Видра

Думаєш собі, як він там. Здається, все добре, ну, принаймні так, як хотів, втім він завжди комусь щось розкаже, чогось "навчить". Мені ж згадуються його історії про те, як його плутали із видрою, про найбажаніші календандарики, чиїм власником він раптом став - згадуються всі ці інфантильні історії, але врешті, він вміє смішити мене завжди, і тоді по тілу розливається щось геть приємне, щось живе, адже відчувала тоді, що ми обоє живі. Мені не припустимо писати пусті речі, ганяти пусті вагони, не знаю, завжди мала теке відчуття і здатність - аналізувати, але з ним я відпочиваю.