Тоді українські медіа заговорили про порушення монополії держави на насильство, а на обрії почали вимальовуватися непевні обриси нового Майдану. Після маршу у пресі час від часу з’являлися повідомлення про акції «Національних дружин» та їхні сутички з поліцією. У червні 2018 року НД розгромили табір ромів у Голосіївському парку Києва. У кінці липня 2018-го вони билися з поліцією під час мітингу проти будівництва житлового комплексу на столичних Осокорках. У грудні 2018 року вони брали участь у конфлікті орендарів та власників торгового центру «Дарниця» і билися з поліцією у Кременчуці. У січні 2019-го у Facebook з’явилось відео, де хлопець у формі «Національних дружин» наголошує, що «жиди паплюжать нашу віру і нашу державу».

Що зараз відбувається з бійцями «Національних дружин»? Я спробував отримати відповідь на це запитання, потрапивши до лав «парамілітарного угрупування» — саме таке формулювання часто використовують журналісти та чиновники, згадуючи про НД.

Потрапити до складу «Національних дружин» виявилося простішим, ніж я собі уявляв. Спершу я просто залишив листа на сторінці НД у Facebook. Написав (і це була чиста правда), що мене дістав безлад на вулицях Києва, зазначив, що готовий допомагати — тим, хто спробує навести лад. Близько місяця я чекав на відповідь, і коли вже почав втрачати надію, мені зателефонував хлопчина на ім’я Олег і запропонував зустрітися. Зустріч призначив у Головному штабі «Національних дружин» — у «Козацькому домі» біля Майдану.

Будинок справив гнітюче враження. На фасаді яскравіли кілька муралів із зображеннями суворих чубатих облич, доповнених гаслом: «Повернемо велич предків!» Усередині приміщення стіни розписані під сірий камуфляж. Ледь підсвічені фотографії бійців «Азова», які загинули на фронті. На вході — емблема полку «Азов», яка більше нагадує нацистський «Вольфсангель», ніж комбінацію літер «Ідея Нації». Фігури у сірих одностроях на сходах та у коридорах.

Оголошують шикування у прямокутному дворі. Праворуч світяться вікна спортзалу, мені добре видно, як боксери на рингу відпрацьовують удари. З високих вікон «Козацького дому» просто на нас ллється золотаве світло. У чорному прямокутнику неба мерехтять зорі.

Довкола мене хлопці віком 14—18 років стиха перемовляються, переважно російською. Хоча все, що виголошується офіційно, лунає українською. Чотові доповідають про готовність своїх бійців, потім командир «Національних дружин», якого називають «друг Черкас», виступає із короткою промовою. Це Ігор Михайленко — високий худорлявий світловолосий чоловік з по-юнацьки запальним голосом. Він дякує бійцям за роботу, радить звернути увагу на агітацію нових побратимів та повідомляє про завтрашній пікет проти незаконного будівництва.

«Одні погані люди порушують права мешканців довколишніх будинків! — каже він. — І ми маємо підтримати їх, як завжди, спокійно, коректно та ввічливо». Хлопці мовчки кивають у відповідь, дехто саркастично усміхається. Здається, вони прийшли сюди не для того, щоб навчатися хороших манер. 

Мені, народженому в СРСР, шикування у дворі «Козацького дому» нагадує радянські часи. Тоді треба було казати не «Служу українській нації», а «Завжди готовий». Руку треба було тримати над головою, а не притискати до грудей. І дружини називалися не національними, а піонерськими. Різниця у тому, що метою створення піонерської організації було «прищеплювання молоді основних принципів комуністичної моралі», а в «Національних дружинах» говорять про мораль націоналістичну.

Резонансні «теракти» та інші вбивства в Україні

Глава СБУ відзвітував у Верховній Раді про те, що в розслідуванні замаху на народного депутата від Радикальної партії Ігоря Мосійчука намітилися "значні зрушення». Трохи пізніше слова Василя Грицака підтвердив і сам нардеп. Однак будь-яких подробиць не розкривалося, незважаючи на гучні заголовки в ряді ласих до сенсацій ЗМІ.

Тим часом з'являється все більше підстав припускати, що вибух біля входу в студію «Еспрессо TV», а також цілий ряд інших нерозкритих до цього дня резонансних злочинів пов'язані між собою цілком конкретними іменами організаторів і виконавців. І мова зовсім не про «кремлівському сліді», наявність якого в даному випадку якщо і проглядається, то вельми і вельми опосередковано.

Спробуємо зіставити і проаналізувати наявні в публічному доступі, а також невідомі широким верствам громадськості факти.

Вже на другий день після вибуху у будівлі телеканалу український журналіст-розслідувач Володимир Бойко на своїй сторінці в Facebook повідомив про можливу причетність до замаху на Мосійчука колишнього бійця «Азова» Сергія Коротких і сина міністра МВС Арсена Авакова, яких пов'язує міцна дружба. Більш того, Бойко провів паралель між даними замахом і вибухом авто з журналістом Павлом Шереметом.

Незважаючи на те, що повідомлення авторитетного журналіста викликало чималий інтерес у соцмережах, вітчизняні ЗМІ не сприйняли його всерйоз. Чи не було жодної реакції і з боку офіційних осіб.

Кожен має право вибирати - довіряти інформації з інсайдерських джерел чи ні. Нижче я приведу факти, які, на мій погляд, говорять на користь версії про причетність до вибуху Сергія Коротких, оприлюдненої моїм колегою.


Відразу обмовлюся, що підтверджень будь-якого відношення до злочину Олександра Авакова я не виявив. Незаперечно лише те, що Боцман і син міністра МВС водять дружбу. Про це говорить вже хоча б відоме фото, що зафіксувало першого і другого в одній компанії. Багато також можуть пригадати історію з крадіжкою грошей у міністерського синка в столичному ресторані, де той відпочивав разом з Коротких.

«Коли в товаришах згоди немає ...»

Почнемо з питання про те, чи був у Боцмана мотив підривати свого колишнього «побратима» по службі в тоді ще міліцейському спецбатальйону «Азов». Безсумнівно, був. Питання лише в його вагомості.

