Як можна почати говорити українською?



Як я почав говорити українською мовою? Це як спорт, спочатку важко та навіть боляче, але потім стає легко і приємно. Ділюсь своєю історією і рецептом.

Взагалі історія "двомовності" дуже складна і багатогранна, вона заслуговує на окрему величезну нудну та трагічну статтю у блозі. Сьогодні я одразу перейду до своєї особистої історії. Отже, як ви можливо вже знаєте я з передмістя міста Суми. Місто у нас російськомовне, хоча весь регіон "умовно україномовний". Звичайно, під таким дивним терміном я сховав суржик. Селище міського типу в котрому я зростав ділилось на дві частини - сільськогосподарську і робітничу. Майже всі без виключення в нашому 6-тисячному населеному пункті вживали суржик. Винятком були ті, хто мав справу з містом (саме так у нас найчастіше називали Суми - місто). Студенти, ті хто працював у місті, а також прогресивна пролетарська молодь 90-их (тобто гопники) - вміли вимовити навіть по кілька речень російською майже без помилок і з легеньким акцентом. Мовний кордон майже збігався з адміністративним кордоном міста. Серед молоді антагонізм чомусь був найбільше виражений. Молодь з міста зневажала селюків, тобто, не асимільованої російською культурою молоді. Молодь з сіл також зневажала себе за те що не була наділена цим божественним даром - володінням культурною міською мовою. Така собі передісторія.

Бабці vs Поліція. Чию сторону обрати?


Час від часу в мережі з'являється чергове відео того, як нова поліція чіпляється бідних бабусь котрі щоб не померти з голоду привезли до міста та продають власноруч вирощені с/г товари. Інтернет суспільство дуже вибухово реагує на такі відео та нещадно критикує поліцію. Як наша роль в цьому протистоянні?

 
Глузування з нової поліції ми чуємо весь час. Дійсно молоді люди щойно вийшовши на вулиці ще не розуміють з ким і як їм правильно поводитись, а можливо навпаки - навмисно поводяться як кошенята, боючись зайвий раз торкнутись чи погане слово сказати правопорушникам. Саме цьому за кожної нагоди при затриманні правопорушника що чинить опір поліція викликає підкріплення, в результаті чого на одного правопорушника приходиться по 5-10 полісменів. Звичайно, можна легко затримати порушника з застосуванням сили, проте нова поліція відзначається новим підходом до роботи. На мою думку культура поводження це одна з найскладніших задач, адже треба зробити майже неможливе - всупереч людській природі не скурвитись після отримання влади. Зараз відшліфовується цей стандарт, поліцейські вчаться робити дуже складну роботу з ввічливістю і без сили. 

Наша реакція на дієвість поліції
Інша справа це ми з вами. В наших головах совок засів так глибоко, що ми не можемо зрозуміти певних дуже простих механізмів функціонування нормальної, несовкової країни. 

На днях у мережі з'явилось чергове відео на котрому поліція затримує бабцю за торгівлю на вулиці:



Майже відразу "моральні авторитети" інтернет суспільства почали тиражувати коментарі на кшталт: "прєдатєлі", "що такого ця бабуся зробила", "семеро поліціянтів на одну стару жінку" і ледь не славнозвісне "фашисти"... що в підсумку зібрало тисячі лайків та коментарів. Я був дуже здивований та розчарований тим, що звичайні люди так охоче поливають поліцію брудом в інтернеті.  

Звичайно, для того щоб прожити старші люди змушені шукати додаткових джерел доходу, та це не дає їм права порушувати закони України.

Чому поліція не може поводитись інакше?
Бабця мала ціле життя на те, щоб чогось досягти. В решті решт могла народити дітей і правильно їх виховати, щоб вони могли чогось досягти і утримувати її на старості. Натомість наші бабці регулярно обирають нам Ляшків, Юль, Черновецьких та інших мудаків... живуть за тисячу гривень, ще й порушують закони. А ми їх захищаємо. От уявимо якби вчителі в школах з милого серця нікому двійок не ставили, так само  викладачі в університетах...  контролюючі органи зі співчуття до інженерів закривали очі на проблеми з безпекою на виробництвах ітд... у що це перетворило б нашу і без того нещасну країну?

