хочу сюда!
 

Валерия

31 год, водолей, познакомится с парнем в возрасте 33-45 лет

giginbottom

предыдущая
следующая

Заокеанська цьоця

  • 13.01.21, 19:24
Метушня навколо американської демократії нагадує мені галицьке весілля кінця 90-х. Коли умовна Марічка з села Лівобережні Саранчуки виходила заміж за умовного Іванка з села Хронічні Кобиловолоки.
І то була подія такої історичної ваги, що весілля мало бути відгуляне на велику ногу і широку губу. Але проблема в тому, що грошей на нього не було ні в Марічки, ні в Іванка, через що обидві родини гірко тужили, що вимушені родичатися зі злиднями і ніхто не наважувався першим продати бабину хату.
Вихід із ситуації підказала сама баба Марічки, яка на дух не переносила невістки, а саму Марічку вважала такою ж нездаллю, як і її мамуня. А тому треба було все зробити, аби її спихнути з рук і вчепити на шию Іванкові, поки він ще живе в режимі "повилазило". Бо раптом хлопчині розвидниться, то пиши "пропало".
З такої нагоди баба вишкандибала зі склерозу і нагадалась, що є в неї, щитай, що племінниця - донька її двоюрідного брата по лінії його третьої жінки, яка перед тим була замужем за Міськом, що його п`яного коні переїхали на фермі й вона осталася сама з дитиною. Ну, як сама? Міська поховали, то одразу після поминок Василь, той, що перед тим жив з кимось некрасивим, залишився в неї ночувати на півроку і втопився в річці. А вона потім жила в Новоставі з Юзьком, що вмер дорогою до медпункту, бо закусював три рази грибами, придурок. Ну, а віку доживати стала та жінка вже з бабиним двоюрідним братом, поховала його по-людськи і більше не жила ні з ким, бо її спаралізувало.
Але не про то мова. А про то, шо вони з братом бабиним - родина. А, отже, і цьоця тої жінки, що живе в Австралії - теж родина. Плюс - вона ще й донька крайового провідника ОУН(М)Тихого, який родом з Лівобережних Саранчуків.
Отаке розказала баба, зачинила за нащадками двері на два замки і клямку, в сінях коло дверей припнула пса і вмиротворено занурилась назад у глибокий склероз.
А родина тим часом увімкнула режим активного пошуку, знайшла в бабиного двоюрідного брати конверти з Австралії, полаялась із ним за те, що зберіг не всі ще й марки поздирав та на трюмо поприклеював - їх можна було продати дорого.
Листа попросили написати вчительку англійської. В ньому цьоці нагадали, що вона - донька крайового провідника ОУН(М), негідна пам`яті свого героїчного батька, бо досі не приїхала на його символічну могилу, насипану насередині села. То, може, би приїхала бодай на весілля Марічки та заодне і на могилі поприбирала, бо родині ніколи буде восени: треба городи зібрати і відгуляти весілля. В кінці написали номер телефону сільради, щоб цьоця дала знати як бути в цій непростій ситуації.
Перед відправкою лист пролежав у церкві на престолі серед записок "За здоров`я", потім священник його освятив і на Паску тричі проніс навколо церкви разом з Євангелієм.
Цьоця подзвонила одразу, щойно його отримала і запорала кенгуру на фермі. В неї в Австралії то був білий день, а Лівобережних Саранчуках друга година і сімнадцять хвилин по півночі. Але тато Марічки недремно підміняв сторожа сільради, а мама вже три тижні там прибирала, так, що в сільраді все було напуцоване до такого дзеркального стану, що труси секретарки можна було побачити не тільки через спідницю, а й через сидіння стільця. Тож на момент дзвінка родина була готова до міжконтинентального діалогу.
Цьоця Стефа хотіла розказати як воно ведеться в Австралії, але мама Марічки дослухала лише до того моменту, що кенгуру - ті самі зайці, але набагато рентабельніші і перебила її такими жалями, плачами і риданнями, що цьоця пообіцяла приїхати на весілля, а, щоб закріпити обіцянку, наступного ж дня відправила до України вишиту весільну сукню, які продаються в Сіднеї в українському модньому сальоні, до неї віночок з бісеру в гуцульському стилі, в обруч якого цьоця вплела сто австралійських долярів, туфлі зі шкіри кенгуру та тридцять банок тушонки власного виробництва.
