Походиш, походиш і такого набачишся

     Ну що, шановіні бандерівці, снігірєй ви вже, думаю, наїлись
Може спробуєте вражескій коктейль, під назвою ЩІ?

      Десь тут в розмовах говорили про це зєльє і я обіцяла приготувати і нарисувати.
      Спочатку розповім моє перше знайомство з цим блюдом.
Треба сказати Вам, що вперше я його спробувала в самом центрє Расейського зодчєства, в місті Ярославль.
    Їздили ми в 1990 році на екскурсію по Золотому кольцу, а жили в готелі, де нас і потчєвалі, і русскімі щамі в тому числі.
По-перше, нас, домашніх українських дівчат і хлопців завезли вдаль від Батьківщини, у нас і так був культурний шок, а тут ще й приносять якусь бадягу на обід. Кольору воно було блідо-салатово-білесе. Запаху не іздавало. Якесь рідке. Щоправда пару кусюльчиків якогось м"яса плавало. З одного вигляду було зрозуміло, що це явно не наш Борщик . Смак, як і очикувалось з вигляду, восторга не приніс.... Ми, хоч і були голодні, відставили це варево в сторону і стали давитись макаронами з редисяним салатом.
      [ Читати далі ]

Утром - деньгі, вечером - стулья
Вечером - деньгі, утром - стулья

А навіщо блогери ввечері(зранку)  виставляють замітку, а вранці(ввечері) її прибирають з очей? Навіщо дивні опитування, в яких не ведуть діалог?
Що вони хочуть цим сказати, що донести іншим блогерам?
Чи це якась форма захисної реакції (чи ще там якоїсь реакції)? Тоді від чого/кого захист? А може це мовчазний протест? Так чому чесно не сказати (написати) що не подобається? Інші достопочтєнниє ніки задумаються над своєю поведінкою і почнуть виправлятись
 
Може над нами проводиться експеримент?  
Хто і навіщо його проводить?

Випробувала ще один рецепт від Ектора Хіменеса Браво.
Можливо хтось не захоче возитись з незвичним рецептом, але іноді ж цікаво спробувати чогось новенького, незвичного. А якщо до цього ще й продуктів заморських і дорогих не треба, то чому б не погратись в Шеф-повара

Ось такий оригінал у книжці



                   Цибуля, запечена з телячою печінкою
Інгредієнти:
9 цибулин
300 грам телячої печінки
1 яйце
1 столова ложка борошна
3 столові ложки молока
50 грам соняшникової олії (для обсмажування)
3 столові ложки вершків (33%)
3 столові ложки пасти ризоні
45 грам пармезану
10 грам вершкового масла

Приготування:
- На деко насипати сіль шаром в 1 см. Викласти цибулю і запекти її 20 хвилин при t 140С.
Дати охолонути. Очистити її від лушпиння, залишивши хвостики. Зрізати капелюшки, вийняти сердцевину і нарізати дрібними кубиками.
- Печінку пропустити через м"ясорубку, додати яйце, борошно, молоко, все ретельно перемішати і посмажити млинці. Готові млинці порубати у фарш.
- Нарізану з сердцевини цибулю, обсмажити до коричневого кольору, та змішати з фаршем і вершками.
- Відварити пасту ризоні (у мене була готова тоненька вермишелька, то я її подрібнила до дрібок).
- До фаршу додати пасту і натертий пармезан
- Заповнити отриманою сумішшю цибульни, накрити кришечками, полити розтопленим вершковим маслом і запекти до золотистої скоринки.

Для подачі:
3 столові ложки сметани
150 грам цибулі порей
50 г соняшникової олії (для обсмажування)

Запечені цибулинки викласти на тарілку і полити сметаною.
Цибулю порізати на тонкі смужки і обсмажити до прозорості. Обсушити на рушничку і прикрасити страву.

А такі у мене вийшли цибульки   На смак досить добрі і цікаві, особливо здивував смак самої цибульки.



У мене було без порею, але для кольору і смаку захотілось додати брокколі.






Смачного!

