Не думаю, що у високоорганізованій доволі соціалістичній Германії, чи Австрії, чи Швеції…більшість людей розбираються, що таке «республіка», «демократія», «держава», чим відрізняються «право» та «закон»… І не тому ми, українці, втратили майже все всенародне на користь тих, хто виявився у потрібний час у потрібному місці. 

Якщо не дозволяти собі расистських думок (як колись одна моя знайома, Вікторія, говорила: «У нас і рукі такіє малєнькіє, потому что ми всєгда занімалісь умствєнним трудом, а нє фізічєскім»), то просто соромно говорити, що українці, або росіяни, або індіанці, або ще хтось  недолугі за своєю природою, бо, впевнений, всі люди, всіх кольорів шкіри, за розумовими здібностями в середньому однакові. Звички – різні, характер різний, традиції різні, обставини – завжди різні. Отут і треба шукати причини, чому нарід український опинився ошуканим. А так само і російський. 

І Ви знаєте, не за те мені соромно, що ми, українці, дозволили так нас усіх обікрасти, а за те, що терпимо все це до цих пір, вже ж бо ясно, що ніхто не одумається, що Фірташ– не Гейтс, що людина (навіть ота сама «радянська») без обмежень з боку суспільства дуже швидко може стати скотиною. Соромно, що після духовної весни, що я переживав у листопаді – грудні 2004 року, тепер я не виходжу на площу, не протестую проти Гепи у якості мера Харкова, проти Януковича у якості Президента України, проти Табачника у якості міністра освіти, – освіти українців. Та й закликів та оргроботи щодо цього з боку партійних органів не чутно.

Маю надію, що владній ПР мабуть-таки вистачить жадібності, щоб зачепити кожного з нас ще дошкульніше, ще болючіше, ще образливіше, щоб ми перестали пам"ятати про свою лише хату, а образилися за весь наш край український. Маю надію на прийдешній очищаючий катарсис, що настане після приниження настільки глибокого, що інстинктивна жага волі переможе бажання самозбереження! Тільки тоді наберуть долетворчої ваги для громади поняття з теорії держави та права.

Намагатися переконати когось, що українська милозвучніша, - марна справа, якщо робиш це не досить гарною українською. Отже, Українці, зробіть реальну роботу, - поверніть самі собі свою мову, частіше нею користайтеся, впевненіше застосовуйте її у побуті, навмисніше заміщайте нею російську на роботі, і все це без явних попередніх декларацій, а просто і природньо, не ображаючи і не чіпаючи тих, хто не має такої можливості - говорити українською, - бо не вміє і тому не хоче української. Робіть це (та інше українське) так настійно і не декларативно, як вожді сіонізму настійно і не декларативно рекомендують у своєму Катехізису агресивну націоналістичну поведінку усім нормальним пересічним громадянам єврейської національності. Робіть це впевнено повсюди в Україні та в культурних українських анклавах поза Україною, де це природньо і справедливо. Активно поборюйте презирство з боку інших, як от корнілова, колєсніченка, сухого, азарова..., але своєю толерантною поведінкою  не викликайте на себе гнів, ненависть представників інших національностей, - тобто не надто докорінно дотримуйтесь настанов згаданого Катехізису в напрямку агресивності, але ж у суто націоналістичній пропаганді дечому  навчайтеся у розумного та досвідченого єврейства.

Не вбачайте тут  примітивний тваринний антисемітизм. Катехізис я згадав лише тому, що там багато корисного для поведінки нас, українців, - взагалі кожного народу, що протягом тривалих часів зазнавав утиску, чия еліта (справжня!) духовно та фізично винищувалася.

І взагалі, побутового антисемітизму у нас, в Україні, я вважаю, у наявному вигляді майже немає. А те що є, - значною мірою спровоковане самими вождями сіонізму - задля відокремлення від усіх і єднання поміж себе  світового єврейства.  А от класова ненависть до скоробагатьків значно підсилюється, якщо цей нувориш – єврейської національності. Це справді так! Але ж і підстав, згодьтесь,  для цього вистачає! 