Родина порахувала, що сто австралійських долярів - не гроші, а тушонки може не вистачити на триста гостей, тому вирішили колоти свиней та чекати на цьоцю Стефу, щоб на місці пояснити їй масштаби катастрофи. А тим часом в телефонному режимі доповідали їй політичну обстановку та економічні потреби.
І ось за три дні до весілля цьоця прилетіла транспортним літаком. З аеропорту її забирали кортежем із "Волги" голови сільради, "Жигуля" Маріччиного тата і чотирьох "Газелей", позичених в райцентрі на якійсь фірмі. "Газелі" везли подарунки молодятам і родичам.
Маріччин тато ловив гав в аеропорту і допустився стратегічної помилки: не помітив як цьоцю прямо в нього перед носом запхали у "Волгу". Поки Маріччина мама його шпетила і лупцювала, поки він заводив свого "Жигуля", "Волга" і "Газелі" розчинились у світанковому тумані.
А тим часом у "Волзі" пояснили цьоці Стефі, що її справжня родина - не Марічка, а дружина голови сільради, бо вона є підпільною законною донькою крайового провідника ОУН(М) Тихого від його позашлюбного зв`язку зі зв`язковою УПА " Смерічкою", а отже цьоця їй приходиться єдинокровною сестрою. І це вони насипали символічну могилу крайовому провіднику насередині села. А могилу годилось би обгородити файним парканом, але він коштує дві тисячі долярів.
Розчулена цьоця впала в обійми головихи, відрахувала їй дві тисячі долярів на паркан, але зауважила, що її тато живий-здоровий, випасає кенгуру в буші і сам готує собі на сніданок омлет із двох страусячих яєць та кенгурячим салом з проріззю.
На що голова сільради спочатку розгубився, але потім вирішив, що мітинг-реквієм на його могилі відміняти не годиться. Бо на панахиду вже запрошені: єпископ, катедральний хор, голова ОУН(М), голова ОУН(Б), голова ОУН(вУ), чотири співголови опозиційних ОУН в екзилі, голова райдержадміністрації, обидва співголови Народного Руху, голова Спілки ветеранів УПА, ще якісь важливі люди та, щонайважливіше: його теща, котра є справжньою вдовою, хай ще і живого крайового провідника ОУН(М), який невідомо скільки ще протягне, але ж, дасть Бог, може він якраз і простягне ноги, поки доїдемо до села. А, як ні - теж не біда, бо могила ж то символічна.
Село Лівобережні Саранчуки зустріло цьоцю Стефу з такою любов`ю, що із подарунків Марічці та Іванкові на весілля залишилась лише таця під коровай, розміри якої одразу оцінив отець і поміняв її неосвячену на церковну, сповнену благословень, молитов і благодаті. І ще залишилась квітчаста хустка, яку мали б одягти молодій на весіллі під пісню "Горіла сосна, палала". Але весільні музики такої пісні не знали, а, коли п`яну і сонну Марічку виносили на шлюбне ложе в стодолу, грали "Ах, какая женщіна", тож цьоця стояла з тою хусткою серед двору, як дурень з писаною торбою. Щоб їй не було так бентежно, баба Марічки забрала ту хустку собі в похоронний набір.
На весіллі цьоця Стефа була розгубленою і не розуміла: як можна було продати весільну сукню, вишиту в українському сальоні мод в Сіднеї за сто гривень, коли вона в сальоні вартувала тисячу долярів? Хай і австралійських, але ж то, як мінімум, є тисяча шістсот гривень за курсом Нацбанку. І, взагалі: навіщо було продавати автентику і одягати на молоду оце жахіття з фатину?
- Бо так тепер в нас модно! - фиркнула Марічка.
- Шоб усе, як в людей було! - пояснила Маріччина мама.
- Бо їх обох дурний піп хрестив! - уточнила баба.
Отець образився, заридав і пролив море сліз цьоці Стефі у виріз блузки. Цьоця розчулилась і дала священнику двадцять долярів, бо останній раз, коли в неї було так хляпко поверх душі, то ще, коли вона годувала грудьми і мала постійно мокру пазуху.
