А.С.Пушкин

  • 25.01.10, 09:52


Пора, мой друг, пора! покоя сердце просит
Летят за днями дни, и каждый час уносит
Частичку бытия, а мы с тобой вдвоем
Предполагаем жить... И глядь — как раз —умрем.
На свете счастья нет, но есть покой и воля.
Давно завидная мечтается мне доля —
Давно, усталый раб, замыслил я побег
В обитель дальную трудов и чистых нег.

22 січня - День Соборності України

День Соборності України - свято України, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

22 січня 1918 року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. А 1919 року в цей самий день на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель.

Століттями розірваний український народ визволився з неволі — Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна — з Австро-Угорської імперій — і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт возз'єднання, злуки двох Україн був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».

«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві.

УНР як незалежна держава постала рівно за рік перед цим. ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка) постала в листопаді 1918 року, і відразу ж розпочався процес об'єднання: зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. 1 грудня 1918 року у Фастові був укладений «передвступний договір» про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.

(Стаття Вікіпедії)

Тільки не подумайте, що я серйозно.......

 

Кінознавців (як і взагалі критиків та критику) не люблять в середовищі кінематографістів. У кінознавців є безліч таємних і відвертих ворогів. Над ними нерідко сміються, буває ув вічі, а поза очі, то й сам Бог велів…

“Я фільм не бачив, та скажу” – майже анекдотична фраза, що зазвичай  визначає кінознавця, над яким кепкують колеги по цеху, в основному, режисери, оператори, актори й т.ін., себто, люди, які вважають, що вони роблять кіно, а критики тільки словоблудять і розводять теревені на навколокіношні теми. Проте, як це не дивно на перший погляд, та професіоналізм кінокритика можна оцінити саме тим, скільки часу і на якому науково-пізнавальному рівні кінокритик буде просторікувати про фільм, якого в очі не бачив. Адже, погодьтесь, у кожній професії є свої таємниці і секрети, і ці таємниці і секрети глибоко приховані від сторонніх очей, проте вони існують, і буває так, що критик потрапляє в таку ситуацію, коли йому треба сказати своє вагоме слово про фільм, що він його ніколи не бачив.

[ Читать дальше ]

Кульбабове вино

Рецепт кульбабового вина яскраво описав Рей Бредбері у однойменному творі.

І от буквально зараз я його куштую (вино, звичайно, а не Бредбері).

(Моя подруга - Аня О.- не полінувалась влітку, назбирала жовтих квітів і зробила вино....)

І це (певним чином) поєднує нас сьогодні з Реєм Дуґласом Бредбері, твори  котрого ми обожнюємо.


Це другий епізод мого життя, коли, описані Бредбері у "Кульбабовому вині", речі стають для мене реальністю.

Перший раз - це було лимонове з ваніллю.

 (Пам’ятаєте, Бредбері описує романтчну зустріч  Гелен Луміс і Вільяма Форрестера, яка  починається з лимонового морозива з ваніллю?..)


Так от. На площі Маяковського в Москві за часів перестройки з’явилось кафе "Пінгвін", у якому продавалося морозиво з різними наповнювачами. (Ми тоді навіть не знали, що таке буває).

І от одна моя подруга (зараз відома російська письменниця Вікторія П.) завела мене в Пінгвін і замовила лимонове з ванільним...

Чесно кажучи, зараз я не пам’ятаю того особливого смаку....

Але враження не забуду ніколи...

Це було  цілковите відчуття того, що ти на смак відчув прозу Бредбері, відчув смак "Кульбабового вина"....

Адже відчуття  не забуваються ніколи....

"Візьмеш літо в руку, націдиш літа в келишок (звісна річ, у манюсінький, у найменший, який є, щоб тільки крапелиночка вмістилася), а тоді піднесеш до рота, скуштуєш - і воно враз розтопить зимовий холод у твоїх жилах..."

 http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=6044&page=1#text_top

Американське кіно, яке воно????????????????????


 Хочу предложить тему – История Американского кино. Только не пугайтесь, не буду вас загружать разными именами и названиями фильмов (как выяснилось, я сама о них толком  ничего не знаю)… Дело в том, что тема истории Американского кино меня волнует уже достаточно давно… Не то, чтобы я его любила… нет, мне больше… нравится Европейское кино… Но, согласитесь, Американский кинематограф – это кинематограф Великой Иллюзии… Ведь в то время, когда французы, итальянцы, поляки и, несомненно, советские люди создавали фильмы, которые развивали язык кино как эталон Великого Искусства, на другом полушарии Земного шара, в Америке, киноделки творили кино в угоду потребительским вкусам зрителя. Для умножения прибылей от проката фильмов, они взяли на свое вооружение только одну единственную сторону кино, и,  пожалуй, главную, – Зрелищность. Скрупулезно и методично развивали они эту ипостась кино… Они думали только о прибыли (впрочем, как и каждый обыватель Американской страны). И конечно же все открытия кинематографических аспектов в Американском кино также успешно использовался в угоду коммерции. Опыт показывает, что бизнесмены от кино были и остаются правы, ведь кино – сложный производственный процесс, требующий немалых капиталовложений, и закон бизнеса здесь действует безотказно – чем больше денег вложено в производство фильма, тем больше прибыли он приносит… Ведь, будем откровенны, сегодня на планете полноценно живет и процветает только Американский фильм – его посещает зритель, его освещает пресса, о нем сообщает реклама, и неудивительно, ведь если в каждый кадр американского фильма вложен миллион, то трудно, даже очень и очень искушенному критику, оторвать свой взгляд от экрана…

        [ Читать дальше ]

Андрей Вознесенский


Четырнадцать тысяч пиитов
Страдают во тьме лужников
Я выйду в эстрадных софитах
Последний читатель стихов

Разинувши рот как минёры
Скажу в ликование
"Желаю послушать Смурновых
Неопубликованное"

Три тыщи великих Смурновых
Захлопают как орлы
С трёх тыщ этикеток минводы
Пытаясь взлететь со скалы

И хор содрогнув биосферу
Сольётся в трёхтысячный стих
Мне грянут аплодисменты
За то что я слушал их

Толпа поэтессок минорно
Автографов ждёт у кулис
Доходит до самоубийств
Скандирующие слово
Смурновы, Смурновы, Смурновы...
Желают на бис!