Сподобалось відоме тлумачення поняття «рідна мова» панною Фаріон. Рідна мова – не одномоментне поняття, пов’язане з тим, якій вперше навчився. Вперше можна навчитися і двом-трьом мовам. У Л.Толстого аристократи звичніше говорили французькою, та не вважали її рідною. РІДНА (за висловом п.Фаріон) – це мова РОДУ від дідів-прадідів. Тож втрачати її повинно бути соромно і перед сучасниками, і перед предками, і тим більше перед нащадками. Забувати рідну мову – це зізнаватися у слабкості перед іншомовними. Не користатися нею на людях - це добровільне чіпляння на себе комплексу неповноцінності!
Коли я говорю – українська милозвучніша, я маю на увазі те саме, що й «кохана жінка – мила мені. "Мені мила й рідна"  - і геть чужі думки з цього!»

На заметку «Национализм – основа нашей культуры»   http://igorsudak.livejournal.com/69028.html?mode=reply#add_comment :

Автор надто суб"єктивний і може тому неправий. Объективности научиться сложно. Если он искренен, его можно простить, - слепота распространена и естественна. Если же он образован и знает, чье мясо съел, - заслуживает порки и побивания, ибо покушается на обман несведущих и наивных, что очень грешно.

Я все одиннадцать классов средней школы в Карловке (райцентр Полтавской области) учился на украинском языке и говорил на нем. А приехал в Харьков в 1966 году, поступил в ХИРЭ - Харьковский ин-т радиоэлектроники (сдав на пятерки два экзамена по математике) и столкнулся с тем, что ХИРЭ - абсолютно русскоязычный институт. Не скажу, что меня это сильно расстроило или создало для меня какие-то проблемы, ведь и по-русски я бы тоже сдал на пятерки, если бы пришлось. Но все же, никто ведь меня, украинца, не спросил, не настаиваю ли я на обучении на украинском. То есть, русификация продолжалась и в шестидесятые, и позже.

Здорового усвідомленого націоналізму нам, українцам, навпаки, ой як недостатньо!

Попалися б мені на вулиці такі, як в.колєсниченко, його сподвижники, Підрахуй, або й Ви, пане Судак, - їй-Богу, добряче б дав по кумполу, - за вашу брехню, за вашу отруту...

Наши политики – как коробейники. Торговцы вразноску мелочным и щепетильным товаром, ко внешним порядкам относящимся, вздорным, важного значения не имеющим.

Коробейники приплясывают, да притоптывают, да похохатывают, выкрикивают-расхваливают свой товар, о котором мы и мыслить не думали, который нам и не нужен, - однако ж соблазняемся да покупаем, отдавая свой редкий ресурс  - запас выборных мест-должностей, свои голоса отдаем этим коробейникам. А потом терпим купленный товар все пять лет, не имея возможности  ни вернуть товар, ни обменять, ни предъявить претензии, - бачылы очи, що купувалы…  Чы ж бачылы?  Бачыли, та нэ роздывылысь, заморочили головы нам хитрые коробейники – ловкие мошенники. Применили для нашего обмана и слова-посулы, и песни-пляски, и скатерти-самобранки с гречкой да прочей нехитрой  снедью, и телеящики обманные.  А уж нашу плату, - голоса да кресла за них, обернули во сто крат властью, нам поганой, да прибылью, себе богатой.

Вот так  и перевертывается наша «прямая демократия», извращенная взращенным нами же буржуйским государством. Видите, и я говорю – «нами же». Приучили уже нас коробейники к мысли, что мол, нечего пенять, сами же и виноваты. Да, виноваты и мы, очень, перед нашими детьми и нами самими виноваты. За нашу неразборчивость на выборах, за нашу  детскую доверчивость, когда слушаем, раскрыв рты, за лень, когда рассчитываем на государственных мужей, а не на себя, за отстраненность от общих дел и бед , - «моя хата с краю». Но прежде виновны те представители "элиты» и «суперэлиты», кто оказался в нужный момент в удобном месте, где сравнительно легко было подсуетиться, выгодно и сверхвыгодно сторговаться с дьяволом, продать душу ему, ибо знали, что творили, - нахватать, украсть, припрятать, присвоить, хвастая, что - не  лох, не растяпа, что крутой, понимая хорошенько, что сейчас бы побольше, да побыстрее, да не скупиться, потратиться на удержание власти, да увезти  подальше и понадежнее наворованное, а там – махнуть вон отсюда, пусть тут хоть валится все! Да вину свою не признаЮт, всякими словесами затуманивают, и не только для прочих простых смертных, а и для себя даже. Человек - не животное, оно – искренно, а человек - лжив, уговорит и себя, приспит свою совесть, которая  есть Бог в душе, да и придушит ее до смерти.