Увольнение по п.5 ст. ст. 40 Кодекса законов о труде Украины

 Одним з випадків, коли трудовий договір може бути розірвано за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, передбачений статтею 40 Кодексу законів про працю України, а саме п.5 цієї статті передбачає випадок, коли робітник не з’являється на роботу протягом більш чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. У розрахунок зазначеного строку не зараховується відпустки по вагітності і пологах. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
  Вимога, згідно якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності працівника, не розповсюджується при звільненні у зв’язку з нез’явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.
 Слід зазначити, що розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 5 статті 40 Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
 Між тим, звільнення працівника у зв’язку з нез’явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності – право начальника, а не його обов’язок. Але нічого не заважає йому прийняти рішення про звільнення на підставі запису у табелі заліку робочого часу, листків непрацездатності та службової записки начальника відділу.
 До речі, звільнити працівника за зазначеною підставою, можливо вже на наступний день після чотирьохмісячного строку.
 Відсутність на робочому місці протягом чотирьох місяців обов’язково повинна бути підтверджена наявністю листків непрацездатності. У разі їх відсутності підставою звільнення є п.4 ст. 40 КЗпП, а саме: за прогул. 
 Крім того, КзпП містить ряд заборон щодо звільнення працівників.
 Так, ст. 184 КзпП забороняє звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.
 У Законі України „Про відпустки” та Законі України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” поняття „одинокі матері” наведене як - матері, які виховують дитину без батька та матері, які не перебувають у шлюбі.
 У судовій практиці поняття „одинокої матері” наведене у п. 9 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів”, згідно з якого одинокою матір’ю слід вважати жінку, котра не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
 З огляду на це, одинокою матір’ю вважається жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт одержання аліментів, і жінка, яка одружилася, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).
 Таким чином, перш ніж прийняти рішення про звільнення працівника за п. 5 ст. 40 Кзпп, необхідно переконатися, що відсутні обставити, передбачені ст. 184 Кзпп, а також чим саме хворіє працівник та те, що непрацездатність працівника не пов’язана з трудовим каліцтвом, професійним захворюванням або законодавством не встановлений триваліший строк (більш ніж чотири місяці) збереження місця роботи при певному захворюванні.