Жорстокому протистояння між Мосійчука та Коротких ось уже кілька місяців, і воно продовжується до цього дня. Формально початок конфлікту було покладено масової перестрілкою в Харкові 31 серпня поточного року, про яку автор цих рядків докладно писав раніше. В той день криваве зіткнення відбулося між двома радикальними угрупованнями, лідерами яких є колишні азовці і соратники по організації «Патріот України» в кінці 2000-х Олег Ширяєв і Олег Однороженко.

Силова фаза конфлікту перейшла в словесні баталії на сторінках соцмереж після того, як Однороженко виступив з різкою критикою Ширяєва, що займає сьогодні чільне становище в «Азовському русі», а також пролив світло на деякі з грішків його керівництва в особі в тому числі екс-командира однойменного полку і народного депутата Андрія Білецького. Одну з протиборчих сторін активно підтримав народний депутат Ігор Мосійчук. Взяті їм під захист Олег Однороженко та Ігор Криворучко навесні поточного року відродили Соціал-національної асамблеї, яка припинила було своє існування в 2014-му, перетворившись в Цивільний корпус «Азова».

Цікаво, що Мосійчук з Однороженко і Криворучко, так само як Білецький з Ширяєвим, є вихідцями з СНА і її тодішнього бойового крила «Патріот України». На відміну від колишнього командира розвідки «Азова» Сергія Коротких, до недавніх пір білоруського неонациста, про який я вже писав в своїх статтях. У свою чергу Боцман і його найближче оточення, багато хто з якого є вихідцями з фашистських рухів Росії та Білорусі, стали на бік Білецького і Ширяєва.

Певне уявлення про взаємні погрози і гостроті неприязні, що виникла між колишніми побратимами, здатні дати фейсбучное звернення Ігоря Мосійчука до Боцману (в Facebook - Захар Лаврентьєв), а також одна з цікавих листувань в цій же соцмережі нардепів від РПЛ і члена Радикальної партії Олексія Кошевця з людьми Коротких, скріншоти якій представлені нижче.


Звертають на себе увагу і звинувачення «радикалів», висунуті на адресу «боцманом» (так прийнято називати в «Азові» бійців Коротких) в нібито роботі останніх на стороні сирійського мільярдера Аднана Кивана, що промишляє в тому числі незаконними забудовами в Одесі. На думку перших, перш за все ця обставина стало основною причиною інформаційної кампанії проти РПЛ, а зовсім не колишні ідеологічні розбіжності. Адже у вересні 2017 року Дмитро Лінько на своїй стіні в Facebook звинуватив арабського бізнесмена в антиукраїнській діяльності, сепаратизмі і спонсорство Михайла Саакашвілі. З іншого боку, давно відомо, що однією зі сфер інтересів «Азовського руху» є боротьба з незаконними забудовами в великих українських містах. Справедливості заради зазначу, що ЗМІ зараховували активістів до опонентів фірми Кивана Kadorr Group, а не навпаки. Хоча ходять наполегливі чутки, що, влаштовуючи свої акції протесту, азовці часто заробляють гроші як на організаторах будівництв, так і на їх супротивників.




Так чи інакше, але інсайдерські джерела журналіста Володимира Бойка назвали мотивом замаху на Мосійчука саме бандитські розборки. У політичному підґрунті злочину неодноразово ставили під сумнів і деякі громадські працівники, прозоро натякаючи на інтерес нардепа- «радикала» до всіляких корупційних схем і рейдерству, а також його зв'язки з кримінальним елементом. У мас-медіа озвучувалася також інформація про рейдерські захоплення за сприяння колеги Мосійчука Лінько. Таким чином, переділ сфер впливу між скандальним нардепом і азовцями Боцмана, давно славляться своїми хижацькими апетитами, цілком може розглядатися як один з можливих мотивів замаху.

«Збіг? Не думаю"

Двома місяцями раніше замаху на Мосійчука в центрі Києва біля Бессарабського ринку був підірваний автомобіль із загиблим в ньому Тимуром Махаурі - чеченським бійцем неофіційного добровольчого батальйону імені Шейха Мансура, який давно перебрався із зони АТО в столицю. Зовсім недавно Мосійчук в своєму Facebook прямо заявив, що за підривом Махаурі, як і за замахом на Адама Осмаєва і Аміну Окуеву, стоїть одна і та ж група осіб. З усіма трьома чеченцями депутат- «радикал» був дуже добре знайомий, а загибла жінка навіть вважалася помічницею народного депутата. Дружні стосунки пов'язували Махаурі також з Лінько і Кошевця.

Виходячи з цілого ряду журналістських розслідувань щодо персони Махаурі, можна зробити висновок, що загиблий боєць був тим, кого зазвичай прийнято відносити до солдатів удачі і військовим авантюристам. Свого часу за кордоном він підозрювався в роботі на спецслужби РФ, а також у війні проти своїх земляків - прихильників вільної Ічкерії і вбивстві Шаміля Басаєва. Мав при собі кілька паспортів на різні імена і громадянства, а також незареєстровану зброю, з яким був одного разу затриманий українськими правоохоронцями. При цьому зовсім недавно він воював проти російської агресії в Донбасі. За твердженням одного з українських журналістів, Махаурі в минулому мав справу з контрабандистами, а характер його бізнесу в Україні ніхто чітко не пояснив.

За версією експертів, іномарка Махаурі піддалася керовані по радіо вибуху спрямованої дії. В цьому випадку вбивця повинен був знаходитися неподалік від місця вибуху.

Чималий інтерес для вдумливого читача представляє недавно викладена хакерами в мережу приватна перепіскаСергея Коротких (Захар Лаврентьєв) з громадянином рідної Боцману Білорусі Олександром Усівського, який значиться на сайті «Миротворець» не інакше як «організатор проросійських і антиукраїнських акцій в країнах Східної Європи».