Поліцейські лише виконують свою роботу і мають бути неупередженими та безсторонніми. Закон один для всіх, без огляду на те, бабця ти, жебрак чи олігарх. Або поліція буде діяти згідно з законом, або скурвиться як міліція. Адже коли ми дамо право поліції на власний розсуд вирішувати - виконувати закон чи ні (прибирати правопорушника з вулиці чи ні), то повстануть величезні можливості для корупції. З'явиться спокуса запропонувати правопорушникові свою "толерантність" в обмін за винагороду, і тих які відмовляться платити можна буде арештувати, а тих що погодяться - залишити. Типова схема кришування. Якщо ж закон буде однозначно і беззаперечно виконуватись (тобто завжди і всюди будуть розганяти правопорушників) -  у поліції не буде можливості вимагати хабарі. Ви звичайно скажете що "це лише бабусі", яка від них шкода? Проте я маю вам заперечити. Шкода не від самих бабусь, а від порушників законів. На місці бабусь може бути шулер, міняйло, проститутка, торговець наркотиками ітд. - для поліції всі вони є і мають залишатись порушниками. Якщо хочуть торгувати - нехай легалізуються і йдуть торгувати у спеціально відведені місця. В цій справі не може бути виключень, або ми хочемо поліцію котра буде слідкувати за виконанням законів або поліцію що буде на власний розсуд господарювати на вулицях і ми опинимось там, де були. Давайте краще про всяк випадок від гріха подалі тримати нашу поліцію, або якщо хочете "від хабара подалі".

Повна стаття тут.

Чому в Україні жить плохо?

Кожен з Вас мабуть задавав собі це питання. Всі і завжди нам говорили, що Україна дуже гарна, велика і чудова країна. Я часто слухаю українське радіо, і на одній з хвиль постійно лунає заставка "Україна це велика країна". Та ж якщо вона велика - чому в ній так погано живеться? Давайте спробуємо розібратись.

Отже, сподіваюсь, всі розуміють, що природа, краєвиди і велич народів що жили на цих землях 1000 років тому на рівень нашого повсякденного життя майже не мають впливу. Є безліч прикладів країн з неперевершеною природою, проте з дуже низьким загальним рівнем життя людей. Або навпаки, країни де по пів року не видно сонця... але один з найвищих рівнів життя. Те ж саме стосується історії. Ми з Вами абстрагуємось від романтики і поговоримо більш відверто.

 

В чому проблема України?

 Ця тема вже багато років на слуху і майже кожен українець до неї втягнений. Роками за посередництвом телебачення для нас будували "вітряки" українських проблем, з котрими наші доблесні політики вели нерівний бій і ніяк не могли здолати хочаб однієї з них. Ми на стільки звикли до того що політика це шоу... що перестали (а може навпаки - не навчились) будувати причинно-наслідкові зв'язки 

Чому Україна бідна?

між тим кого ми обираємо на виборах і що потім діється в житті нашої країни. Ми на стільки звикли до нахабства, корумпованості і розкоші чиновників, що перестали на це звертати увагу. Хоча це мабуть помилкова увага, бо "еліта нашої доби" майже завжди жили нечесно. Тобто, згадайте часи коли всі жили так як треба, на рівних умовах... а потім раптово почали красти, брехати і замилювати іншим очі. Згадали такі часи? Буду припускати, що Ви таких часів згадати не могли, а якщо я помиляюсь - можете посперечатись зі мною в коментарях. Чому ж так діється? 

Діється так тому, що не працюють загальні правила гри - тобто конституція, кодекси ітд. Ну, я не є знавцем юриспруденції, тому не знаю як має виглядати конституція і як насправді вона повинна працювати... проте я багато років прожив в Україні, а потім по кілька років пожив в Польщі і Білорусі, і я маю з чим порівняти нашу побутово-правову і соціальну дійсність. 

Найважливішим в державі є верховенство права і рівність прав і умов життя. Що це означає? Відповісти на це питання можна банальною фразою з фільму "Брильянтова рука" -щоб всі жили на одну зарплату. Переважна більшість населення України живе на одну зарплату, чи можливо підробляє якимись дрібними одноразовими послугами, веде присадибну ділянку ітд. Цього звичайно уникнути неможливо, та й не потрібно. В ідеальній ситуації, коли такі підзаробляння починають приносити більше доходу ніж основна робота, людина повинна відкрити приватне підприємство і офіційно займатись "підзароблянням" а держава не повинна їй заважати. В кожному разі, люди, основним джерелом доходу котрих є "одна зарплата" повинні сумлінно виконувати свою роботу і спати спокійно. Вони свій внесок в розвиток держави вже роблять, роблять багато років.

