Синє небо, а по ньомуХмарок баранці.Стали двоє - очі в очіІ рука в руці. Їх обходять, усміхнувшись - Всі такі були. І свою згадають юність, Ніжні вечори.І не сваряться в трамваї,І лежать без сну,Бо сьогодні на зупинціБачили весну.

Походжає осінь кроком господині,Підправляє фарби на картині дня,Десь підніме сонях, здмухне павутину,З"їсть доспілу сливку, запряже коняІ поїде полем, і притихлим лісом,Розмалює листя, терен підсинить,Назбира опеньок у картату хустку,А в кишені грушок-дичок, щоб сушить.У саду осіннім на розлогій кроніВисоко, сховавшись так, що не зірву,Сяють оксамитом яблука червоніІ чекають часу впасти у траву.

Сьогодні нашій Ліні 90.Поважний вік, поважний ювілей.Не ображайтесь, Ліно, що не простоРядки Ваші доходять до людей. В них щем любові й гордість патріота, І грядка кропу, й вибухи війни. Як перші вірші писано в окопі, Під чарку не читаються вони."Та треба жити, якось треба жити..."Ну хто б іще про будень так сказав?Хіба б іще Іван Марчук, що пензлем,Своєю "пльонтаниною" писав. Його також не жалують удома, Хоч виставку й зуміли провести. І Ваші твори, як удари...

Читати далі...

Спиніться на хвильку, хто їде по морю й по суші,Хто лине по небу - схиліть із-за хмари крило, Візьміть їхні душі на небо, колеги, візьміть їхні душі, А тіло віддайте землі, бо ж із неї прийшло...20.01.20[Приєднана картинка] [Приєднана картинка]