Крім того, що листування вказує на явне співпрацю Коротких з російськими спецслужбами з 2014 року, в ній Боцман також зізнається своєму співрозмовнику в тому, що, мовляв, «ганяє контрабанду» в районі Бессарабії під Одесою.


Але найцікавіше навіть не в цьому. Уважно переглянувши наявні у відкритому доступі в інтернеті відеозапису з місця вбивства Махаурі, я виявив на них снує туди-сюди Коротких в перші ж дві хвилини після вибуху! Це легко можна порахувати, зіставивши відразу кілька роликів.

На одному з відео Боцмана досить добре видно перехожим підірваного авто в бузковому гольфі і білих джинсах (див. На 4:18), а також повертаються назад і розмовляє по телефону (4:40).


Також його можна розглянути і з іншого ракурсу. Причому на даному відео він зовсім не схожий ні на дозвільного роззяву, ні на співчуваючого постраждалим. Він не намагається допомогти добровольцям витягти з авто тіла пасажирів, не знімає наслідки вибуху на камеру телефону, ніж зазвичай зайняті багато хто з присутніх на місці події. Боцман просто коротко дзвонить комусь і, схоже, пише смс, а потім так само швидко ретирується.


Шеремет і всюдисущі тіні «Азова»

Майже за рік до вбивства Махаурі, влітку 2016- го, в своєму автомобілі в Києві був підірваний відомий журналіст Павло Шеремет. За даними слідства, розрахунок злочинців під час закладання вибухівки був суто на поразку водійського місця, як і в випадку з підривом чеченця, а вибуховий пристрій був теж керованим по радіо. Більш того, в ході подальшого розслідування і тут засвітилася постать Боцмана. Разом з іншими бійцями «Азова».

Правда, мова не про слідство правоохоронців, а про журналістське розслідування. Справжніми героями гучного документального фільму «Вбивство Павла» стали екс-комбат «Азова» Андрій Білецький, колишній розвідник полку Сергій Коротких і якийсь азовець Костя, які розповіли про свою зустріч з Шереметом за кілька годин до вбивства останнього (див. С 18:25) . Причому, як виявилося, під час свого походу до Шеремету бійці недалеко від будинку журналіста зуміли виявити зовнішнє спостереження, про що й розповіли журналістам в подробицях і зі знанням справи.


Характерно, що все це розповідається Білецьким співтовариші в коментарях тележурналістам через майже рік після вбивства Шеремета, травнем 2017-го. Що ж стосується перших днів після злощасного вибуху, то екс-комбат, який називає себе другом загиблого, ні одного разу не обмовився про якісь стеження і зовнішньої реклами. Хоча коментував вбивство безлічі журналістів і телеканалів.

Може бути, азовці побоялися оголошувати відомі їм подробиці публічно, поки не закінчено слідство? Безумовно, немає, адже слідство досі не закінчено, а підозрювані так і не затримані. За визнанням прес-секретаря МВС Артема Шевченка, через рік слідства правоохоронці навіть не встановили підозрюваних.

Є також сумніви в тому, що азовці зголосилися виступити свідками у кримінальному провадженні відразу після вбивства. Наприклад, колишній співробітник СБУ Ігор Устименко, якого автори журналістського розслідування запідозрили в причетності до вибуху, був викликаний на допит лише після виходу фільму.

Раніше на «Ракурс» вже звучала версія про те, що вбивство Шеремета було вигідно перш за все чинної української влади - кланам Порошенко і Авакова-Яценюка в рівній мірі. Зокрема, автор статті дійшов подібного висновку, взявши до уваги відвертий саботаж слідства правоохоронцями, зовнішнє спостереження, встановлене поліцією за будинком Шеремета задовго до вбивства, і прослушку телефонів колег журналіста по виданню, а також проаналізувавши поточну політичну ситуацію в країні.

Показово також, що, за даними ЗМІ, стеження за Шереметом організував тодішній перший заступник голови Нацполіціі, фаворит Авакова, близький друг Білецького та екс-боєць «Азова» Вадим Троян. Тим часом про встановлення зовнішньої реклами біля будинку журналіста і його цивільної дружини було наперед відомо як кишенькового депутату міністра МВС Антону Геращенко, так і Сергію Коротких, за його ж власним визнанням.


До слова, не хто інший, як Геращенко, більше всіх відбілював одіозну репутацію неонациста Боцмана і радів отримання ним українського громадянства.

А ось чергова версія про зацікавленість російських спецслужб в підриві Шеремета, яка часто і густо озвучувалася Антоном Геращенко, Зоряному Шкіряком, Юрієм Бутусовим та іншими головами, що говорять міністра Авакова, явно не витримує критики. Та й на яких тоді підставах СБУ передала матеріали кримінального провадження поліції? Подив у адвокатів викликає і те, чому Нацполіція через рік після вбивства журналіста вирішила засекретити всі рішення судів по даній кримінальній виробництву. Зокрема, і рішення про надання поліції інформації про мобільних переговорах ймовірних фігурантів справи.

дивна дружба

Але чи був конкретно у азовців мотив усувати Шеремета?

Останній запис журналіста у власному блозі, яку Білецький співтовариші призводять чи не в якості доказу благого розташування журналіста до «Азову», була написана на другий день після того, як «Альфа» знешкодила банду грабіжників інкасаторів, що орудувала з 2014 року. Як з'ясувалося, в її склад входили представники улюбленого полку Арсена Авакова. Замітка Шеремета стосувалася даного інциденту і нічого втішного по відношенню до «Азову» в ній не було і в помині. Журналіст просто оцінив розсудливість екс-комбата Білецького, що дозволив слідчим СБУ і військової прокуратури зайти в розташування полку для проведення слідчих дій замість того, щоб збирати добровольців в центрі столиці.