Головним дестабілізуючим чинником нашого життя і життя нашої країни є ті люди, котрі не живуть на "одну зарплату". Наприклад візьмемо члена тендерної комісії котрий жив би на одну зарплату - він би нізащо не став допомагати виграти тендер якійсь конкретній фірмі, бо в нього не було б особистої вигоди. Те ж саме з суддями, поліцією, транспортниками, інфраструктурою та з усім іншим. Чому ж нам так важко досягнути кращої ситуації? 

 Повну статтю можна прочитати за посиланням натисни!

Волинь: чого чекати від поляків?

Нещодавно в інернеті активно почали розповсюджувати інформацію про прийняття Польським Сеймом рішення щодо визнання Волинської трагедії геноцидом польського народу. Що таке Волинська трагедія для поляків? Як реагувати на ці закони? Спробуємо розібратись.

 Звідки взявся конфлікт?

Отже, Волинська трагедія це конфлікт між польським та українським населенням колишньої (довоєнної) Польської Республіки. В міжвоєнний період (1920х - 1939) Польща була багатонаціональною країною з дуже великими національними меншинами. Однією з найбільших і активних нацменшин була українська. Історія польсько-українського конфлікту дуже стара, та якщо обмежитись рамками найближчої історії то можна підсумувати деякі аспекти. До Перщої Світової війни ані Польщі ані України не існувало. Після війни і розпаду імперій (особливо Австрійської), численні національні меншини почали засновувати свої національні країни на тих територіях де переважало їх населення.

Чіткої межі між територією де переважало етнічно польське чи українське населення не існувало. Щоб краще собі уявити, межі виглядали більш-менш як межа між Донбасом і Слобожанщиною в наші дні, тобто важко сказати де в селах закінчується переважання російськомовного населення а де починається переважання суржико- чи українськомовного. В містах поділ більш відчутний - переважна більшість міст Галичини і волині була здомінована поляками, або польськомовними громадянами. То ж коли імперії розпались і прийшла черга створювати свої національні держави - на одну й ту ж територію претендували і поляки і українці. Поляки бо жили в містах і займали ключові позиції в суспільстві, а українці - бо за винятком місського польського населення переважна більшість загального населення регіону складалась з українців, хоч вони й були менш впливовими в суспільстві але вже були на стільки політично свідомі що мали серйозні шанси на створення своєї маленької країни. 

Все це обернулось низкою польсько-західноукраїнських збройних конфліктів, війною і дипломатичними інтригами. Світова спільнота вирішила конфлікт на користь Польщі. Вважалось, що краще мати одну сильнішу країну на сході Європи, ніж кілька ворогуючих. Ця країна мала в разі чого допомогти стримати наступ радянського союзу, як згодом і сталось в 1920 році. Проте нас найбільше цікавить доля (західно)українського населення. Після перемоги над Радянським Союзом Польща укріпилась. Українці котрі вимушені були жити в Польщі радикалізувались і пішли у підпілля. Почали виникати українські підпільні організації, котрі польською владою сприймались як сепаратистичні і терористичні. З одного боку ці організації фактично з точки зору Польської влади були терористичними... з іншого боку, для українців це були герої, такі собі "Че Геварри" (хоч до Че було ще далеко).

Польська влада дуже серйозно взялась за цю проблему і намагалась жорстоко придушувати всілякі ініціативи щодо прав нацменшин і їх протистояння владі. Стосунки особливо загострились після терористичного акту в організації котрого приняв участь Степан Бандера - вбивство польського міністра внутрішніх справ - Броніслава Пірацького. Бандера з подільниками був заарештований і засуджений. Для західноукраїнських патріотичних, сепаратистичних організацій, як і для народу вцілому це був героїчний вчинок. Для польської влади і для суспільства - терористичний акт, варварство і брутальний злочин.

Волинь. Що сталось?

