Свалява

В другій половині  минулого століття, зимою 1967 року,  я, недавно демобілізований зі строкової армійської неволі, але уже захоплений в довічний сімейний полон, поніс свій диплом Коломийського технікуму МОД в відділ кадрів Свалявського лісокомбінату.

Технікум МОД – з цим у мене було багато курйозів в армії. Взводний навіть умовляв , щоб я одягнув  в щось модне його дружину.

 Але тут все прозаїчніше:  МОД – це технікум Механічної Обробки Деревини!

Відділ кадрів привітно відчинив двері. За плечима в мене уже був рік роботи на Чернівецькому деревообробному комбінаті та кілька місяців перед призивом в армію - на Чинадієвському лісокомбінаті. Але то так… Не стаж…  То тільки пересадки і очікування основного потяга, який повинен був повезти мене в далеке невідоме майбутнє… І мені без затримки видали квиток на потяг, що називався Свалявський лісокомбінат.

В той час це було чи не найбільше підприємство в  міністерстві. А окрасою лісокомбінату був щойно збудований величезний меблевий комплекс  -  фабрика укомплектована передовою імпортною технікою.

Зимою 1967 року я став гвинтиком цього складного виробничого механізму, який руками  двох з половиною тисяч людей щоденно за дві зміни мав умебльовувати не менше ста чиїхось квартир.

Лісокомбінат створено в 1960 року в результаті злиття трьох підприємств:  ліспромгоспу (заснованого 1928 р.),  деревообробного комбінату (1931 р.)  та лісгоспу (1900 р.).  В 1970 -му  до лісокомбінату приєднали ще й  меблеву фабрику, яка з шістдесят третього автономно працювала на відстані трьох кілометрів від основного промислового майданчика.  Пізніше збудували заводську поліклініку -  заздрість районних ескулапів…

Лісокомбінат охоплював 6 лісництв, 3 лісопункти ,  склад сировини,  завод  деревностружкових плит, меблевий комплекс , лісопильно-деревообробний комплекс (лісопильне та паркетне виробництво, сушильне господарство),  цех залізобетонних будівельних конструкцій та кілька допоміжних цехів. Основна продукція: пиломатеріали, деревностружкові плити, меблеві заготовки, паркет, струганий та лущений шпон, меблі, залізобетонні вироби, товари народного споживання – всякі дрібниці хатнього вжитку, сувеніри тощо. В 1965 році  Свалявський лісокомбінат було  нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора . А це в радянські часи було вагомим визнанням шани і авторитету!

Інженерно-технічний персонал був молодий. Переважно недавні випускники Львівского лісотехнічного інституту. Михайло  Бичок, Юра Швед, Зіновій Хруняк, Теодор Гнатів, Ярослав Манько, Тіберій  Фанта, Валентина Гайдаш,  Антоніна  Пісуляк.

Майстри мебельних змін - Кобулей, Магдинець, Тайглер, Махлинець, Дмитришин, Капуляк, Лисенко, Сенько, Дубанич… Не одним пудом солодкої солі ми закушували наші успіхи і розчарування!

Очолювали підприємство солідний, імпозантний Алексій Микола Ілліч  - директор, та Петрецький Юрій Васильович – головний інженер. Невдовзі головний інженер переїхав в обласний центр на підвищення. А директор ще років 20 керував п»яти з половиною тисячним колективом.

Територія  підприємства нагадувала парк. Багато зелені. Клумби. Пишні кущі троянд радували погляд і лоскотали ніздрі. Пахло зеленню, смерековими дошками та квітами. Лише біля цеху деревостружкових плит (ДСП) відчувався запах шкідливого клею та диміли пилюкою велетенські циклони на  цеховій крівлі. І клейові випаровування, і  деревний пил- дуже шкідливі для здоров»я. За кількістю викидів цієї гидоти в атмосферу уважно стежили беззмінний начальник цеху Готько Василь Юрієвич та начальник хімлабораторії Медвецька Світлана.

Свалява того часу  -  районний центр. Одноповерхове, гужево-велосипедне місто… В центрі ріс  (і тепер росте) дуб віком понад 300 років. Цей велетень чув не одне зізнання в коханні. Угорською, чеською, українською, єврейською, російською, німецькою, румунською, словацькою мовами…

Поряд  з дубом збудували почту. Трохи далі – міська ратуша. В ній  розміщувався районний партійний комітет. Навпроти -  будинок культури. Всі його величали Палацом!

Напередодні комуністичних свят перед райкомом споруджували дерев»яну трибуну.  А в свята на трибуну вилізали партійні авторитети  місцевого масштабу. Перший секретар райкому через гучномовці палко клявся в любові і вірності московському кремлю. Урочисті заклинання та декламація лозунгів не менше години лунали вздовж всієї вулиці імені вічно живого ідола пролетаріату. За любої погоди!  Але люди в  колонах представників підприємств, установ та навчальних закладів ні одного гучномовного  слова не чули. Одні лущили соняшникове насіння. Інші впівголоса розповідали сороміцькі анекдоти. А ще інші нишком обмивали кісточки орденоносній «еліті» на трибуні.

Потім під марш  духового  оркестру колони підтюпцем бігли до вантажних машин,  люди недбало скидали  в кузов портрети московських та київських  вождів . І розбігалися хто куди – лиш би швидше пропити напередодні отримані за участь в параді кілька карбованців.

Навколо  Сваляви – безліч джерел мінеральної води. Санаторії. Профілакторії. А в навколишніх лісах дзюрчали сотні струмочків, вода яких кишіла фореллю. Форель – риба хижа і вічно голодна. Були випадки, коли рибалки на гачок вудочки чіпляли недопалок, а форель ковтала його , як тільки той торкався води.

Директор лісокомбінату Алексій закохано займався розведенням риби. Багаторічний досвід вирощування форелі у форелерозпліднику «Ждимир» він акуратно занотовував, вів записи спостережень, робив узагальнення, навіть із закордонних відряджень привозив щось нове про форель. Але опублікувати свої матеріали він не встиг. Тільки після його смерті Марія Михайлівна, дружина  Миколи Ілліча, опублікувала практичний посібник розведення і вирощування форелі.

Двадцять п»ять років життя в Сваляві промайнули, мов сон. Тільки спогади своїм крилом іноді торкаються моїх сивих скронь і висвітлюють деякі епізоди… Я встиг закінчити інститут, поступити в аспірантуру. Алексія змінив Субботовський Віталій Михайлович.
Навпроти заводоуправління побудували величезний палац культури і техніки та багатоповерховий готель...

Відслужили панахиду за Миколою Іллічем, а лісокомбінатовську вулицю назвали його іменем.

 Мені запропонували роботу  в Ужгороді, в об»єднанні «Закарпатліс»…

Але то вже зовсім інша історія…