Сію-вію-посіваю, тупо з вас бабло збиваю

А той другий праздник -
Святого Василя,
Радуйся,
Ой, радуйся, земле...

Угу.
Звичаї колядувати, щедрувати, перебиратися залишилися з язичеських часів. Святі угодники Божі (приміром, святитель Феофан Затворник) цього не схвалювали...
То по-перше.
А що по-друге?

Сію-вію-посіваю...
Дайте грошей, більш не знаю!

Отакий буває рівень колядників та щедрувальників. Співати не вміють, слів не знають - а ходять по квартирах, "віншують", і давай їм за це грошей та ще й якнайбільше!
А даси хлопчикам яблук чи пряників, потім спускатимешся сходами - на сходах ті пряники або яблука побачиш.
Читайте на цю тему вірш МОДЕРНІЗОВАНА КОЛЯДКА.

І по-третє. Є ще один народний звичай: у селі, як хто не пустить колядників, треба тій людині якусь шкоду зробити. Наприклад, хвіртку поламати.
Що теж дуже по-християнськи. Аж далі нема куди.

Не сподобався цей запис? У мене є інший - російською мовою, але це ж для нормальних користувачів I.UA не страшно:
Есть Новый год в духовной жизни.

І - мало не забув! - я ще анекдот "трьохпраздничний" знаю. Може, ви ще не чули...
Жили-були в одному селі на Галичині росіяни, що приїхали туди після Другої світової "на укрепление кадров". Прийшли три праздники. Корінні жителі напекли, насмажили, салатів наробили, горілочки нагнали, в них столи ламаються - а русскіє сидять, слинку ковтають. Каже Ванька своїй Манькє:
- Пойду-ка я поздравлю наших соседей - может, за стол нас позовут?
Сказано-зроблено. Пішов - за кілька хвилин повертається бігцем, геть захеканий і переляканий вельми.
- Ваня, что с тобой, что там случилось?!
- Представляешь, захожу к ним в хату, а там людей - уйма! Я говорю: "Хрыстос рождается!" А они - хором: "Славимо Його!" Ну, думаю, ХРЕН ВЫ МЕНЯ СЛОВИТЕ!

А на цьому слові
Бувайте здорові!