Багато західних українців зраділи коли на Польщу в 1939 році напали з обох боків - Німеччина і Радянський Союз. Але в цьому хаосі, переміщенні кордонів, фронту, напад Німеччини на СРСР, підстрікання німецьких і радянських спецслужб в боротьбі поляків і українців один проти одного... серед всього цього божевілля поляки втрачали адміністративну перевагу над українцями і починались самосуди, бійки між польськими та українськими підпільними військовими загонами (з точки зору формальних адміністрацій - бандформуваннями), а також цивільним населенням. Так як українців на землях Волині було більше, і налаштовані вони були можливо більш радикальніше за поляків - під проводом Української Повстанської Армії почались масові примусові виселення і вбивства польського цивільного населення. Там, де більше було поляків - у відповідь були вчинені симметричні операції. Загинуло багато тисяч цивільного населення, дітей, жінок і старих. Більші втрати були з польського боку. Сутички були дуже криваві і жорстокі, часто просто садистичні.

 

Наслідки Волинської таргедії. Демонізація УПА та Бандери.

 Після того як Радянський Союз всіх переміг і забрав собі більшу частину земель заселених західними українцями, залишаючи Польщі лише невеличку територію з Українцями - УПА по обидва боки радянсько-польського кордону все ще пручалась і протистояла совєтизації "нового регіону" великої Радянської України. Радянським Союзом було розгорнуто широку пропагандистську кампанію проти українського націоналізму, сепаратизму, мови, Бандери ітд. Одночасно в умовах тотальної цензури і замовчування, СРСР дозволила Польщі проводити антиукраїнські пропагандистьскі кампанії і використовувати факти Волинської трагедії проти українських рухів, щоб "з обох боків" добити залишки українських націоналістів.. Польща освоюючи свою "нову післявоєнну реальність" і переосмислюючи помилки минулого дуже завзято взялась за українське питання. З одного боку Волинська різня дійсно мала місце, люди котрим вдалось вціліти повертались в Польщу і розповідали про жахіття котрі їм довелось пережити... з іншого боку, це був гарний привід щоб остаточно налаштувати польське суспільство проти Українців як таких, що давало б право владі діяти проти української нацменшини найбрутальнішими методами. 

Ту, порівняно нечисленну, групу українських селян що залишились на території Польщі визнали винною у всіх гріхах ОУН і УПА, а особливо у кривавій бійні на Волині. Як наслідок українців, часто через концтабори, депортували до інших регіонів Польщі і розпорошено розселили. Українці змушені були підписувати "лояльні зобов'язання", не виступати за свої права, не розголошувати фактів через що вони пройшли, не культивувати українську культуру ітд. Звичайних поляків все більше "мотивували" до зниження толерантності до українців, так, що вже в першому поколінні переважна більшість дітей депортованих асимілювалась. 

Колись в гуртожитку в Познані я зустрів дівчину котру звали Моніка Онисько. Я жартував, що вона теж є українкою, та вона завжди відмахувалась. І дійсно окрім прізвища нічого українського в ній не було, вона ані слова українською не розуміла. І лише через кілька місяців вона ненароком зізналась, що її дідусь був переселеним українцем... і що він був на стільки заляканий польською владою, що з рідним сином (її татом) розмовляв виключно польською мовою. Вона розповіла, що навіть її тато майже нічого не знає про дідуся, і ані слова не знає і ніколи від батьків не чув українською. Пізніше я зустрів багато людей з українськими прізвищами та віддалено схожими історіями, або навпаки - таких котрі вдома до сьогодні розмовляють українською.

Важко оцінювати те, як культивувалась пам'ять про польсько-українські конфлікти за часів пізнього Радянського Союзу і пізньої Польської Народної Республіки. Багато років по тому я поїхав провідником-перекладачем до Тернополя з однією польською родиною. Польський дідусь - сивий пенсіонер, вперше їхав на історичну батьківщину свого батька. Мене дуже здивувала його підозрілість, а тим більше його паніка коли ми під'їхали до кордону з Україною. Лише коли ми повертались з-під Тернополя він зізнався, що дуже боявся їхати, бо його так навчили, що в Україні не люблять поляків, що була різня і що поляки втікали рятуючи життя. Але сам він переконався що зараз часи змінились і що подорожувати на Західну Україну цілком безпечно. Тим не менш його поведінка і страх дають підстави для роздумів.

Сучасність. Польський націоналізм.