При цьому Шеремет констатував: «За Андрієм Білецьким, звичайно, треба продовжувати уважно спостерігати». І, можливо, через два дні після своєї останньої публікації, напередодні вибуху, Шеремет щось та відстежив. Адже вже через місяць після ліквідації банди грабіжників інкасаторів в рамках даної кримінальної виробництва затримувався не якийсь там там випадковий азовець, а тодішній командир полку Ігор Михайленко (Черкас), про що я тут же повідомив в своєму блозі. Не виключено, що Шеремет міг дізнатися про причетність перших осіб даного підрозділу Національної гвардії до відвертого бандитизму ще раніше і, з урахуванням особистого знайомства з Білецьким і Боцманом, звернутися до них за роз'ясненнями. Ті ж цілком могли спрацювати на випередження, щоб уникнути витоку важливої інформації.

Будучи журналістом з Білорусі, Шеремет відмінно знав і про темні деталі біографії тамтешнього неонациста Коротких. За власним визнанням Шеремета, він спочатку був просто шокований присвоєнням Боцману (в Білорусі відомому як Малюта) українського громадянства. Тим більше що журналіст вкрай негативно ставився до будь-яких проявів фашизму, що повністю відображено в його першій статті про «Азові».

Очевидно, Коротких зумів таки тимчасово переконати Шеремета повірити в свою непричетність, наприклад, до побиття противників режиму Лукашенка в 1999 році або ж ножовим пораненням і стрільбі по білоруським антифашистам у 2013-му. Всі виправдання Боцмана в інтерв'ю своєму земляку-журналісту непереконливі, оскільки базуються лише на словах опитуваного. Дана бесіда за своєю суттю - якийсь кредит довіри, авансом виданий Шереметом нагрішив в бурхливу молодість неонацисту, а не «амністія», як порахувала відома в Білорусі опозиційна журналістка і близький друг загиблого Світлана Калінкіна.

Назад до витоків

Про темному довоєнному минулому Малюти-Боцмана-Коротких досі можна багато чого цікавого знайти на просторах інтернету. Раніше я неодноразово робив спроби узагальнити цю інформацію в своїх статтях. У світлі всього вищевикладеного мені представляється вкрай цікавим ще один факт.

У 2012 році російська поліція повідомила, що ними був встановлений головний організатор вибуху на Манежній площі в Москві 27 грудня 2007 року. Більш того, радіокерований дистанційний вибуховий пристрій, за версією слідства, привів в дію він же - особисто Сергій Коротких. Однак допитати його тоді не вдалося через знаходження останнього в рідній Білорусі. У день вибуху лише дивом ніхто не постраждав, а один з подільників Малюти в 2009 році був засуджений за цей злочин до шести років позбавлення волі.

Те, що Боцман легко здатний на вбивство, сьогодні визнають багато як за кордоном, так і в Україні. Зокрема, і його колишні товариші по службі по «Азову».

Не так давно Малюта-Боцман став головним героєм гучного на Заході документального фільму-розслідування ізраїльського кінорежисера Владі Антоневич «Кредит на вбивство». Стрічка пролила світло на скандально відоме подвійне вбивство російськими неонацистами таджика і дагестанця в серпні 2007 року. У своєму інтерв'ю журналістам лауреат міжнародних кінопремій Антоневич прямо сказав, що голову одному з убитих відрізав саме Коротких.

сумнівні суїциди

Після перегляду стрічки і настільки відвертого визнання автора картини зовсім в іншому світлі постає і версія про причетність Боцмана до вбивства юриста і одного з ідеологів «Азова» Ярослава Бабича, яку я вже неодноразово озвучував, посилаючись


Помимо Боцмана ее источник называет в числе исполнителей преступления бывшего начальника охраны экс-комбата «Азова» Билецкого и нынешнюю правую руку Коротких Сергея Коровина (Хорст), о котором я уже упоминал в своих статьях. Также мне достоверно известно, что анкета пользователя Facebook Тараса Мельничука является реальной, а не фейковой.

Вдова погибшего Бабича Лариса так прокомментировала мне данное сообщение из соцсети: «Коровин — бывший крымский мент. Именно ему Андрей Билецкий для отвода глаз поручил проведение внутреннего азовского расследования по факту смерти их побратима. Комбат тогда клялся и божился перед рядовыми бойцами, что докопается до истины. Но на самом деле Хорст работал в противоположном направлении, а именно убеждал бучанского патологоанатома (точнее, давал четкие указания), как только тело Ярослава доставили в морг, в том, что погибший — «извращенец». Якобы он еще по работе в Крыму следователем уже сталкивался с подобными случаями (специалист в этом, судя по всему...). Поэтому он, мол, на сто процентов уверен, как бывший следователь (без суда и следствия), что Бабич просто решил поэкспериментировать, но так как был новичком в этом, то случайно самоудушился. При этом Хорст детально рассказал патологоанатому, какая именно атрибутика была смонтирована в детской комнате. Впоследствии все это вместе со специфическими морскими узлами исчезло из перечня вещественных доказательств, изъятых на месте убийства, как и фотографии приспособлений из материалов уголовного производства. То есть вместо того, чтобы провести объективное расследование, по прямому указанию руководства «Азова» осуществлялось давление на патологоанатома, которая лично при свидетелях в этом призналась и настойчиво предупреждала меня, что лучше будет не поднимать шума и смириться с тем, что это "самоубийство"».

По словам Ларисы Бабич, незадолго до смерти у Ярослава очень испортились отношения с Коротких. Они даже перестали здороваться за руку. В недрах «Азова» также бытует версия о том, что Ярослав готовился дать срочную пресс-конференцию с обнародованием данных о сотрудничестве Боцмана со спецслужбами РФ и торговле оружием с противоборствующей стороной, но на день опоздал.

Публикациями о возможной связи Боцмана-Малюты со спецслужбами наших северных соседей интернет полнился и до и после вторжения России в Донбасс. Что же касается торговли оружием, то ранее я уже упоминал об исчезновении огромного количества оружия в «Азове», как и о неуемном стремлении руководства полка делать деньги на всем, что плохо лежит, даже на собственных бойцах.

К слову, на сегодняшний день мне достоверно известно как минимум о четырех исках бывших бойцов-азовцев, направленных в суды с требованиями обязать МВД вернуть невыплаченные им зарплаты, а также компенсировать суммы морального ущерба.



