Мить, якої наче й не було, бо надзвичайно важко повірити. Це не емоції які пережив, з ними лишаюсь на довго.   Вже після 3-4 пісні (які грались безперервно) прийшла думка, що концерт Гоголь Борделло не кожному дано витримати. А в кінці відпускати групу не хотілось ніяк. Забулись всі ті: Мед Хедс, Гайдамаки, Карпікладі (чи я к їх там?! хоч вони й круті!), Спліни й ВеВе. Хотілось ще й ще збочених витребеньок від мультинаціонального ГБ.   А оскільки зарядились на довго ми відправились на пошуки славнозвісної afterparty. Зв’язались з незнайомими одеситами, вияснили де воно могло б проводитись. Даремно шукали їх в закритому(вхід по картках) клубі Pozitiv… Але ми пройшли в закритий клуб, ми круті! Потім все ж поперлись в «Пікассо», де нас зустріли три здорові лба, як у фільмі, мовля «це закрита вечірка! ви є в списку?...». В списку нас, звісно не було, але й там умудрились пройти. Ми мєгакруті!!!   Гульня на afterparty була ріденькою, не буду тут багатослівним в описанні. Але найголовніше, що ми туди потрапили, танцювали й пили під пластинки Ґудзя та Pedro, танцювали й пили з ними (ну майже). Одним словом були зовсім близько. ЄЄЄЄЄ!   До речі, ще до тріумфального проходження через охорону, на під’їзді в «Пікассо», наше таксі вже ловили Pamela Jintana Racine (одна з дівчат ГБ) і їх новий барабанщик. Такі приємні люди, аж страшно. Враження, наче давно їх знаєш, в одному класі, блін, вчились, колись давно! Ще одна причина дорікнути себе за незнання англійської.   Дуже приємними і доброзичливими виявились і всі інші учасники гурта. Правда Євген, був на своїй хвилі, але його можна зрозуміти. Він і без розмов радував око. Ну а скакати мабуть ніколи не перестає. На шесті висотою метра 3-4 доліз до самої стелі.   І лиш схід сонця та ніжний голос сєк’юріті: «клуб закривається, покиньте приміщення…» дали зрозуміти, що «Старому Місту» таки довелося закінчитись.   Надзвичайно ВЕЛИКЕ дякую цьому пиву!!! Гарне пиво! Організатора називали дурним коли той задумав Гоголь Борделло привезти до Львова, але фестиваль вдався, він молодець!!!   Поодиноко музикантів ми ще зустрічали гуляючи по місту на наступний день. Гітаристів Орена Каплана з Тель-Авіву і Томаса Гобена «з Івано-Франківська» (хе-хе!)   Нууу, і я побував у Львові, гарне місто. Помпезність, захаращеність як і у Києві, скупість страшна. Не поїду туди жити.   Чернівці! Тепер моє улюблене місто. Воно чудове. Чому саме, не розкажу, бо всі туди попруться. Хоча описувати це місто можу ще довше ніж концерт. Чого варта лише будівля Університету. Йой! Все вище сказане, це лише 0,1% від усього що ми пережили в поїздці. Тиждень вдався!   П.С. Капєц! Забув розказати, мало не про найголовнішу подію зі мною у Львові. Я, абсолютно випадково, потрапив на виставку Марії Приймаченко. Виставка, яку містичним чином я в Києві пропустив. А на ній показувався мультфільм створений з персонажів художниці. Фільм, дуже цікавий, зроблений львів’янами і показувався, думається, лише там.   От так, з усієї поїздки я зробив висновок, що коли чогось дуже хочеш, то воно на справді в житті здійснюється.