Багато імен є у світі,
Але лиш казкове одне.
Немов би в тенета потрапив,
В полон воно взЯло мене.

Приспів:
Світланка, Світлана, Світуся -
Постійно шепочуть вуста,
Коли її довго не бачу,
У душі вже немов пустота.

Ця красива і ніжна дівчина,
В моїм серці постійно живе,
Коли поруч вона ось проходить,
То немов би лебідка пливе.

Приспів тей самий.

Тож, дівчата, часу ви не тратьте,
Щоб потрапити в серце моє,
Адже місця у ньому немає,
Віднайшов я вже щастя своє.

П-в.

Промайне дуже років багато,
Заплететься у чуб сивина,
Та навіки залишиться в серці,
Моя доля й кохана одна.

Приспів той самий.

Ще з дитинства про принца,
Мріяла Інесса:
—Він приїде, забере,
Й я буду принцеса.
Час минув і ось уже
Жінка одружилась
З того часу в чоловіка
В голові думка поселилась:
—Та невже той принц з конем,
Дійсно заблукав?
Хай би швидше приїздив,
І жінку забрав.

Я хотів би жіночкам Порадоньку дати,
Щоби висновки якісь,
Могли вони взяти.
Не кривіть же ви душею,
Дівчатонька любі,
Адже наслідки, повірте,
Можуть бути грубі.
Всім відомо, як чогось
Душа налякається,
То у п'ятах зазвичай,
Вона опиняється.
Тож коли ваша душа,
В п'ятоньки тікатиме,
То і ніжки стрункі ваші,
Вмить деформуватиме.

-Як мені вже холостяцьке
Життя надоїло! -
Жаліється Опанасу
Колега Данило,-
Тож постійно в Інтернеті
По сайтах блукаю,
Жіночку, собі дружину,
Активно шукаю.
А у відповідь Панас
Щиро посміхається.
Й до Данила зі словами,
Такими звертається:
-Коли будеш ти, грошей,
Багато, друже, мати,
То тоді жінки самі
Прибіжать до хати!!!

-Викидень в нас може статись,
Є така загроза! -
Промовляє до Миколи,
Дружинонька Роза.
Спантеличено у неї
Чоловік питає:
-Що проблеми зі здоров'ям,
Й рятунку немає?
Посміхнулася дружина:
-Здоров'я відмінне,
Та мені уже набридло
Це пиття постійне,
Тож прийдеш хоча б ще раз,
Додому ти п'яний,
Тебе викину з квартири,
Колику, коханий.

Всім відомо, що жінки,
Вухами кохають.
Чоловіки для кохання,
Очі долучають.
Тож недивно, що частенько,
Шлюби розпадаються,
Бо як бачимо в коханні,
Мізки не включаються.

Запитати якщо жінку,
Епізод з її життя,
То вона не відповість,
Як то кажуть допуття.
Прозвучить із її вуст,
Фразонька співоча:
-Я уже не пам'ятаю,
Бо пам'ять дівоча.
А якщо не подаруєш,
Квітів їй на свято,
То почуєте від неї
Нарікань багато,
Ще промовить наостанок
Вона чоловіку:
-Пам'ятатиму про це,
Я тобі довіку.
Тож у мене запитання,
Може хтось сказати,
Як дві якості у жінці,
Ось так проживати?

Схвильовано до Мартина
Жінка промовляє:
-Аналізи твої, любий,
Моє серце крає.
-Що тебе у них хвилює?-
Запитує Мартин.
-Завеликий у крові,
Є холестирин!
-А чому ти так боїшся
За кров же мою?
-Бо частенько я, Мартине,
Її з тебе п'ю!!!

Рано вранці з будуна
Микола проснувся.
Походивши по кімнаті,
До жінки звернувся :
-Я, кохана, чоловік?
Як же ти вважаєш?
-Ну, звичайно ж, чоловік!
А чому питаєш?
-Ось Колумб, був чоловік,
Його кожен знає,
Він Всесвітню навіть славу,
Як відомо має,
Бо Америку зумів,
Бачиш відшукати,
Ну, а я знайти штанів
У своїй же хаті.

Прийшла кума до Галини,
Й завела розмову:
-Я зізнаюся тобі,
Що кохаю Вову.
Із твоїм же чоловіком
Рік уже коханці,
Він щовечора приходить,
А буває й вранці.
А у відповідь Галинка
Сміхом залилася,
Потім все ж та зупинилась,
Й говорить взялася:
-Ой, який же він брехун,
Хоч й сива борода,
Говорив, коханка в нього...
Гарна й молода.