16 жовтня поточного року в харківській лісопосадці знайшли тіло одного із засновників полку «Азов» Віталія Княжого (позивний Вітус). У минулому Княжий був одним з провідних активістів згадуваної вище організації «Патріот України», а також входив в число політв'язнів режиму Януковича по так званій справі «Захисників Римарській» і був звільнений постановою ВРУ в 2014 році. Цікаво, що в ході розслідування даного кримінального провадження Княжий пішов на угоду зі слідством і дав свідчення проти свого лідера Білецького, за що і був побитий останнім в автозаку. Але через деякий час соратники помирилися.

Так ось, коментуючи самогубство Княжої, прес-служба «Азова» заявила, що Вітус давно відійшов від справ і їм невідомо, чим він останнім часом займався. При цьому ті, хто добре знав покійного азовців, включаючи Мосійчука з Криворучко, не вірять у версію про самогубство. Багатьом в «Азові» смерть Вітуса нагадала Проте загадкову смерть Бабича. Тим більше, що не зовсім зрозуміло, чому Вітус стрілявся саме в лісі і використовував для цього рушницю, а не пістолет, наприклад.

Але найбільш показовим є те, на мій погляд, те, що під час активної фази АТО Княжий завідував в полку «Азов» зброєю, а значить, йому було багато відомо.

Взагалі ж «Азов» починаючи з 2015 року відзначився цілою низкою важкопоясненних «самогубств». До нагоди з Бабичем і Княжою доречним буде додати і смерть 16 серпня 2016 року азовців, військово-історичного реконструктора з Росії Олександра Аляб'єва (Ервін Корф), так і не встиг взяти участь в бойових діях. Тіло росіянина було виявлено в розташуванні військової частини 3057 з кулею від автомата, до того ж в грудях. До своєї відправки в АТО Аляб'єв працював у відомій мережі магазинів «Мілітарист», і всі закупівлі військової форми та амуніції проводилися «Азовом» через нього. Люди, які добре знали Ервіна, відмовилися вірити у версію про самогубство. Але родичі загиблого з Росії, ясна річ, шуму піднімати не стали. Підозрюю, що на це і розраховували можливі вбивці.

На сьогоднішній день слідчі дії по всім перерахованим вище кримінальних виробництвам, крім справи про замах на Мосійчука, або припинені, або ведуться Національною поліцією, що в даному випадку майже рівнозначно.

Насмілюся припустити, що до тих пір, поки біля керма МВС продовжить залишатися Аваков, а в кріслі першого заступника голови Нацполіціі - його фаворит в особі вихідця з «Азова» Трояна, успішне розкриття всіх цих злочинів не загрожує. Так само, як ніщо не загрожує і фактичним керівникам «улюбленої армії» міністра - сірому кардиналу «Азова» Сергію Коротких і голому королю Андрію Білецькому.

Життя у розкоші протоієрея віталія бойко

Деякі сумнівні факти свідчать, що священнослужителі УПЦ Московського Патріархату 41-ше Апостольське правило «ті хто служать вівтарю, від вівтаря харчуються» розуміють на свій лад.

 

  

Для благочинного Віталія Бойко поняття харчуватися від вівтаря» (що означає скромно витрачати для мінімального задоволення життєвих потреб частину доходів від церкви, в якій служить) вміщує в себе купівлю та утримання люксових іномарок LEXUS LX 470 (д.н.з. АЕ 0101НЕ), TOYOTA HIGHLANDER (д.н.з. АА0400МО), загальною вартістю близько 100 000 $, систематичні відпочинки на курортах Анталії, Будапешту, Кіпру.

                             


Але і на цьому благочинний Віталій Бойко не зупинився. З відкритих джерел стає відомо, що отець Бойко Віталій Володимирович спільно з свої братом (Бойко Максим Володимирович) є власниками наступних компаній : ТОВ «Фенікс Пак» (ЄДРПОУ 40946471, зі статутним капіталом 4 000 000 млн. грн.), ТОВ «Дніпрометресурс» (ЄДРПОУ 38578879), ТОВ «Нік Граніт» (ЄДРПОУ 33518202), ТОВ «Ток –Граніт», ПП ВКФ «Техностатика і монтаж» та ТОВ «НВФ Нікополь Техноген Ресурс» (ЄДРПОУ 37837156).

Для розуміння повної картини щодо діяльності Бойко Віталія та його слід зауважити, що до того як стати людиною божою (хоча згідно біографічної довідки отець Бойко Віталій з 1997 року здобував профільну духовну освіту в Одеській Духовній семінарії та Київській духовній академії) спільно з своїм братом Бойко Максимом та бізнесменом Кобою Надірадзе були партнерами з незаконного видобутку руди на території м. Марганець. Дану інформацію легко перевірити з відкритих джерел, а саме що брати Бойко та Коба Надірадзе володіли компанією ТОВ «НВФ Нікополь Техноген Ресурс» (ЄДРПОУ 37837156) та були бізнес партнерами.

 

 

В 2013 році між братами Бойко та Кобою Надірадзе виникає конфлікт через розподіл фінансових ресурсів. Можна вважати це трагічним збігом обставин, але 12.07.2013 року в місті Дніпропетровськ Кобу Надірадзе убив кіллер, здійснивши 4 прицільні постріли, основна версія, що висувало слідство це перерозподіл бізнес впливу.

 

Як ми бачимо, саме таких суперечливих «кадрів» як отець Віталій Бойко потребує УПЦ Московського патріархату, який на сьогоднішній день є благочинним центрального району столиці України. Отець Віталій, як і решта духовенства Московського патріархату, живуть сподіванням що стара влада повернеться, а разом з нею повернеться повна безкарність та вседозволеність (можливо отець Віталій навіть сподівається на повернення «буремних» 90х років, в яких судячи з його «досвіду» йому буде дуже комфортно). У якій іпостасі це вже технічні моменти, але повернеться, і не пізніше парламентських виборів, на які духовенство УПЦ МП з радістю віддасть своїх прихожан.