Я в строю     



<br> </br

    З самого дитинства вважала цю травичку звичайним бур"яном. Але трохи після 40-ка років мені відкрили очі. Не дарма кажуть: В сорок лєт жизнь только начинаєтся 
    Отже, як Золушка в принцесу, звичайний бур"янець перетворюється в елітну добавку до салатів. Так про що я? Про Рукколу



     Вперше її спробувала і її особливий специфічний гіркуватий смак не сподобався. Думаю, дай почитаю про неї і виявилось що воно досить корисне https://polzavred.ru/rukola-poleznye-svojstva-dlya-zdorovya.html

Рукола содержит много витаминов и полезных веществ:

• микроэлементы: железо, медь, марганец, селен и цинк;
• макроэлементы: калий, магний, кальций, фосфор и натрий;
• витамины: В1-В4, В5, В6, В9, А, С, Е, и К.

     В молодых побегах растения присутствует много йода, необходимого для обитателей удаленных от моря населенных пунктов, и флавоноидов, укрепляющих кровеносные сосуды. Рукола полезна людям, страдающих от венозной недостаточности, тромбофлебитах и повышенного артериального давления.

     Употребление руколы налаживает обменные процессы, улучшает пищеварение и укрепляет нервную систему. Рукола показана при стрессах и депрессиях, повышает уровень гемоглобина, выводит излишек холестерина, рекомендуется при малокровии. Регулярное употребление полезной травки полезно больным сахарным диабетом.

   Употребление рукколы полезно при ожирении. Врачи рекомендуют устраивать разгрузочные дни с включением в меню одной только рукколы. Витамины, содержащиеся в зелени, придадут энергию, а минимум калорий поможет избавиться от лишнего веса.

       А у нас її росте відімо-нєвідімо, то ж як кажуть: Флаг в рукі ))) І стала я нашукувати і придумувати як її застосувати, щоб було і корисно, і смачно. То вже пару років із задоволенням вживаємо рукколу. А на днях вичитала і зробила парочку салатиків. Досить дієтичні. То ж ділюсь з Вами  
                        
                  САЛАТ З КУРИЦЕЮ І ГРЕЙПФРУТОМ
•    курина грудка – 500 г     грейпфрут – 1 шт.  руккола – 100 г
•    петрушка,  свіжа м"ята,  соєвий соус – 100 мл
•    оливкова олія – 2 ст. л.  кунжут – 1 ст. л.
(Я не додавала петрушку і м"яту)
Курину грудку нарізати пластами, залити соевым соусом, додавши приправ і оливкової олії, залишити на 30-40 хвилин. Кунжут підсмажити на сухій сковороді до золотисто-коричневого відтінку. Петрушку з м"ятою помити, просушити і мілко порубити. Грейпфрут очистити від кожури, плівок і насіння, м"якоть порізати або порвати на невеликі кусочки.
      Злити залишки соєвого соусу з філе і обсмажити курицю на разігрітій сковороді до рум"яної скоринки.
      Рукколу помити, просушити і викласти на блюдо. Посипати листя  зеленню, додати грейпфрут і порізану курину грудку. Посипати салат кунжутом і полити заправкою.
     Заправку можна робити на свій смак.
     Я роблю таку: оливкова олія, соєвий соус, лимонний сік або гранатовий соус, перець, іноді трохи меду
    І ось результат на ліТсо 



А по ходу зробила ще один салатик. Теж цікавий і дієтичний

                    САЛАТ З ГРЕЙПФРУТОМ І СИРОМ
•    грейпфрут – 2 шт. помідор – 2 шт.  червона цибуля – 1 шт.  сир – 200 г
•    маслини без кісточок – 50 г оливкова олія – 3 ст л. зелень – 1 ст. л.
•    сіль, перець –  за смаком

       Грейпфрут очистити від шкірки, плівок і насіння. Помідори нарізати  кубиками, сир порізати кубиками. В салатнику змішати грейпфрут з помідором і сиром. Додати оливкову олію, спеції і зелень. Прикрасити салат маслинами і порізаною червоною цибулею.
       Особисто я не люблю цибуляну гіркоту, то цибульку трохи помаринувала. І замість оливок додала каперси, які давно стояли і чогось чекали )))   І заправку зробила аналогічну попередньому салату з додаванням каперсового розсольчику.
І ось результат:


Смачного, дівчатка!  


