« Ein, zwei, polisai »
- 13.10.17, 07:58
Пройшли десятки років, загоїлись рани після страшного воєнного лихоліття, і здавалось що вже все забулось і всі забулись, кожен з колаборантів розчинився в масі радянського народу в різних кінцях неосяжної землі.
Колишній поліцай Шлапак Петро Федорович став Тичиною Петром Бенедиктовичем. Оселився у Львові, працював слюсарем на бавовняній фабриці. Ні кіно, ні прогулянки по вулиці, ні товариської вечірки, ні навіть робітничі збори - нічого не існувало для цього «робітника». Порожня квартира з самотньою дружиною і тихий закуток з слюсарним верстаком - ось коло, по якому снували понад тридцять літ його повоєнного життя. І ще страх. Від того, що в сни приходили розстріляні ним люди. Від того, що повз будинок проїздили автомобілі, ходили люди, які ввижалися йому тими, хто має взяти його і вивести на денне світло правди.
Колишній поліцай Прищепа Василь Андрійович обманним шляхом змінив у документах місце народження, строки служби в Радянській Армії, але й це не приносило йому спокою. Він перебирався то в Челябінськ, то в Кишинів, то знову в Челябінськ. Проліз на керівну посаду - працював начальником дільниці техніки безпеки металургійного комбінату. Уже навіть перед слідчим Прищепа ще довго вихляв, викручувався. Навіть «не впізнавав» рідних сестру й брата, коли тих запросили на побачення з ним. «Я цих громадян не знаю ! Я їх уперше бачу !» - викрикував він. Та десятки черняхівців добре знали поліцая Прищепу В. А., його жорстокість, його криваві справи.
У час нацистської окупації в Черняхові лютував, знущався над людьми, брав участь у облавах і розстрілах червоноармійців, що потрапили в оточення та мирних громадян поліцай Сухий Микола Михайлович. Як утікали нацисти, за ними дременув і їхній вірний прислужник. Лютим звірем був, а як настав час розплати, у зайця полохливого перетворився. Принишк, оселившись у Донецьку. І прізвище з Сухого на Дарнапука перемінив (тепер доводить, що перше -то прізвисько вуличне, а друге - то справжнє).
Вайс Рихард Рихардович оселився біля Астрахані. Арматурником на будівництві прилаштувався. Цей почував себе дещо вільніше, бо за зраду Батьківщини і службу комендантом поліції зразу ж по війні був засуджений радянським судом. У Карагандинській області жив і працював майстром на меблевій фабриці Вир Евальд Фердинандович. При фашистах цей офіційно був старостою общинного господарства в Нейборні (нині Новосілки). Також у свій час радянським судом засуджений за посібництво окупантам. Але оскільки і Вайс, і Вир приховали свою участь у катуваннях і розстрілах, пізніше вони постали перед радянським правосуддям як криваві злочинці.
Радянські органи державної безпеки розшукали цих п’ятьох. Глибоко і всебічно розслідували, чим вони займалися під час німецької окупації. Слідчим органам, а також виїзній колегії обласного суду допомагали прості радянські люди. На попереднє й судове слідство з'явилися сотні свідків і потерпілих. Так що ні час, що минув, ні хитрі викручування не дали змоги приховати свої злочини перед Батьківщиною.
У липні 1974 року в Черняхові відбулося перезахоронення останків 576 осіб, розстріляних і закатованих фашистами та їхніми прислужниками. Це радянські військовополонені, партійно-радянський актив (серед них перші комунари з Ксаверівки, підпільники з Новополя та інших сіл), жінки, діти, старики.
Одна за одною з’ясовуються черняхівські трагедії. Ось лише дві з них.
... Як прийшли окупанти, зразу ж взялися виявляти комуністів, комсомольців, радянський і колгоспний актив. У березні 1942 року їх заарештували. Допитали, потримали кілька днів у камерах і випустили: «Йдіть, чесно працюйте, ми вас чіпати не будемо». А через місяць - за одну ніч звезли всіх у районну поліцію. Заарештували по-злодійськи, вночі. Півтори доби потримали їх у тісних камерах, били, їсти не давали, не допускали рідних на побачення. Сирої темної ночі вивели у двір і заходилися скручувати руки дротом, мотузками, кабелем. Ще й попарно позв’язували. У кого було добре взуття на ногах - зняли. Так само одяг.
На вулиці холод, по дорозі сніг з багнюкою, а їх босими й голими погнали до Нейборна. Лише кільком пощастило втекти, а решту активістів тієї трагічної квітневої ночі розстріляли. Тепер стало відомо, що оте: «Йдіть , чесно працюйте» - підла підступність катів. Німцям і їхнім прислужникам не вдалося за першим заходом схопити всіх активістів, тоді вони вдалися до хитрощів, щоб обманути, заспокоїти людей, а пізніше заарештувати й знищити.
У такий спосіб до Черняхова були доставлені арештовані, а згодом розстріляні комуністи: голова сільради с. Малинівки Колобюк Я.П., заступник голови Головинської сільської ради Шелігацький І.Д., секретар комсомольської організації с. Головино Гоцький А.С. На околиці с. Нейборн було розстріляно 70 комуністів і радянських активістів. Серед них були: Відун М.К., Баранський П.А., Войтенко І.Ф., Гуменюк В.Л., Дем'янчук А.С., Кухарчук І.В., Колос І.Т., Логвинчук Ф.І., Оникійчук П.А., Сидорчук М.І., Ткачук С.С. та інші.
І ось настав час розплати. Підводиться голова судової колегії член обласного суду П.Т. Ярославський: «Іменем Української Радянської Соціалістичної Республіки … приговорити до розстрілу Вайса РР. Вира Е.Ф.. Дарнапука М.М., Прищепу В.А., Шлапака П.Ф. Цього вимагає радянський закон: ніякої пощади тим, хто вчинив злочини проти миру і людяності! Цього вимагають десятки резолюцій, прийнятих на зборах і мітингах трудящих, цього вимагають сотні листів і телеграм від окремих громадян, у яких загинули від руки фашистських нелюдів їхні рідні і близькі. Справедливий вирок зустріли одностайним схваленням. Із зали і переповненої людьми вулиці лунали вигуки: «Правильно! Зрадникам, нелюдам не має і не буде пощади !»
Така ситуація виникла внаслідок зіткнення двох взаємовиключних напрямків діяльності нацистів — жорстокої окупаційної політики, яка викликала активний чи пасивний опір навіть найбільш антирадянські налаштованого населення, і вимушеного поповнення мобілізаційних резервів Німеччини резервами окупованих територій. На радикальне політичне вирішення даного внутрішнього конфлікту націонал-соціалістичний Рейх був неспроможний через власні вроджені вади — расизм у державній ідеології і одноособове, а не колегіальне вирішення найважливіших питань, здійснюване людиною, здатною лише до тактичного, а не стратегічного політичного маневру.
Дослідив і підготував Юрій МАЛАШЕВИЧ
0
Коментарі