І тому вони шалено впираються і утворенню незалежної від Кремля Помісної Церкви в Україні, тому плюють на чинну владу, тому з такою систематичністю їздять «втішатись» до «родных по духу» Росію та Білорусію.

Останнім часом суспільство шукає «агентів Кремля», які працюють на російські спецслужби. Виявляється, немає потреби бути завербованим ФСБ, якщо тебе вже й так завербувала жага до грошей та влади…

 

Агент кремля у рясі: архієпископ боярський феодосій

Окремі прикрі факти свідчать, що  священнослужителі УПЦ Московського патріархату 41-ше Апостольське правило «ті хто служать вівтарю, від вівтаря харчуються» розуміють на свій лад.

 

Для Архієпископа Боярського Феодосія (Снігірьова Дениса Леонідовича) поняття «харчуються» вміщує в себе наступні елементи «скромного існування».


Бачили колись скромний храм, а поруч гарненький будинок священика, збудований на кошти прихожан? Якщо ні, ось гарний приклад

 

Це заміський будинок Архієпископа Феодосія площею 386,8 кв. м. в с. Гатне Києво-Святошинського району, що придбаний ним в 2013 році. Земельна ділянка площею 0,08 га під будинком також перебуває у його приватній власності.

Пересувається служитель церкви не на маршрутному автобусі чи метро, а на елітних авто, вартість яких стартує від 50 тис. доларів США.

 

Для «прикриття» від  мирян архієпископ придбав в червні 2018 року непримітну та відносно недорогу SUZUKI SX-4, державний номер АА 2020 РА, яку майже не використовує.

 

 Ми навіть не говоримо про маленькі але вартісні «дрібнички», які вже стали обов’язковим атрибутом служителів церкви  - айфони, швейцарські годинники, прикраси,  які коштують не один річний дохід українських громадян.

Після «тяжкої праці» в Україні Архієпископ Феодосій полюбляє відпочивати….. ні,  не на річці під Києвом. Служитель церкви по декілька разів на рік літає на дорогі Європейські курорти:

29.08.2014 року – літак № 917 Київ – Прага,

03.09.2014 року – літак № 205 Київ-Керкира,

16.05.2015 року літак № 807 Київ-Прага,

14.07.2015 року літак № 807 Київ-Прага,

02.09.2015 року (!) приватний №7309 Київ-Ларнака (Кіпр),

18.05.2016 року літак № 7309 Київ-Ларнака,

04.08.2016 літак № 917 Київ-Прага,

28.09.2016 року літак № 969 Київ-Афіни,

10.12.2016 літак № 311 Київ-Мілан,

12.01.2017 року літак № 341 Київ-Ларнака,

14.06.2017 року літак 197 Київ-Паланга,

06.08.2017 року літак № 405 Київ-Керкіра,

06.09.2017 року літак № 197 Київ-Паланга,

11.01.2018 року літак № 341 Київ-Ларнака.

Як і інші священнослужителі УПЦ МП Архієпископ Феодосій не вважає за потрібне декларувати свої доходи, адже наявність дорогого майна можна завжди пояснити «добровільними пожертви», обсяги яких важко порахувати та подальше використання ніхто не контролює.

Члени родини  Архієпископа Феодосія також не бідують. Зокрема у приватній власності його матері Снігірьової Ольги Григорівни згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знаходиться 2 квартири: трикімнатна квартира в м. Миколаїв  по вул. Молодогвардійська та двокімнатна квартира в м. Києві на проспекті Тичини, в якій зареєстрована вона разом із сином Снігірьовим Денисом Леонідовичем.

Про присутність страху Божого в Архієпископа Феодосія мова не йде, як і про совість, мораль та елементарну пересторогу у зв’язку з можливістю потрапляння в поле зору правоохоронних органів. Бо він і йому подібні звикли жити за звичкою «старих добрих часів» Януковича, адже до Революції Гідності Московський патріархат чудово себе почував «під дахом» злочинної проросійської влади.

 Архієпископ Феодосій, як і решта духовенства Московського патріархату, живуть сподіваннями що «стара влада повернеться», а разом з нею повернеться повна безкарність та вседозволеність. У якій іпостасі, це вже технічні моменти, головне щоб повернулась, і не пізніше парламентських виборів, на які духовенство УПЦ МП з радістю віддасть електорат у вигляді своїх прихожан.

І тому вони шалено впираються утворенню незалежної від Кремля Помісної Церкви в Україні, плюють на чинну владу, тому з такою систематичністю їздять «втішатись» до «родных по духу» Білорусії та Росії. Так Архієпископ Феодосій після початку збройної агресії РФ проти України продовжує систематично їздити до Російської Федерації, зокрема через сусідню Білорусь, а також до окупованого Криму:

29.07.2015 року пункт пропуску із АР Крим – «Каланчак» (автомобіль Toyota);

22.09.2015 року літак № 2 Київ-Москва;

31.01.2016 року літак № 844 Київ-Мінськ;

25.04.2017 року літак № 846 Київ-Мінськ;

13.10.2017 року літак № 840 Київ-Мінськ;

28.11.2017 року літак № 840 Київ-Мінськ.

Як  тут не згадати про той факт, що Архієпископ Феодосій з 1994 року по 1998 рік проходив навчання в Калузькій Духовній Семінарії (РФ), а з 1999 року по 2001 рік -  у Московській Духовній Академії. А в 2001 році згідно даних офіційного сайту УПЦ Московського патріархату Архієпископ Феодосій «направлений» в Україну. Тому нас не повинні дивувати його часті контакти із представниками російського духовенства, поїздки із  предстоятелем Онуфрієм до Росії, переймання подіями на сході України чи провокативні коментарі газеті «Вєсті». 

Закономірним також є той факт, що українськими патріотами виявлений зв'язок між Архієпископом Феодосієм та російською терористкою і агентом спецслужб РФ Кулигіною О.І.