                     

                                                                "Любов до Вітчизни –
                                                         перша чеснота цивілізованої людини!"
                                                                      Наполеон Бонапарт

       Тепер щодо фортець, які знаходяться на Польській території. Звичайно ж дуже прикро, що у нас подібні споруди занепадають.
       Побудований в кінці 19-го століття форт в Перемишлі готуються внести до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Цю фортецю у Польщі вважають однією із візитних карток країни.
       Майже сто років тому ці стіни стримували натиск двохсоттисячної російської армії. І мало хто знає, що частина споруд знаходиться на українській території. Це - околиці села Поповичі. До кордону з Польщею - кілька сот метрів.
Початок історії тут http://blog.i.ua/user/729788/2226311/
Фото тут  http://photo.i.ua/user/729788/513121/
       Це була найбільша фортеця Австро-Угорської імперії. Російські війська тримали її в облозі майже 130 днів й тільки потім фортеця капітулювала.
      42 форти Перемишльської фортеці оточували місто 40-кілометровим кільцем, прорвати яке було практично неможливо. На українській стороні - всього 6 фортів, але саме вони були укріплені краще - адже противника чекали зі сходу.
 
      Фортеця має  цікаву інженерну інфраструктуру фортів і не перестає дивувати майстерності австрійських архітекторів. Наприклад є колодязь з глибиною - більше 100 метрів. Як він був збудований і для чого - до кінця не ясно. Він мав ліфт та металеві сходи. Можливо, це є перехід до Перемишля на випадок евакуації з фортеці, бо діаметр його  2 метри.
        Будівництво фортець не встигало за технічним прогресом, появою нових видів озброєнь. Кількість укріплень більшала, особливо на схід від Перемишля. Відтак, упродовж 1895–1903 років на підходах до одного з основних фортів — Форту І Сєдліска, більш відомого як «Саліс Соґліо» (знаходяться на території України) — крім двох допоміжних «Плешевичі» й «Марушка Ліс», було збудовано ще чотири так звані сполучні: «Лисічка», «Биків», «Поповичі» і «Дзєвєнчиці». (Більшість фортів перемишльського кільця отримали свої назви від найближчих сіл чи урочищ). Саме вони прийняли на себе основні удари російської армії восени 1914 року. Цю облогу Перемишль вистояв. Другої не витримав, і 22 березня 1915 року місто ненадовго було зайняте російськими військами. Перед здачею, виконуючи наказ командувача фортеці генерала Кусманека, уся військова інфраструктура й комунікації міста на Сяні були знищені, ворог захопив не фортецю, а руїну.






       Але уже на початку червня німецькі й австрійські війська знову заволоділи Перемишлем. До кінця першої світової війни залишались ще три довгі роки, але впродовж усього того часу ні якого військового значення Перемишль не відігравав. Після війни концепція оборони так званої Першої Речі Посполитої більше не включала в себе підтримку міст-фортець, Перемишль остаточно втратив своє військове значення, напівзруйновані форти почали розбирати.
        Про нього ненадовго згадали у 1939 році, коли Сян кордоном розділив місто на німецьку та більшовицьку частини.      
        Після Другої світової війни Перемишль із частиною Бещад належав до Радянського Союзу, а у 1951 році Сталін поміняв район Перемишля на вугілля Кристинополя. Усі шість допоміжних фортів групи Сєдліска опинилися в Україні. І якщо зараз на польській території довкола Фортеці Перемишль утворена ціла туристична інфраструктура, то для України ця тема, вочевидь, не на часі. (с)
      До цієї фортеці в реальному житті не добрались, але пишу для порівняння з нашими нещасними руїнами. Фото і розповідь взяті в інеті.
      Такий вигляд фортеця має з висоти пташиного польоту
Forty Twierdzy Przemyl z lotu ptaka
    

Один зі входів у фортецю









Центральний дворик артилерійського форту W I Salis-Soglio, збудованого в 1882-86 роках, який відносився до групи внутрішніх укріплень цитаделі Перемишля.





      Казарма форта W XV Borek - ще одного з внутрішніх фортів цитаделі, збудованої в 1892-1900 годах. В стіні добре видно пробоїну від важкого снаряда.



Каземат форта Borek. Ліворуч видно оголовки вентиляційних шахт.


Єдина бронебашня фортеці, яка збереглась. На передньому плані - вхід в підбашенне приміщення.


Це, я так розумію, відтворене убранство кімнат


      
     І, нарешті, — навіщо все це? Що, здавалося б, ми маємо до історії польського міста? Не все так однозначно. Перемишль кінця ХІХ-го — початку ХХ-го сторіччя був типовим містом Західної Галичини: навпіл поляків і українців, з вагомим впливом численних євреїв і вкрапленнями австрійців, німців, вірмен і циганів. Територія, на якій розташовані форти Перемишля, є територією нашої спільної історії та культури, дарма, що по ній проходить державний кордон. (с)
 
       Основний текст не мій, але що можна додати? Все і так чітко і лаконічно. 

