Думаєш собі, як він там. Здається, все добре, ну, принаймні так, як хотів, втім він завжди комусь щось розкаже, чогось "навчить". Мені ж згадуються його історії про те, як його плутали із видрою, про найбажаніші календандарики, чиїм власником він раптом став - згадуються всі ці інфантильні історії, але врешті, він вміє смішити мене завжди, і тоді по тілу розливається щось геть приємне, щось живе, адже відчувала тоді, що ми обоє живі. Мені не припустимо писати пусті речі, ганяти пусті вагони, не знаю, завжди мала теке відчуття і здатність - аналізувати, але з ним я відпочиваю.

В безодню – чванливим, чистим одягом, стелячи собі ніч, і в ній –
Тисяча говорунів скріпляють павучими нитками отвори, через
Які можна дивитись лише з чиєюсь допомогою, адже нутро
Випустіло від стадів, котрі потонули в океані, адже там стоїть
Неприступна фортеця, яку домуровують, приносячи час від часу
Цеглу. Він не зазнав мук, безплідними виявились його сади, що
Повинні були кожної осені віддавати десяту частину свого
Тіла. Він не зазнав мук, коли викорчовували його угіддя і земля,
Здавалось, прогнила. Глек з водою умивав руки дітей, стояв
Посеред столу, і в ньому кожен міг бачити обличчя, і в
Ньому кожен міг сховати обличчя. Сьогодні йому необхідно
Умертвити десяток людей, невідомо – як і навіщо, але йому
Сказали, що це необхідно зробити саме сьогодні і назвали точну
Кількість. Він зібрав уже п’ятьох охочих, засівши від ранку
За стіл на центральній площі. Спочатку вони мають показати
Виставу про те, як повинні вмерти. Всі вони заздалегідь
Знають, що саме повинні казати, щоб викликати захват
У довколишніх зівак, котрі завмерли і просять відвертіших
Дій. Обирають п’ятьох із натовпу, котрі не можуть їм заперечити,
Виносять на руках на платформу, аби вони могли задовольнити
Їхні очікування, аби володіти своєю плоттю через іншого.
Дзвони розганяють їх, наче щурів у нори, дзвони розчиняють
Зачинені двері, аби звідти вийшли щуролови. Палицями з загостреними
Наконечниками постукують всю дорогу, наколюючи на них
Залишки тіл, кидають у розтоплений віск на поверхні підземної
Річки, що виливає на околиці безпам’ять дочки та матері, батька та сина

https://www.youtube.com/watch?v=bBgdXGQAHQM

https://www.youtube.com/watch?v=AnXMyODihKY

https://www.youtube.com/watch?v=aZv3asFWwyc

Я їм твої сльози, що не встигли
відділитись від самості,
ще не матеріалізовані,
поза матрицею.
Я жадібно їх розкушую,
облизую, маркую знаком
якості, Офеліє, з гроту річкового,
пульсуєш, вібруєш Танатосом.
Прах цитаделі ренесансної,
я їм твої сльози 
аби виростити в собі
моховий покрив особистої мови,
наелектризований цитатами.
Я їм твої сльози 
і корені річкових водоростей
трансплантуються в капіляри.
Я їм твої сльози, що не встигли
від`єднатись від відпарів туману.

Предложи свою помощь: мы слышали,

Что, ты — хороший человек.

Тебя нельзя купить, но молнию,

Которая ударяет в дом, тоже

Нельзя купить.

Ты верен своим словам.

Но что это за слова?

Ты честен, ты высказываешь свое мнение.

Что за мнение?

Ты смел.

Против кого?

Ты мудр.

Для кого?

Ты не ищешь личной выгоды.

Чью же выгоду ты ищешь тогда?

Ты хороший товарищ.

Ты также хороший товарищ хороших людей?

Теперь послушай нас: мы знаем,

Ты — наш враг.

И потому мы

Теперь поставим тебя к стенке.

Но с учетом твоих достоинств и доброты

Мы поставим тебя к хорошей стенке и пристрелим тебя

Хорошей пулей из хорошего ружья.

И похороним тебя

Хорошей лопатой в хорошей земле

http://syg.ma/@tina-droghomirietska/jouissance

http://syg.ma/@tina-droghomirietska/dom

http://syg.ma/@tina-droghomirietska/the-hunger