Науково доведений факт)

Науково доведений факт: від мугикання під ніс улюбленої пісеньки посеред зими розквітають... галушки)



About ЩАСТЯ)

Сьогодні цитата від Альбуса Персиваля Вульфріака Брайана Дамблдора - професора трансфігурації, директора Школи магії та чарівництва «Хогвартс», кавалера ордену Мерліна першого класу, Великого чарівника, Верховного чародія Візенгамоту, Президента Міжнародної конфедерації магів)

А що Ви зараз слухаєте?)

Почну з себе  - Любов (Mad Heads)

Сказати "ні", простіше, ніж долати страх,
Життя на дні, спокійне, а у небесах -
дмуть вітри. Смалить сонце, йде гроза,
І там не можна без сили,
Що ростить за спиною крила)



Мова душі)



Якщо хочеш дізнатися, що є істинним для тебе щодо будь-якого питання чи ситуації, зверни увагу на те, ЩО ТИ ВІДЧУВАЄШ з цього приводу.
Іноді почуття важко виявити. А ще важче буває визнати їх. І все ж в твоїх найглибших почуттях міститься твоя найвища істина © Ніл Уолш

Чим полюбляє ласувати Муза?

«Ранок у нього був тяжким». Ні, не так! «Цього ранку все було не до ладу». Знову не те! Петро розгнівано пожмакав аркуш, на якому вже кілька разів починав писати оповідання.

Він роздратовано заходив по кімнаті, напружено намагаючись придумати початок нового твору.

Але думки не поспішали. Натомість в голову лізли всілякі дурниці.

«Треба зосередитися!» – вирішив Петро. – «Вип’ю – но я кави і сяду писати».

Горнятко запашної кави, потім – друге. Нічого! «Зосередитися! Ранок був жахливо похмурим». Безглуздя якесь!

Петро знову закружляв навколо столу. Ну, чому ж нічого путнього не приходить?!

Раптом він згадав, що фізичні вправи стимулюють роботу мозку.

Петро з ентузіазмом заходився присідати. Раз – два! Раз – два! «От тепер я точно щось напишу!»

Захеканий від інтенсивної фізкультури Петро знову взявся до роботи: «Ранок був хмарним та сірим». І все, далі не пишеться…

«Я, мабуть, занадто напружений. Спробую розслабитися». – Петро розлігся на дивані. – «Мої плечі розслаблені, мої ноги розслаблені, мої руки беруть ручку і починають писати оповідання…»

Відкривши очі, Петро побачив, що нічого такого не відбувається.

«Мені потрібне натхнення! Я – людина творча, а значить до мене має прилітати Муза! Де ж це моя забарилася?»

Петро із серйозним виглядом відкрив шибку вікна.

«Може, якщо я на столі лишу відкритою коробку із цукерками, вона захоче ними поласувати і завітає в гості?»

Відкривши коробку, він сів і почав чекати. Через годину, коли у нього вже злипалися очі, Петро подумав: «Не спрацьовує. А, може, вона просто не любить солодкого?! Може, вона дотримується дієти?!»

Петро зашарудів у холодильнику у пошуках делікатесу для Музи. «Ось воно! Є! Шматочок соковитої смаженої курочки її точно привабить!»

Він поставив тарілку з куркою на вікно і почав чекати.

Коли він прокинувся, ранкове сонечко вже лоскотало його своїми промінчиками.

Петро підкинувся: тарілка була пустою, навіть кісточки не залишилося! Спрацювало!!!

Він схопив ручку і почав писати. Слова ніби лилися на папір, Петро ледве встигав їх записувати!

А на подвір’ї сиділа сусідська кішка. Вона задоволено потягнулася, мружачи зелені очі: «Ну, коли він вже роман почне писати? Мур-р!»

© Катерина Когут, 2009