"Любов до Вітчизни –     
перша чеснота цивілізованої людини!"
Наполеон Бонапарт

       На жаль самій не довелось ще потрапити в ті місця, але при здійсненні подорожі постійно була на зв"язку і була в курсі пересувань і справ . Так що можна сказати однією ногою і одним глазком була на місці подій .
     Отже: У селі Поповичі Мостиського району, що на Львівщині, на північно-західній околиці зберігся комплекс оборонних споруд ХІХ - ХХ століть, які раніше оточували місто Перемишль.

     Комплекс складався з 57 фортів. На території сучасної України було шість фортів, на власні очі вдалось побачити 4 більш менш уцілілих. Хоча і то добре.
        Подорож нашого мандрівника почалась з прикордонного посту Шегіні. Пішим ходом з рюкзаком і на зв"язку зі мною по-тихеньку продвигався паралельно Україно-Польського кордону.


      
       Із задоволенням відмітили, що прикордонники добре ведуть варту. Буквально через декілька сот метрів подорожі, під"їхали хлопці прикордонники, ввічливо запросили документи і поспілкувавшись розповіли як йти, щоб не заблукати,  дали поради по безпеці, надали телефони на всяк випадок і поїхали далі.
       Потім вже дізнались, що Прикордонна застава знаходиться у селі Циків, а пост – у селі Поповичі.
      Місто Перемишль, де знаходиться історично відома Фортеця Перемишль, що поруч із кордоном України, приваблює багатьох туристів. Вона була третьою за розмірами і потужністю у Європі. Цю фортецю часто порівнюють із французькою фортецею Верден. Будівництво споруди почалося у 1850 році, а закінчене було майже через 25 років.
      Фортеця, згідно концепції Австро-Угорської держави, мала блокувати вигідний для ворожої армії перехід з півночі на південь. Комплекс оборонних споруд кільцем огортав усі форти, а це майже 45-ти кілометровий пояс.
      Шість уцілілих фортів сьогодні належать до території України. Вони сховані густими чагарниками та пилом історії.
      Найкраще збережений форт "Дзєвєнчиці" або Дев"ятичі.
http://photo.i.ua/user/729788/513170/&nbsp; всі фото в альбомі
      Перебудований в 1897–1900 роках на основі більш ранньої оборонної споруди (1882–1886 років). Має неправильну форму. У ньому можна виділити чотири основні комплекси: тиловий казематний, середній, контрескарповий капонір і фланговий комплекс (бронева батарея з двома гарматами у вежах, з’єднана з артказематом). Праворуч знаходилася відкрита артбатарея.
P.S. Тут пару фотографій взято з інета, тому що зняті вони в іншу пору року і не так заросли.










Форт «Поповичі»
http://photo.i.ua/user/729788/513122/&nbsp; фото в альбомі
Будівництво закінчене у 1900 році. За формою — півколо з бастіоном в тиловій частині укріплення. У центрі знаходився двоповерховий казармено-оборонний будинок. Центральна частина будинку виконувала функції казарми, а в бічних розташовувалися броневі батареї, кожна з них мала дві башти з гарматами. По осі знаходилася вежа спостереження.








Форти «Плешевичі» і «Марушка Ліс»
Найімовірніше належать до першого етапу будови Сєдліської групи (1882–1886 роки). Збудовані практично аналогічними. Мають вигляд трапецій. Рів захищався трьома капонірами1. У центрі знаходилися бетонні казарми. У лівому крилі будинків були сходи, що вели на вищі рівні. Біля сходів містилася шахта ліфту для боєприпасів. Аналогічний ліфт був і в правій частині казарм. Головний вхід розташований по осьовій лінії форту. До правого крила будинку були прибудовані широкі сходи, що вели до бойових позицій на валі.
     Заночував мандрівник на території Фортеці «Марушка Ліс», яка теж порівняно непогано збереглась.
http://photo.i.ua/user/729788/513168/&nbsp;   фото в альбомі








І навіть вцілілий сортір на 4 місця





     Ввечері мандрівник посидів біля кострику, розповідаючи мені як проходили дослідження незаслужено забутої пам"ятки Першої світової війни. Потім вже коли сидів на самоті уява малювала картинки минулого. Можливо 104 роки тому тут так само біля костра сиділи солдати вартові. Інші солдати вже полягали відпочивати. Де хто ще проходжувався по доріжкам між оборонними валами, які тепер вже занесені землею і поросли травою, кущами і деревами. І в мить коли пташки, неначе за наказом, затихли, з"явилось враження неначе час повернеться туди і все постане перед очима. .


