Нещодавно Вселенський Петріарх та Синод Константинопольської церкви заявили, що ніколи не визнавали дійсною анафему Івана Мазепи, адже вона була накладена з політичних мотивів.
Накладення анафеми на великого гетьмана було більше схоже на язичницький чи сатанинський ритуал.
Відомо,що "анафема" у християнстві-це церковне прокляття, відлучення від церкви, яке накладалось на єретиків і вважалося найвищою карою за злочин проти Церкви. Якщо ж звинувачені у такому злочині не визнавали своєї провини і наводили аргименти на свій захист, то таких людей не можна було відлучати від Церкви.
У Московській державі "вигадали" політичну анафему і накладали її за політичні злочини. Зокрема, за "посягательство" на законну царську владу. Церквою були прокляті Григорій Отреп'єв, Тимофій Анкудінов, Степан Разін, Омелян Пугачов.
Іван Мазепа, жонглюючи над прірвою, перебуваючи між ворогами, заздрісниками, бунтівниками і донощиками, двадцять років керував Гетьманщиною. На його рахунку були десятки військових походів і перемог. Він був володарем титулів і незліченних багатств. Щедрий меценат, який витратив величезні, як на той час, кошти на побудову церков, був ще й освіченим богословом.
Усупереч церковним канонам, залякуючи священників, щоб відомстити Мазепі за бажання відірвати Україну від Росії, Петро і наказав накласти на гетьмана анафему. Як йдеться у Лизогубівському літописі, напередодні приїзду ієрархів Церкви були страчені деякі священнослужителі, голови яких вивісили у Глухові на площі.
31 жовтня 1708 року ПетроІ написав листа місцеблюстителю патріаршого престолу в Москві Стефану Яворському з наказом щодо Мазепи: "Того раді дозвольте онаго, за яку його справу, публічно в соборній церкві прокляття накласти"
Після такого розпорядження 12 листопада того ж року в Москві й Глухові був проведений церковний обряд. В Успенському соборі кремля його очолював Стефан Яворський, чия проповідь під час служби "Трость, ветром колеблема, то есть непостоянство и жалостная измена Мазепи", по суті, була спробою церковної легітимації світського рішення.
Яворський вдався до поетичних аналогій, порівнюючи Мазепу з тростиною, що хилиться, куди повіє вітер, на відміною від маслини, що має тверду основу та воліє зламатися й загинути, аніж через хитрість залишитися цілою. У проповіді йшлося, що впродовж двадцяти років Мазепа виявляв себе вірним цареві та був не лише маслиною, а "дубом и кедром ливанським мнился бьіти непреклонньім"(...)
Зміст "Слова" Яворського,попри активне використання аналогій зі Святого Письма,не давав достатньо підстав для анафемування. Дослідник Василь Біднов підкреслює,що, згідно з проповіддю, Мазепу проклято за "измену и вероломство",тобто за вчинок суто політичний, антидержавний, який не має ніюого спільного зі злочинами проти віри та православ'я. А це прямо суперечило церковним канонам.
Проповідь на прокляття Івана Мазепи проголосив протопоп Новгород-Сіверський Афанасій Заруцький, який згодом прибрав за це землі сподвижника гетьмана Мазепи-Івана Бистрицького.
Микола Костомаров припускає, що обряд анафемствування написав сам цар Петро. Натомість "Історія Русів",розповідаючи про накладення цієї анафеми, пише, що це було видовище, раніше не відоме в Україні-Русі:"Священники й ченці, яких зібрали з усіх кінців, були одягнені в ряси чорного кольору, тримали в руках довгі свічки, обмащені сажею. Співаючи псалми,вони оточили опудало, а потім, обертаючи на опудало чорні свічі, стали викрикувати разом з дяками й паламарями: "Хай буде Мазепа проклятий"
Потім архиєрей вдарив опудало палицею в груди і крикнув:"На зрадника і відступника Івана Мазепу-анафема" Опудало з вигуками потягли з церкви, а за ним йшли священнослужителі, співаючи:"Днесь Юда залишає вчителя, приймає диявола"
Про те, як люто у Москві ненавиділи Мазепу, красномовно свідчить текст анафеми:"Новьій изменник, нарицаемьій Ивашка Мазепа, бьівший гетман украинский, или паче- антихристов предтеча, лютьій волк, овчею покрьітьій кожею, и потаенньій вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистотьі, коварства, злобьі диавольской, хитрости, неправдьі, враждьі, ненависти, мучительства, кравопролития и убийства исполненньій. Ехиднино порождение, как змей вселукавьій, яд своего злого умьішления на православное государство изблева в 1708г.в месяце декабре... Как второй Иуда предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державьі..."
Крім того, як пище російська дослідниця Тетяна Таїрова-Яковлєва,був відданий наказ про конфіскацію всього майна Мазепи."Конфісковано навіть його гроші, вкладені в Києво-Печерську Лавру. Д.Голіцин попрямував під Білу Церкву, де стояв полковник Бурляй з сердюками і зберігалася велика кількість майна гетьмана. З майна Мазепи було захоплено срібхий посуд, соболеві хутра, гроші. До рук Голіцина потрапили й історичні реліквії Війська Запорізького - булава, бунчук і військова печатка Богдана Хмельницького, отриманого від Яна Казимира в 1649 році",-зазначає науковець
Історик Ольга Ковалевська додає,що свого часу Українська Держава Павла Скоропадського нмагалася втрутитися у проблему зняття анафеми з Мазепи.
"У 1918 році анафема гетьмана була визнана незаконною, накладеною за політичний вчинок, а не за злочин проти Церкви. Того ж року по душі померлого відправлено панахиду. Дещо пізніше, у жовтні 1932-го православні українці містечка Крем'янця звернулися до митрополита Діонісія по дозвіл урочисто згадувати церковною молитвою гетьмана Мазепу, як це робили у своїх церквах греко-католики"
Негативна відповідь православного митрополита змусила частину національно свідомих українців масово брати участь у панахидах за спокій душі Івана Мазепи у храмах іншої конфесії. Занепокоєний цією ситуацією Священний синод Православної Церкви у Польщі заслухав 17 лютого 1933 року доповідь митрополита Діонісія і постановив,що "дозволяє й благословляє молитися по церквах за спокій душі бл.п.гетьмана Івана Мазепи"
Цю постанову підписали митрополит Діонісій і весь єпископат. Це вже була офіційна постанова Священного синоду, яка мала канонічне значення, однак вирішити питання офіційноє зняття анафеми міг лише Собор Православної Церкви у Польщі, скликання якого стало неможливим через початок Другої світівої війни та окупації Польщі.
Завдяки дослідженням низки світських та церковних істориків, питання щодо сенсу, законності та правильності церковної анафеми гетьмана Мазепи є остаточно вирішеним і має трактуватися однізначно: вона незаконна і недійсна.
Нещодавно представник Вселенського Патріархату при Всесвітній Раді Церков у Женеві архієпископ Йов Тельміський пояснив, що 1709 року украєнське козацтво, яке перейшло під протекторат кримського хана, повернулось під юрисдикцію Константинопольського патріархату, і Мазепе разом із Пипипом Орликом були одними з перших, хто це зробив.
Релігієзнавець Андрій Юраш зазначає, шо владика Йов - офіційна особа, яка говорить від імені Вселенського патріархату. Він пояснив, що Мазепа помер як віруючий канонічної Православної Церкви. Таким чином, московська анафема ніколи не існувала для Вселенського патріархату.
Марія Костецька
"Історія№ 2(53)
2019р
