Один вечір у її житі...

Для неї закінчився черговий робочий день. Вона одяглась закрила офіс та
вийшла на вулицю. На вулиці була жахлива погода стояв туман, туман серед
зими тай зимою то назвати було досить важко... Вона подзвонила до свого 
близького друга вони про щось розмовляли кілька хвилин... після чого вона 
вирішила піти поблукати ще трішки самотніми вулицями міста перш аніж йти
додому. Отак блукаючи забрела на дах однієї із багатоповерхівок міста на
якусь мить у її голові промайнула думка чотрт побери, а він правду казав 
звідси красивий вид і чому я нехотіла з ним сюди сходити тоді коли він мені це
пропонував...
 У її голові робилось невідомо що її переповнювали найрізноманітніші
емоції та думки, а головною серед них була образа на саму себе вона
проклинала саму себе за те що відпустила його, його єдиного котрий кохав 
її та вона вирішила розлучитись із ним аби йому було добре хоча вона і
знала що він страждає так само як вона та вона знала і інше на що він
не звертав уваги та просто сприймав її такою як вона є, вона знала що
поруч із нею він щасливим не буде... ось так от роздумуючи вона стояла на межі 
між вічністю та життям...

P.S. З емоціями людини може впоратись лиш людина...