И снова как реквием служат
Я выйду в прожекторах
Родившийся чтобы слушать
Среди прирождённых орать

Залуги мои небольшие
Сутул и невнятен мой век
Средь тысяч небожителей
Единственный человек

Меня пожалеют и вспомнят
Не то что бывал я пророк
А что не берёг перепонки
Как раньше гортань не берёг

Скажи в меня женщина горе
Скажи в меня счастье
Как плачем мы выбежав в поле
Но чаще

Нам просто необходимо высказать
Что-то заветное
Нужна хоть кому-нибудь исповедь
Как богу которого нету!

Я буду любезен народу
Не тем что творил монумент
Невысказанную ноту
Понять и услышать сумел

19 січня – Йордана

                              
                                       

Це третє і завершальне велике свято. З ним пов”язують хрещення на Йордані Христа.

Хрещення - християнське свято. Головна подія Водохрещення - Водосвяття, для чого у водоймах на встановленому місці робили ополонку - Йордань. У всіх селах, де були церкви, святили воду. Після молебня в ній купалися.
Віддавна в народі, посвячену на Йордана, воду вважали своєрідними ліками од багатьох недуг.
Народ примітив: “Тепло, туман, сніг, іній на Водохрещення є найсприятливішими ознаками для майбутнього врожаю". "На Водохрещення відлига - до врожаю".

За старих часів славилося Водохрещення своїми холодами. Водохресні морози - найсильніші. Якщо цього дня погода ясна і холодна - літо буде посушливе; похмура і свіжа - до рясного урожаю; повний місяць - до великого весняного розливу; зірчаста ніч - літо буде сухе.

Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози.

Коли риба табунами ходить – на рої добре.
На Водохрещі день теплий – буде хліб темний.
Якщо пасмурно – хліба буде вдосталь.

Марина Цветаева

  • 18.01.10, 10:38

Из цикла "Дон Жуан"

1

На заре морозной
Под шестой березой
За углом у церкви
Ждите, Дон-Жуан!

Но, увы, клянусь вам
Женихом и жизнью,
Что в моей отчизне
Негде целовать!

Нет у нас фонтанов,
И замерз колодец,
А у богородиц -
Строгие глаза.

И чтобы не слышать
Пустяков - красоткам,
Есть у нас презвонкий
Колокольный звон.

Так вот и жила бы,
Да боюсь - состарюсь,
Да и вам, красавец,
Край мой не к лицу.

Ах, в дохе медвежьей
И узнать вас трудно,
Если бы не губы
Ваши, Дон-Жуан!

19 февраля 1917

2

Долго на заре туманной
Плакала метель.
Уложили Дон-Жуана
В снежную постель.

Ни гремучего фонтана,
Ни горячих звезд...
На груди у Дон-Жуана
Православный крест.

Чтобы ночь тебе светлее
Вечная - была,
Я тебе севильский веер,
Черный, принесла.

Чтобы видел ты воочью
Женскую красу,
Я тебе сегодня ночью
Сердце принесу.

А пока - спокойно спите!..
Из далеких стран

Вы пришли ко мне. Ваш список -
Полон, Дон-Жуан!

19 февраля 1917


3

После стольких роз, городов и тостов -
Ах, ужель не лень
Вам любить меня? Вы - почти что остов,
Я - почти что тень.

И зачем мне знать, что к небесным силам
Вам взывать пришлось?
И зачем мне знать, что пахнyло - Нилом
От моих волос?

Нет, уж лучше я расскажу Вам сказку:
Был тогда - январь.
Кто-то бросил розу. Монах под маской
Проносил фонарь.

Чей-то пьяный голос молил и злился
У соборных стен.
В этот самый час Дон-Жуан Кастильский
Повстречал - Кармен.

22 февраля 1917


7

И разжигая во встречном взоре
Печаль и блуд,
Проходишь городом - зверски-черен,
Небесно-худ.

Томленьем застланы, как туманом,
Глаза твои.
В петлице - роза, по всем карманам -
Слова любви!

Да, да. Под вой ресторанной скрипки
Твой слышу - зов.
Я посылаю тебе улыбку,
Король воров!

И узнаю, раскрывая крылья -
Тот самый взгляд,
Каким глядел на меня в Кастилье -
Твой старший брат.

8 июня 1917

В зимнем парке...

В зимнем парке тишина смеется, и деревья тихие стоят

мы с тобой гуляли - лето вспоминали

У нас наш есть наша песенка - давай ее споем

Фото Ганни Осадко

Антону Павловичу Чехову - 150


Давній друг надіслав мені фотографію А.П. Чехова із таким підписом:

"17 січня - А.Чехову - 150. Саме стільки (по граму за рік), гадаю, треба випити!"

             

                       

 

Цю світлину зробив фотограф Д.Асикритов у Москві 1893 року.

Чехову на ній 33. Вік Христа, та й схожий він тут на Христа (яким ми його уявляємо).