Мужики

- Ну, я тобі кажу, бля! Мужик має бути мужиком у всьому. От яка б жизнєна ситуація не була, а мужик має оставатись собою.
Красивий мужчина стоїть коло мене в маршрутці і наводить своєму тоже-так-нічо співрозмовнику залізобетооні аргументи здобувача мамонта.
Мені не до нього. Зовсім, тоїсть - абсолютно. В мене в одній руці торбинка з семикілограмовим кавуном, а в другій - смартфон. А там в чаті - сам Альохін. Дєвачьки мене зрозуміють. Який може буть красивий мужчина, коли ти з Альохіним світ рятуєш?
- Мужик має вміти три вєщі, - майже кричить красивий мужчина тому що тоже-так-нічо. - Мужик має вміти рубати дрова, рубати бабло і рубати з плеча! От, як Усік!
"Та ти шо?" - Думаю про себе. - " Невже збирачі і мисливці не вимерли разом з мамонтами?"
Маршрутка в цей час долає колесами чорні діри перекроєного бюджету Автодору. Асфальт, шитий білими нитками, передвиборчих міфів, широко роззявляє пащу і намагається вкусити маршрутку за колесо.
Маршрутка в паніці тікає. Від чого її трясе, як в лихоманці, а водій на кожному повороті керма читає мантри бойовим суржиком.
А я пишу в чат Альохіну щось дуже мудре і обнадійливе на тему безпросвітності світу. З помилками. Так і пишу:
"Вибач, Андрійку! В літери не потрапляю, бо їду в маршрутці."
" Бережи себе! Тримайся за поручень!" - відписує турботливо Альохін.
- Мужик повинен бути стойким завжди! - продовжує красивий мужчина. - І витримати все!
" Гиии))) Я не знала, що це так називається."- посилаю Андрієві кумедного смайлика.
В цей час маршрутка різко гальмує перед крутим піке з Горбатого моста і я стрімко впираюсь зігнутим ліктем в під ребра красивого мужчини.
- Бля! Твою мать! - Не вмієш крутити баранку - крути х@йом! - кричить до водія красивий мужчина.
- А ти, бля! - це вже до мене, - вийми носа з тіліфона і не розмахуй руками! Бач - мужики стоять!
Дивлюся на нього добрими очима з глибоким і щирим миш`яковим поглядом:
- Де? - питаюсь.
- Що де? - не розуміє красивий мужчина. А я помічаю в нього пивний батут в районі кубиків на пресі.
- Стоять де? - перепитую.
- Хто? - крутить головою він.
- Мужики де стоять? - уточнюю з памперсно-материнським теплом в голосі, трішки відходжу вбік і спрямовую погляд туди, де з моєї точки зору... мав би бути стійкий поручень.
- Що? - підключається до розмови мужчина тоже-так-нічо.
- Та так, - видихаю з утопічною галицькою відкритістю. - У вас блискавка на краватці не защіпнута.
- Ой! - хапається він за блискавку на штанях.
- Ти шо, бля? Ухуїла? - питає красивий мужчина.
- Перепрошую, - кажу. - В жодному разі. Що ви? В мене строгий піст.
" Перевелись поручні в землі руській!" - пишу Альохіну.
Знову з помилками, бо маршрутка підскакує, наче Бубка з жердиною.
- Обнагліли зовсім баби! - констатує факт власного гендерного невігластва красивий мужчина. - Прибити мало!
І тут до мене доходить, що двома руками писати Альохіну зручніше. І я отак запросто опускаю свою торбинку з семикілограмовим кавуном йому на ногу. І, коли він пробує перепитати мене спосіб вживання рибної юшки натще, я зі щиро-галицьки-окремішньою посмішкою, яка виражає вселенську доброту і умиротворення, кажу йому:
- Мужик завжди має бути мужиком!
І спокійно дописую Альохіну, що без його книжок світ врятувати не вдасться. Любов Бурак