(https://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/scandals/69251/)

 

 Останнім часом суспільство шукає «агентів Кремля», які працюють на російські спецслужби. Виявляється, немає потреби бути завербованим ФСБ, якщо тебе вже й так завербувала жага до грошей, можливість набивання кишені ряси, яку ти можеш мати за умови «братства русских народов»…

Життя у розкоші митрополита павла

Деякі сумні факти свідчать, що священнослужителі УПЦ Московського патріархату 41-ше Апостольське правило «ті хто служать вівтарю, від вівтаря харчуються» розуміють на свій лад.


Петро Дмитрович Лебідь — архієрей Української православної церкви Московського патріархату,намісник Успенської Києво-Печерської лаври, член Міжсоборної присутності Російської православної церкви, голова Синодальної комісії у справах монастирів УПЦ, постійний членСвященного Синоду Української православної церкви, антиукраїнський пропагандист, противник незалежності українського православ'я від РПЦ, колишній депутатКиївської міської радивідПартії Регіонів.

Дляпоняття «харчуються» вміщує в себе нерухому власність у вигляді розкішного маєтку в с. Вороньків Київської області, утримання люксової іномарки Mercedes-bеnzS класу подароване йому на день народження,систематичні відпочинки на курортах та купу «дрібничок» - «Айфон» останньої моделі, пару годинників кожен з яких коштує щонайменше річний мінімальний дохід звичайних громадян тощо.


Бачили колись скромний храм, а поруч гарненький будинок священика, збудований на кошти прихожан? Якщо ні, ось гарний приклад: загальна площа - 580 м.кв,повністю мебльований італійської та англійської меблями, елітна побутова техніка, розкішний дизайнерський ремонт в класичному стилі з використання дорогих матеріалів, мармурові підлоги з підігрівом (Італія). Ділянка з красивим дизайнерським ландшафтним дизайном, багато екзотичних дерев. Гостьовий будинок 170 м.кв. та будинок охорони 18 м.кв.


Та на цьому Л.Петро не зупинився. «Харчування від алтаря» виявляється включає в себе бізнес у вигляді прибуткової діяльності через підконтрольні підприємства, а саме: «Троїцька артіль» релігійної громади Української православної церкви парафії на честь Святої Трійці (код ЄДРПОУ 35694664, Київська область, Баришівський район, с. Пасічна, вул. Чкалова, 42/А) та підприємство релігійної організації «Підсобне господарство Свято-Успенськой Києво-Печерської Лаври» (ЄДРПОУ 34162297, Київська обл., Бориспільський район, село Вороньків, вул. Українська, будинок 127-А), які неодноразово потрапляли в поле зору правоохоронців тапідозрюються у організації  заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах.І факт, що ці доходи сумнівного, «неправославного» характеру, намісника Києво-Печерської Лаври владики Петра аж ніяк не бентежить. Пригадується «маленький свечнойзаводик в Самаре» з «Дванадцяти стільців» Ільфа та Петрова..

Та й чого бентежитись, якщо митрополит Павлопрацює у тісній зав’язці з високопосадовцями (здебільшого колишні представники «Партії Регіонів» та «КПУ»), бізнесменами, екс-міністрами та колишніми ректорами.

Декларувати доходи владика Павло та інші священнослужителі УПЦ МП не вважають за потрібне, адже завжди можна «з’їхати» на «добровільні пожертви», обсяги та подальше використання яких ніхто не контролює. Так само, як і не контролюються схеми «православного відбілювання» чорного налічного капіталу, який заходить під виглядом пожертв та благодійності.

Про присутність страху Божого в митрополита Павла мова не йде, як і про совість, мораль та елементарну пересторогу у зв’язку з можливістю потрапляння в поле зору правоохоронних органів. Бо він і йому подібні звикли жити за звичкою «старих добрих часів» Януковича, адже до Революції Гідності Московський патріархат чудово себе почував «під дахом» злочинної проросійської влади.

Петро Лебідь, як і решта духовенства Московського патріархату, живуть сподіваннями що «стара влада повернеться», а разом з нею повернеться повна безкарність та вседозволеність. У якій іпостасі, це вже технічні моменти, але повернеться, і не пізніше парламентських виборів, на які духовенство УПЦ МП з радістю віддасть електорат у вигляді своїх прихожан.

І тому вони шалено впираються і утворенню незалежної від Кремля Помісної Церкви в Україні, тому плюють на чинну владу, тому з такою систематичністю їздять «втішатись» до «родных по духу» Білорусії та Росії.

Останнім часом суспільство шукає «агентів Кремля», які працюють на російські спецслужби. Виявляється, немає потреби бути завербованим ФСБ, якщо тебе вже й так завербувала жага до грошей, можливість набивання кишені ряси якими ти можеш мати за умови «братства русскихнародов

Життя у розкоші отця олександра

Деякі сумні факти свідчать, що священнослужителі УПЦ Московського патріархату 41-ше Апостольське правило «ті хто служать вівтарю, від вівтаря харчуються» розуміють на свій лад.


Для настоятеля Собору Св. Апостолів Петра і Павла м. Бровари о. Олександра  (в миру Левчук Олександр Володимирович) поняття «харчуються» вміщує в себе нерухому власність у вигляді житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Бровари, вул. Кооперативна, буд. 5, купівлю та утримання люксової іномарки, а саме: BMW 750 LI (д.р.н.з. АІ 9577 ЕМ),

 

 

яка коштує близько 100 тис. у.о. та причіп (АІ 4189 ХК) для перевезення габаритного транспорту (у вигляді яхт, катерів), систематичні відпочинки «патріотично налаштованої особи» на курортах (Голландії та Російської Федерації у період державних свят України) та купу «дрібничок» - айфон останньої моделі, пару годинників кожен з яких коштує щонайменше річний мінімальний дохід звичайних громадян, і ще деякі витрати, про які поговоримо згодом.

 

Бачили колись скромний храм, а поруч гарненький будинок священика, збудований на кошти прихожан? Якщо ні, ось гарний приклад, де проживає отець Олександр.