 Відразу після розпаду Союзу, а може й трошки раніше нова демократична влада Польщі засудила дії керівників операції по переселенню і примусовій асиміляції українців. Пройшло заледве 40 років від кінця тих подій. 

Польська держава і суспільство дуже стрімко почало розвиватись у всіх аспектах. Більшість освічених, прогресивних людей а також молодь почали усвідомлювати на скільки маніпулятивна була політика попереднього режиму і на скільки важливе є порозуміння з сусідами. Нажаль, напротивагу з розвитком польської інтелігенції стрімко почав розвиватись новий польський націоналізм. 

Самі поляки жартують, що Польша ділиться на "Польщу А" і "Польщу Б". До першої відноситься Західна польща, особливо ті території котрі на котрих люди не переселялись, а також найбільші міста. На цих територіях традиційно більшу симпатію отримують ліберальні політичні партії, тут досить толерантно ставляться до сексуальних меншин, люди менш релігійні (фанатичні), і дуже добре ведуть бізнес. До "Польщі Б" відносять Східну і Центральну Польщу, передусім сільську місцевість, малі містечка і східні прикордонні території. Тут сповідують дуже традиційне ставлення до сексуальних меншин, люди дуже релігійні, голосують за радикальні і соціалістичні партії правої спрямованості, не дуже добре радять собі з бізнесом і фінансами. 

Після столітть невдалих спроб створити валсну державу їм щойно вдалось створити досить сильну і денамічну, моноетнічну країну. В такій ситуації важко стримати гордість а навіть пиху. В Польщі майже немає нацменшин. Але як кажуть самі поляки - ми є однією з найбільш атисемістьских країн. Економічний розвиток рівно протилежно впливав на дві групи людей - одні ставали все більш працьовитими, толерантними і байдужими до політики. Інші все більш зосереджувались на економічній несправедливості, релігійному радикалізмі і націоналізмі.

Врешті решт в 2015 році партія котра представляла націоналістично-релігійну, традиційну частину населення перемогла на виборах до парламенту і почала методично підкорювати собі всі державні інституції. Медіа, служби, культурні установи... Можна сказати, що до влади в Польщі прийшов ткйи-собі Ляшко-Тимошенко-Тягнибок в одні особі. 

Як це сталось? Однією з головних причин, на мою думку, є те, що ліберальна частина суспільства проігнорувала вибори. Всім здавалось, що Польща досягла такого рівня розвитку суспільства, при котрому буде лише рух вперед і подальша демократизація і вестернізація країни. Їх все влаштовувало, нічого не хотілось змінювати. Ліберали просто не пішли на вибори, а ті що пішли - проголосували за якісь маленькі лібертаріанські партії. На противагу їм централізована і сильна радикально-традиційна партія Право і Справедливість (ПіС) проводила агресивну передвиборчу кампанію і змобілізувала своїх виборців до голосування. 

В історії немало прикладів трагічних наслідків нехтування виборами. Згадаємо хочаб Білорусь - коли в президенти обирався Лукашенко, всі сміялись і думали що це вдалий жарт. Проте через понад 20 років правління все ще сміється Лукашенко, а білоруси плачуть.  Приблизно така ж ситуація була в Польщі після виборів 2015 року. Нова влада почала "закручувати гайки" - вводити нові податки, виплачувати високі соціальні виплати багатодітним родинам, що вдарило по бюджету країни і спричинило зріст продажів алкоголю в районах де проживають неблагополучні багатодітні родини. До парламенту внесено ряд диктаторських законів, а теж продиктованих духовенством законів, таких як заборона абортів, продаж презервативів і антиконцепції на рецепт ітд. 

Власне нещодавно справа дійшла до історії. Нова влада, будучи дуже націоналістично і ксенофобічно налаштованою, перед річницею Волинської трагедії проголосувала за визнання її актом геноциду польського народу. І без того зростаючі (переважно через напливи українських заробітчан) націоналістичні кола в Польщі зустріли цей закон оваціями. Мало хто з них є в стані відповісти на просте питання - чому українці почали вбивати поляків? Найчастіша відповідь  - бо українські націоналісти це звірі, кровопивці і хворі виродки. В мене часом складається враження, що в Польщі починає панувати націоналістична істерія.

