Збирачі конопель

Тоді, коли вони кінцево розійшлись,
від неї почали приходити дивні листівки;
дивись, писала вона, це – збирачі конопель, 
це вони повертаються в міста, несучи 
на плечах гарячі рослини,
заходять в свої будинки, обережно
переступаючи через черепах і старих,
вже сліпих від старості тритонів;

крізь земляні долівки в їхніх будинках щоранку
виростає очерет, з якого пастухи роблять 
дивні духові інструменти, що звучать залежно
від напрямку вітру;

і, виганяючи зранку череди, вони 
випускають вперед повітряних зміїв і
вимахують бамбуковими палицями,
будячи зі сну помаранчеві зірки;

говорячи –

вперед, наші старі бойові черепахи, вперед,
виплутуйтесь із цієї жорстокої трави, ламайте смарагдове листя, за нашими спинами, за нашими голосами обов’язково прийдуть наші діти, вони ще дійдуть до кінця безкінечних полів, в яких нам доведеться помирати від лихоманки і старості, так що вперед, вперед, на голос повітряних зміїв, на порух нічних тварин, на тіні померлих, які не можуть продертись крізь нашу густу траву.

Дивись, писала вона йому,
все, що збулось і все, що збудеться,
все, що тобі заважає і що тебе зміцнює –
все це в руках невідомих тобі чорноробів,
наша велика реальність, з кав'ярнями й 
кредитними банками, чекає щоранку
на твоє пробудження;

все функціонує лише за твоєї присутності,
все закінчується лише з твоїм помиранням,
все це ніколи не припиниться,
все триватиме безкінечно,
без кінця і початку,
до самої смерті. 

                     Cергій Жадан