Та на цьому отець Олександр не зупинився. «Харчування від алтаря» виявляється включає в себе невеличкий, але прибутковий бізнес, який зареєстрований на сина Левчука Івана Олександровича, а саме: обслуговуючий кооператив «Котеджного містечка «Віват» (ЄДРПОУ 37871553) та ТОВ «Віват» (ЄДРПОУ 32651413), що знаходяться за адресою: Броварський район, с. Зазимє, вул. Гагаріна, буд. 5. Зокрема, отцю Олександру підконтрольний Благодійний Фонд «Православна Київщина» (ЄДРПОУ 36998419), де раніше отець був власником. І факт, що ці доходи сумнівного, «неправославного» характеру, отця Олександра аж ніяк не бентежить. Пригадується «маленький свечной заводик в Самаре» з «Дванадцяти стільців» Ільфа та Петрова.

Та й чого бентежитись, якщо отець Олександр працює у тісній зав’язці з головою Броварської міської організації Партії регіонів - радником колишнього Прем'єр-Міністра України М. Азарова Федоренком С.М., який під час місцевих виборів, які відбулись 31 жовтня 2010 року лобіював Левчука О.В. у місцевих виборах на депутата.

І декларувати доходи отець Олександр та інші священнослужителі УПЦ МП не вважають за потрібне, адже завжди можна «з’їхати» на «добровільні пожертви», обсяги та подальше використання яких ніхто не контролює. Так само, як і не контролюються схеми «православного відбілювання» чорного налічного капіталу, який заходить під виглядом пожертв та благодійності.

А тепер повернемось до «ще деяких витрат». Справа в тому, що окрім себе, отцю Олександру необхідно утримувати родину (дружину – Левчук Олену Георгіївну, доньку – Левчук Наталію Олександрівну, двох синів – Дмитра та Івана) члени якої ніде не працюють, проте звикли жити на «широку ногу», а також потрібно обслуговувати та закривати 5 іномарок в тому числі і люксова BMW 750 LI, якими володіє та користується родина Левчуків. Також, отець Олександр здійснює матеріальну підтримку брату Ігорю, який так як і наш отець народився та підтримує взаємовідносини з країною агресором Російською Федерацією.

Про присутність страху Божого в отця Олександра мова не йде, як і про совість, мораль та елементарну пересторогу у зв’язку з можливістю потрапляння в поле зору правоохоронних органів. Бо він і йому подібні звикли жити за звичкою «старих добрих часів» Януковича, адже до Революції Гідності Московський патріархат чудово себе почував «під дахом» злочинної проросійської влади.

Отець Олександр, як і решта духовенства Московського патріархату, живуть сподіваннями що «стара влада повернеться», а разом з нею повернеться повна безкарність та вседозволеність. У якій іпостасі, це вже технічні моменти, але повернеться, і не пізніше парламентських виборів, на які духовенство УПЦ МП з радістю віддасть електорат у вигляді своїх прихожан.

І тому вони шалено впираються і утворенню незалежної від Кремля Помісної Церкви в Україні, тому плюють на чинну владу, тому з такою систематичністю їздять «втішатись» до «родных по духу» Білорусії та Росії.

Останнім часом суспільство шукає «агентів Кремля», які працюють на російські спецслужби. Виявляється, немає потреби бути завербованим ФСБ, якщо тебе вже й так завербувала жага до грошей, можливість набивання кишені ряси якими ти можеш мати за умови «братства русских народов».

 

 

 

 


СБУ посилює захист ІТ систем органів місцевого самоврядування

Служба безпеки України для розбудови ефективної системи кібербезпеки держави підписала Меморандум з Дніпровською міською радою. Це перший крок у забезпеченні кібербезпеки органів місцевого самоврядування. Необхідність розширення співпраці у сфері кібернетичної безпеки з органами місцевого самоуправління викликана сьогоденними загрозами з боку спецслужб Російської Федерації, які систематично проводять акції кібершпигунства та кібертероризму. У ході ведення Російською Федерацією «гібридної війни» проти України інформаційно-телекомунікаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування все частіше стають об’єктами кібератак. Крім того, заплановані у 2019 році вибори Президента України та народних депутатів Верховної Ради України посилять спроби російських спецслужб отримати інформацію, яка обробляється в автоматизованих системах органів місцевого самоврядування, а також несанкціонованого втручання в їх роботу. Впровадження Дніпровською міською радою новітніх інформаційних технологій для підвищення ефективності роботи із забезпечення життєдіяльності міста та безпеки його мешканців створює додаткові ризики порушення сталого функціонування таких систем. У Дніпрі також реалізовується низка проектів у рамках загальнодержавних програм, що потребують впровадження та удосконалення інформаційних та телекомунікаційних систем. Зокрема система оповіщення населення про надзвичайні події, надання адміністративних послуг, реєстр мешканців міста, система ситуаційного відеоспостереження. У рамках підписаного Меморандуму з використанням платформи MISP-UA фахівцями СБУ забезпечено обмін технологічною інформацією про наявні та потенційні кіберзагрози в режимі реального часу. Це сприятиме ефективному реагуванню з боку української спецслужби на кібернетичні атаки, насамперед високого ступеня складності. Ситуаційний центр забезпечення кібербезпеки СБ України готовий і надалі надавати необхідний захист об’єктам критичної інфраструктури, державним установам та підприємствам, органам місцевого самоврядування та запрошує їх до співпраці. Довідка: Співробітники Ситуаційного центру забезпечення кібербезпеки СБУ на базі платформи з відкритим програмним кодом MISP (Malware Information Sharing Platform) створили систему збору і обробки інформації щодо інцидентів кібербезпеки та обміну технічними даними про ідентифікатори компрометації інформаційних систем об’єктів критичної інфраструктури між суб’єктами сектору безпеки в режимі реального часу. Ця платформа широко використовується в усьому світі, а також відповідає міжнародним стандартам ЄС та НАТО і застосовується основними міжнародними суб’єктами у сфері кібербезпеки FIRST, CIRCL, CiviCERT, NATO NCI Agency. 
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая