Хто сміється, тому не минеться

Багато-багато років тому, коли моя донька була ученицею другого класу, їй задали домашнє завдання  скласти невеличку розповідь за картинками. Вона розгорнула  читанку тицьнула пальцем на чотири картинки та з благаючим поглядом попросила допомогти в цій не легкій для неї справі. На картинках було зображено зимовий день  та двох хлопчаків: перший хлопчина тягнув за собою по  дорозі санки, послизнувся тай гепнувся, другий йому не допоміг, а стоячі поряд реготав. Потім ситуація змінилася: перший підвівся та й пішов, а той що сміявся сам добряче гепнувся. Під картинками напис «Хто сміється, тому не минеться.»

Роздивившись картинки,  почухавши потилицю, мої мізки заскрипіли у важкому творчому пошуку…

Для мене це була нова справа, без досвіду… шкільні роки розчинились десь у минулому, та й шкільну літературу я не читав, твори списував-комбінував, щоправда один я все ж таки написав прочитавши книгу «Как закаялась сталь». Ось мої мізки  і «закалілісь»…

Сюжет був простенький, але нудненький, щось не писалось, тоді я почав гратись та замінив героїв хлопчаків на  бабусю та її внучка. Ось що з цього вийшло:

ХТО СМІЄТЬСЯ, ТОМУ НЕ МИНЕТЬСЯ

Любі діточки, я вам розповім повчальну історію про стареньку бабусю Дусю та її невихованого онука Василька. Отже сідайте зручненько і слухайте тихенько.        

Одного зимового дня бабуся Дуся та Василько почовгали по слизькій дорозі. Раптом... бабуся послизнулася, і у вухах Василька просвистів вітер, то бабусині ноги на реактивній швидкості піднялися вище голови, а її дупа глухим ударом притулилася до землі. Від раптового струсу бабусина титанова ще зовсім новесенька вставна щелепа вискочила і… два рази підскочила, та винувато завмерла на мерзлій землі.

Кінський регіт маленького Василька розітнув зимову тишу мов блискавка розітнула небо в "горобину ніч". Його курточка не витримала конвульсій молодого тіла і розійшлася по швах... відразу в трьох місцях. Від сміху маленькі щелепи хлопчика не могли зібратися до купи, а верхня губа тріснула оголив його молочні зуби. Сечовий міхур Василька не витримав  величезного тиску, і-і-і  лопнув. Бризки сечовини заляпали старенькі окуляри бабусі Дусі.

Бабуся на осліп намацавши свою вставну щелепу, спритно "підірвалася" із тротуару. Їй то що, що з нею станеться, вона вже не перший раз в цьому році падала до долу, а тверді мозолі на її дупі завжди пом’якшували удари.

Ось і все мої любі дітки. Я лишень можу додати, як ви вже розумієте, потерпілим залишився в цій історії маленький не вихований Василько. І як говорить народне прислів'я "Хто сміється, тому не минеться."

***

Поки я виписував цю розповідь ми з донечкою  від сміху ледь не надірвали животи, домашнє завдання стало гарною розвагою. Звісно після цього творчого розігріву, ми з донею все ж таки написали оповідання в шкільному форматі.  Вчителька отримала  на перевірку домашню роботу в зошиті від своєї учениці і на папірці від її татка. Так я пішов у школу по другому колу і під моєю роботою красувався надпис  «відмінно» з підписом вчительки.