Світ не без добрих людей....

Вчора в магазин заскочила за молоком. Стоять біля стенда з м'ясом і куркою бабуся, років семидесяти, класична така, невеличка в темно-синьому шерстяному пальтечку і сірій теплій хустці. Поруч молода жінка до тридцяти, гарно одягнена з манікюром, трохи далі роботяга років сорок, пуховик і кепка. 
Жінка перебирає курячі крильця. Бабуся кладе в корзину четвертушки курячі. Дивиться на жінку. 
- Доню, ти що по рецепту ті крила готуватимеш?
- Та ні, просто вони недорогі, можна і суп зварить і подліву якусь зробить. 
- То візьми краще четвертушки, бо в крилах же одні кістки, а тут відріжеш хребет, буде на суп, а сама нога - одне м'ясо. Та і по акції вони, бач червоний цінник. 
- Ой, точно, а я і не подивилася, дякую. 
Роботяга прислухаючись до розмови. 
- От добре дівчата що ви сказали, а то вже хвилин десять думаю як жінчине замовлення виконать "щоб і на суп і до картоплі"
Бабуся тягнеться до олії, що на сусідньому стенді, роботяга зупиняє. 
- Тут всього вісімсот грамів, он там у кутку повний літр за ці самі гроші. 
Бабуся з жінкою в один голос. 
- Дякую. 
Пішли за олією. Просуваються до кас. Бабуся кидає в корзинку пачку у фользі. Дівчина з посмішкою. 
- Пекти щось будете? 
- Та ні, то на бутерброди масла взяла. 
- Так то не масло а маргарин. 
- Ой, зараз піду поміняю. 
- Та стійте, бо чергу пропустите, давайте я поміняю збігаю швиденько. 
Роботяга червоніючи. 
- І моє поміняй, бо теж не розібрався. 
Жінка швиденько побігла, повернулась, роздала масло. 
Підійшла черга до касира бабусі. Жінка за нею, за жінкою роботяга. Я на сусідній касі, беру цигарки і спостерігаю. Касир. 
- Сто сорок чотири. 
Бабуся витягує сто і двадцять з кишені. Жінка і роботяга майже в один голос касирці. 
- Я добавлю. 
Бабуся посміхаючись витягує з іншої кишені двісті гривень. 
- Та є в мене гроші, мені діти допомагають, не переживайте. 
Я вовтужусь біля ящиків зберігання, тягнучи час, бо цікаво чим все скінчиться. Всі розрахувались виходять на вулицю, я за ними. 
Роботяга. 
- Ну я пішов, дівчата. Дякую. 
Бабуся. 
- Як хоч звати вас, діти. 
- Іван. 
- Лєна. 
- А я Тамара Сергіївна. Дякую вам. 
- І вам дякуємо. Гарного вам вечора. 
І пішли кожен в свій бік. А я пішла назад в магазин, бо про те що заходила туди за молоком, геть забула. Але ж як гарно мені на душі було, ви й не уявляєте...(с)