Добрим прикладом налаштуваннь польських націоналістів є ось цей фільм:

https://youtu.be/dCM12UBFJ8k

Нещодавно в прикордонному з Україною місті Перемишль, українська громада зібралась для проведення релігійних урочистостей, а саме проведення ходи, здається від церкви до кладовища. Влади міста видали дозвіл на проведення урочистості, серед учасників колони були звичайні українці, старі і молоді. Всередині колони був оркестр і духовенство, позаду і попереду - люди. Люди несли українські та польські прапори, жодних гасел.
Звичайні поляки зустріли цю мирну ходу бурхливим супротивом, трнаспарантами з антибандерівськими гаслами. На відео видно, як протестувальники нападають на людину з натовпу, ніби-то помітивши на чоловікові червоно-чорну футболку. Після того напис свідчить що футболку з чоловіка здерли. Позаду за колоною йшла зграя молодиків у чорних футболках з перекресленим зображенням Степана Бандери. В певний момент вони почали дуже агресивно скандувати образливо-застережливі гасла проти бандерівців. На відео теж видно, як звичайні люди викрикують антиукраїнські гасла типу: це наша земля, тут немає місця правому сектору і бандерівцям. Щоправда, кільканадцятьох поляків поліція всеж затримала, а проти кількох навіть почали судові справи. 

Щиро кажучи я злякався побаченого. Ще більше я злякався коментарів під відео. Переважна більшість з коментаторів навіть не розібралась ким були ті українці, чим була їх хода ітд. В коментарях були заклики дізнатись хто з адміністрації міста видав дозвіл на проведення бандерівської акції... чому дозволили грати гімн УПА (це не був жоден гімн УПА) ітд. 

Просто істерія і щира ненависть. Люди не розуміють різниці між звичайними громадянами України і представниками право-радикальних сил. Для них той хто говорить українською - терорист і вбивця.  

Важко оцінити, скільки насправді прихильників націоналізму є серед народу. Полякам так довго і так переконливо вмовляли, прищеплювали ненависть до Бандери, УПА, взагалі українців.. що зараз більша частина поляків просто нездатна адекватно звірити факти, дослідити історію і підстави конфлікту. Ще дуже багато часу мине до того як українці зможуть дійти згоди. 

З одного боку приємно,що з'вляються ось такі ролики в інтернеті:

https://youtu.be/x3unWJsdOxE

З іншого боку, у нас, а особливо у українців з-поза Західної України, неправильне сприйняття Волинської трагедії. Для нас це щось забуте,романтично-трагічне, щось що може ще більше поєднати нас з поляками, щось на чому можна попіаритись політикам і порозкручувати свій ютуб канал. Для домінуючих на сьогодні політичних сил в Польщі, як і для величезної кількості їхніх виборців це живе, болюче питання. Воно час від часу підігрівається, а польські націоналістичні історики при кожній нагоді домальовують нулі до числа жертв конфлікту. Вони не можуть збагнути за що вони мають вибачатись перед українцями. Представники цих кіл, навіть деякі з моїх знайомих скоментували це звернення так: "в ду*у собі всадіть ці вибачення!". З їх слів, єдине що могло б спонукати їх до діалогу це зречення Україною Бандери, ОУН-УПА, та їх символіки. Перейменування всіх вулиць названих діячами укарїнського антипольського визвольного руху і знесення всіх пам'ятників цим діячам. Звичайно Україна ніколи не погодиться на такі умови, тому питання буде відкрите ще дуже довго. 

Чи є можливість поєднання?

Я впевнений, що можливість поєднання є. Проте зараз справа лише за поляками. Українці давно позбулись комплексу пригнобленого Польщею народу, частково нам в цьому допоміг СРСР, затьмарюючи своїми злочинами всю попередню історію. Далеко не всі поляки схильні до націоналізму. Майже у всіх моїх знайомих здоровий підхід до розуміння історії і вони не зациклюються на історичних ворожнечах. Нещодавне визнання Волинської трагедії геноцидом це всього лиш прояв внутрішньопольської політичної пертурбації. Настане день, влада в Польщі зміниться... зміниться покоління, і лише тоді ми запропонуємо їм написання спільного підручника історії.


З оригіналом статті можна познайомитись за посиланням - http://mytko.eu/index.php/other-languages/ukrainian/21-volyn-choho-chekaty-vid-poliakiv