"Не виходь у світ, а повертайся до самого себе: всередині людини знаходиться правда".

У словниковому тлумаченні слова егоїзм, сказано, що це негативна риса людського характеру, яка вказує на себелюбство та турботу про власні інтереси…І от таке негативне ставлення до себе, тобто свого власного «Я», бо з латини «ego» - означає «Я», плекають в нашій свідомості з дитинства. Нам постійно наголошують, що думати про себе погано, відчути і усвідомити своє власне «Я» - це вкрай соромно і неетично… Врешті у нашій свідомості виникає впевненість, що любити себе, зважати на себе, відчувати власні нагальні потреби – погано… Адже потрібно цілком і повністю присвятити своє життя, власні інтереси іншим… В кращому випадку – своїм рідним… Але існують інші споживачі (на мою сьогоднішню думку, фальшиві) нашого єства. Це держава, люди, народ… Зараз ми бачимо до чого це призводить. Людина втрачає не тільки своє обличчя, а й душу… Тому що впродовж багатьох десятиліть культивувалась ідея віддавати себе, свої мрії, помисли, справи – віддаючи себе і все, що пов*язано з власними інтересами, комусь іншому… Проте якось мені до рук потрапили книги Луїзи Хей. Ідеї любові до себе, до власного «Я», що пропагувались у цих книгах, спочатку мене збентежили… але згодом привели до таких висновків, що ж поганого в тому, якщо людина ставиться до себе добре, якщо вона звертає увагу на власні інтереси, задовольняє свої особисті потреби, зрештою, поважає себе… Здається, якщо кожен ставитиметься до себе з Любов’ю, в світі буде більше радості і спокою… Світ знайде рівновагу. Адже кожен з нас – людина, частина величезного людського суспільства, і якщо кожна людина поважатиме себе, людське суспільство набуде рівноваги.   

"Жодна людина не схожа на іншу людину. Тому кожен зобов*язаний вважати: заради мене створений світ!"

У поштову скриньку мені прийшов такий лист-щастя. Старанно виправивши помилки, публікую його у блозі мовою оригіналу

"Извини, но я не могу прервать эту цепочку...(((  Этим летом ты будешь с человеком, которого любишь.Сегодня в полночь человек, которого ты любишь, поймет, что любит тебя! И хорошее произойдет с тобой завтра с 13-16, но если ты оборвешь эту цепь, потеряешь счастье на 10 лет! Если пошлешь 25 чел., то через 19 мин тебе позвонят. И поверь, неделю назад - это сбылось. Просто скопируй и отправь всем, кто сейчас  на сайте"

Я хочу провести опитування: "Чи вірите ви у листи-щастя?"

 

  

"Не журіться про життя своє - що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, - у що зодягнетесь... Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте наш Отець Небесний їх годує. Чи ж ви не не багато вартіші за них?... І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, - не працюють, ані не прядуть,... а й сам Соломон у всій славі не вдягався отак, як одна з них... Отож, не журіться про завтрашній день, - бо завтра за себе само поклопочеться. Кожен день має досить своєї турботи!"...

"Бо поправді кажу вам: коли ви будете мати віру, хоч як зерно гірчичне, й горі оцій скажете: "Перейди звідси туди", то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!"

                                           Євангелія від Св. Матвія

Скільки ж є речей, без яких можна жити!

При создании фрески «Тайная вечеря» Леонардо да Винчи столкнулся с огромной трудностью: он должен был изобразить Добро, воплощённое в образе Иисуса, и Зло — в образе Иуды, решившего предать его на этой трапезе. Леонардо на середине прервал работу и возобновил её лишь после того, как нашёл идеальные модели.
Однажды, когда художник присутствовал на выступлении хора, он увидел в одном из юных певчих совершенный образ Христа и, пригласив его в свою мастерскую, сделал с него несколько набросков и этюдов.
Прошло три года. «Тайная вечеря» была почти завершена, однако Леонардо пока так и не нашёл подходящего натурщика для Иуды. Кардинал, отвечавший за роспись собора, торопил его, требуя, чтобы фреска была закончена как можно скорее.
И вот после многодневных поисков художник увидел валявшегося в сточной канаве человека — молодого, но преждевременно одряхлевшего, грязного, пьяного и оборванного. Времени на этюды уже не оставалось, и Леонардо приказал своим помощникам доставить его прямо в собор, что те и сделали.
С большим трудом его притащили туда и поставили на ноги. Он толком не понимал, что происходит, а Леонардо запечатлевал на холсте греховность, себялюбие, злочестие, которыми дышало его лицо.
Когда он окончил работу, нищий, который к этому времени уже немного протрезвел, открыл глаза, увидел перед собой полотно и вскричал в испуге и тоске:
— Я уже видел эту картину раньше!
— Когда? — недоуменно спросил Леонардо.
— Три года назад, еще до того, как я всё потерял. В ту пору, когда я пел в хоре и жизнь моя была полна мечтаний, какой-то художник написал с меня Христа.

вірш Ганни Осадко

Якщо немає іншого виходу, виходь там, де вхід

Чому люди люблять ховатися за різними ніками та псевдонімами? Це сором*язливість, чи намагання приховати власне обличчя, а може, намагання сказати правду???