На відео добре видно, як рашиський Т-90М веде обстріл прикрившись кущами, але отримає потужну відповідь з моментальною детонацією боєкоплекта та повним знищенням машини та екіпажу.

При детальному огляді відео можливо навіть побачити чим саме був знищений "Прорыв", який за твердженням російських пропагандонів нібито має "унікальний рівень захисту" та "дозволяє зберегти життя танкістам навіть при потраплянні у боєукладку".

Збройні Сили України замовили поставку 255 підкаліберних керованих снарядів Vulcano, що призначені для ведення вогню із САУ калібру 155 мм та мають дальність стрільби до 70 кілометрів.

Оплачувати поставку таких боєприпасів для ЗСУ будуть за рахунок бюджету федерального уряду Німеччини та фондів Європейського Союзу, пише польський портал Defence24.

Автори порталу деталізують, що в обігу є дві версії боєприпасів серії Vulcano. "Спрощена" версія – Vulcano BER, де відсутній модуль наведення, дальність стрільби із 155-мм гармати довжиною ствола в 39 калібрів складає 36 км, при стрільбі із гармати довжиною ствола в 52 калібри – 50 км.

"Просунутіша" версія має позначення Vulcano GLR, програмований підривач та напівактивна лазерна система наведення забезпечує ураження навіть рухомих цілей, дальність стрільби із 155-мм гармати довжиною ствола в 52 калібри сягає 70 кілометрів.

Автори Defence24 стверджують, що є "багато вказівок, що ЗСУ отримають саме Vulcano GLR", хоча у офіційному релізі конкретна модифікація боєприпасу не розкривається. Випробування на відстріл керованого снаряда Vulcano проходили із використанням САУ типів PzH 2000 та CAESEAR та завершились успішно.

 «З першого пострілу здалося, що не влучив. Лише курява, нічого не видно. Але згодом побачив сильний дим і спалах, боєкомплект вибухнув так, що танку зірвало башту. Адреналін зашкалював,  руки тремтіли, так я себе відчував у той момент».

Так описує першу зустріч із ворогом на полі бою протитанкіст Сергій із позивним «Бугор». Уродженець Полтавщини з перших днів широкомасштабного вторгнення на передовій. Спершу стояв на захисті Києва, потім поїхав знищувати ворогів на Харківщину. Перший танк підбив «Стугною» на відстані 5,5 кілометра. Тоді, перед зустріччю з «Бугром», орки поблизу Вірнопілля прямим наведенням розстрілювали приватні будинки. Далі були й інші бої, з яких український воїн виходив переможцем.

— У нас був цікавий першотравневий бій, запам’ятав його добре. Йшла колона, на відстані 4,8 км із посадки визирнув танк. Першим пострілом потрапив під башту, і його перевернуло догори дриґом. За танком вискочив БТР і зупинився. Орки бігали навколо, намагалися зрозуміти, в чому справа. Мабуть, думали, що танк на міну наскочив. Ми тим часом перезарядилися і я вистрілив у бронетранспортер, але влучив у колеса. Окупанти заскочили на машину й почали втікати. Тоді я вистрілив утретє, і кацапи розкинулись навкруги, як лахміття із секонд-хенду. Колона зупинилася, стала в оборону й почався обстріл наших позицій.

Після цього Сергій пройшов навчання і вже знищував ворога за допомогою «Джавелінів».

— Увечері пішли до росіян у тил — біля Лоскутівки на Луганщині. Зручних позицій не було, щоб можна було захопити на приціл. Я побачив КамАЗ із орками, які вантажили боєкомплект. Кращої позиції, як вилізти на дуб, не було. Тож забрався на дерево, побратим подав установку з ракетою, і я з відстані 2 кілометри розтрощив вантажівку, з якої залишився лише міст.

Після цього Сергій під Володимирівкою знищив штабну машину БРДМ та БМП. А потім був бій, у якому українському воїну вдалося зупинити вісім одиниць ворожої техніки.

— Орки намагалися здійснити наступ на позиції 80-ї бригади. Вибити наших і зайти у Верхньокам’янку. Якраз у той день я вийшов на позицію замість побратимів. Тоді мені вдалося знищити вісім цілей поспіль… О сьомій ранку почався рух. Спершу поїхав бронетранспортер, завантажений піхотою. Але через місцевість я його випустив з уваги. Натомість упіймав на приціл і знищив БМП. Ракета зайшла в ніс і винесла все через зад. Вентиляцію таку їм зробив. Нас почали бити артилерією та «Градами», а коли перестали, я знову побачив БТР із піхотою, який раніше від мене утік. От я його й розніс. Хлопці казали, що тіла російських окупантів розліталися так, наче хтось штани розкидає… Потім знову почали нас крити «артою» й вийшли танки. Їх не було видно, лише чути рев двигунів. Але один із них добряче так «перегазував», піднявся дим, і я вирішив вистрілити, орієнтуючись по ньому. Вибух, спалах, зрозумів, що влучив. І тоді вже полізли танки. Я побачив гармату, яка висунулася й наводилася на наші позиції. То й її хлопнув. Тут же поруч виліз третій танк, який встиг сховатися в посадку. Але коли він заїхав у розрив між деревами, не стало і його, як згодом ще двох танків і вантажівки з боєкомплектом.

Відповідаючи на запитання про підготовку агресора, український воїн каже, що не зважає на їхнє уміння чи професіоналізм, а просто нищить ворога.

— Я не знаю, проти якої бригади воюю. І мені, чесно кажучи, байдуже хто вони, що вони… Я просто не хочу бачити цю нечисть на своїй землі. У мене з ними свої рахунки, і поки війна не закінчиться, я зброю з рук не випущу.

Валентин Столярчук