Ще більше вона розчулилась, коли її розбудили вранці і попросили розрахуватися з весільними музиками, господинями та заплатити за пляцки, кортеж, оренду наметів у військовій частині, парт і стільців у школі, посуду на ринковій ятці та інші весільні видатки.
Цьоця впала в глибокий ступор. Її річний дохід від кенгурячої ферми складав трохи більше сорока тисяч долярів. І витратити на весілля Марічки більше, ніж вона вже туди витратила, цьоця не могла.
Після довгих скандалів їй наказали забиратися геть, бо що то за цьоця така, що з неї і доляра в поміч не випросиш. А сама родина, позичивши в Сірка очі, поїхала гуляти другий день весілля в село Хронічні Кобиловолоки до батьків нареченого
Цьоця спакувала речі й пішла перебути ще два дні перед відльотом до голови сільради.
Там якраз монтували навколо обійстя новий паркан з фігурними викрутасами і ставили ковані ворота з трояндами і виноградом.
На питання цьоці: чому паркан монтують тут, а не навколо символічної могили, головиха сказала, що раз тато їхній, крайовий провідник ОУН(м) Тихий не вмер, а сама цьоця Стефа перебуває ще при здоровому глузді, то ні про яку могилу не може бути мови. А щодо двох тисяч долярів, то хай вони вважаються законними аліментами їй від батька.
Цьоця зауважила, що їй не дуже віриться в те, що захланна головиха є для неї рідною сестрою. На що головиха сказала Стефі, що дуже рада була з нею познайомитись. Натомість, якщо Стефа познайомиться з українським правосуддям, то, навряд чи це буде їй в радість. Бо, може, головиха і не донька крайового провідника ОУН(М), і мама її не зв`язкова УПА, але зате сама головиха - мама начальника районної міліції і теща головного рекетира області.
Цьоця Стефа чекала під осіннім дощем маршрутку до райцентру хвилювалась: чи зможе там зупинитись в якомусь готелі. Їй марились краєвиди Австралії, ферма, крісло біля каміна, теплий плед і кумедні довговухі кенгуру, схожі на зайців, на галявині перед її маленьким будиночком.
В Києві вона вирішила не розповідати татові, крайовому провіднику ОУН(М) правди. Тому розміняла останні, заховані глибоко на дні бюстгальтера, сто долярів, придбала в підземному переході козацьку люльку, гуцульську трембіту, борщівську вишиванку, глечика з Опішні та ще кілька автентичних українських сувенірів, позішкрябувала з них наліпки "Made in Chaina", прикупила солодощів і благополучно полетіла додому розповідати про загадкові і таємничі українські весільні традиції та звичаї6 сватання, дівич-вечір, викуп нареченої та перепивання посагу, змережане обрядовими піснями-оберегами. .
А тим часом у Лівобережних Саранчуках Марічка з Іванком замість медового місяця, стали збиратись на заробітки до Польщі. Тато і мама Марічки покликали заготівельника, щоб продати свиню, дві корови і тих чортових кролів, що в сто раз менші, курва, за кенгуру ще й здихають від чумки, як дурні. А потім поїхали до банку брати кредит під заставу бабиної хати. А баба , замкнувшись у хаті, довго перебирала намиста склерозу, пригадуючи: як же звали того, курва, телепня, що жив з Галькою після того як вона тричі овдовіла, а потім чудом вийшов з реанімації та в чому був, так і виїхав до Канади. Бо Галька ж приходиться бабі троюрідною сестрою. Чи, може, чотириюрідною? А, може, то і не Галька була? Тоді хто? Треба ж когось знайти, щоб із боргами розрахуватись...
А тоді почула, що діти з банку повернулись, взяла заступа і пішла на город викопувати кулемета, якого там закопав її тато, крайовий провідник ОУН(Б) Шум, похований на тому ж городі поряд із кулеметом..
Дзвінка Торохтушко.
10

Комментарии

113.01.21, 20:06

    213.01.21, 20:41

      313.01.21, 21:50

      Оце да...

        413.01.21, 22:12Ответ на 3 от BESTIA555

        Оце да...Если бы ты тока знала как я захлавие прачитала теперича думаю с хлазами шота или с халавой

          513.01.21, 22:27Ответ на 4 от Адель*

          Оце да...Если бы ты тока знала как я захлавие прачитала теперича думаю с хлазами шота или с халавойпрєдстааляю...