     Коли був вранішній зідзвон, то паралельно з розмовою було чути прекрасне щебетання пташок. Ранок був сонячним і прекрасним, а попереду ще одна фортеця. Форт «Плешевичі», яка зараз має досить сумний вигляд
http://photo.i.ua/user/729788/513169/&nbsp;    фото в альбомі






Тут лежали не зрозумілі артефакти, які звичайно були взяті лише на фото.


     Крокуючи вже від фортець, шлях пролягав через село, а саме повз футбольний майданчик. І знову прикордонники?
     Підходять і з важним виразом обличч розпитують "Хто, откуда, зачєм?" і вимагають пред"явити документи.
    Ну звичайно прийшлось повіноваться   . Команда подивилась докУменти і пішла далі нести вахту, бо була ось такого вигляду, і по років 10-12 від роду  . Так що кордон на замку    


Про форти, які знаходяться на сусідській території напишу в наступній замітці.
Далі буде  
      

      Це було давно і не правда
      Було нам тоді по 18 років, навчались ми на 2 курсі технікума і звичайно ж були беззаботні, веселі і авантюрні, в хорошому смислі цього слова .
       Прийшла наша класна керівничка і сказала: "Хто хоче поїхати вожатими в дитячий табір, треба дати через урок (45 хвилин) відповідь, завтра швидко отримати заліки і екзамени по 5 предметам, а післязавтра з чумайданами прибути до центрального входу в технікум"
       Ми з подругою, 2 дівчини з нашої  групи і 2 хлопця з інших груп на післязавтра стояли в указану місті і чекали чартерний аХтобус на табір.
Попередні два дні ми звичайно ж не заморочувались куди нас завезуть, хоча попередньо було говорено, що їдемо на край географії (області) в село. І от вже тут, сміючись і спілкуючись між собою ми все таки  зрозуміли, що їдемо ми таки далеченько від домівок.
       По доріжці до технікума під"їхало чудо совєтского автопрома. І з"ясувалось, що це і є наш зафрахтований корабель в ЛЄТО 


       За рульом сидів червонощокий веселий молодий дядєнька. Всю дорогу він чудив, а ми з радості, що вирвались на волю, та ще й з супер бонусом - зданими іспитами, веселились і розглядали у вікно поля і пробігаючі села. Їхали ми більше 2-х годин.
      На другий день по приїзду нас закріпили за отрядами і корпусами і дали  завдання готувати кімнати до приїзду дітей.
А які там у нас в голові діти, як ми ще самі діти  
    Ми з подругою побачили у вікно, що за нашим корпусом є качелі. І гайнули трішки покататись  


      
       Трішки мабуть длилось не так мало, бо нас вже подали в розшук   Вже дехто впорався з підготовкою кімнат і пішов отримувати постільну білизну, а у нас ще ой-ой-ой скільки до білизни було роботи.
Ну ми ж не могли впасти в грязь ліТСом і ускореними темпами ринулись доганяти прокатаний на качелях час.
     На наступний день ми зустрічали майже братьєв по разуму , своїх дітей подопічних на 1 лагерну зміну.
Час проведений у лагері з дітками був чудовий, цікавий, яскравий на емоції, щодня ми придумували якісь конкурси, грали у войнушку з хлопцями, плели коси дівчатам і плели з ними віночки, змагались за звання кращого отряда, ходили у міні походи, брьохались в одній з чистіших річок Європи - Орілі. Чудили між собою зі своїми однолітками.

ЛІТО В ТОМУ РОЦІ БУЛО ТЕПЛЕ,
АЛЕ Я, З РАДІСТЮ, В ТІ ДНІ ПРАЦЮВАЛА  


 

А от мені цікава думка щодо президента Вакарчука.
Щось останнім часом мусують його кандидатуру.
З огляду на те, що це нове обличчя, може й вірно. Взагалі я нічого проти Вакарчука як людини не маю, він наче розумний, порядний, розсудливий. Але ж чи зможе він бути повноцінним президентом? Чи буде у нього команда, яка зможе по-людські керувати країною? Як він буде вести державну політику? Яка Ваша думка?

Про всих старих навіть говорити не хочеться, ба більше - тошнять вони всі, забрехи.