Давид Жвания - кум Ющенко, спонсор революции и Луценко.
Из материалов следственной комиссии Верховной Рады:
Залишається нез'ясованою тема іще однієї загадки – яким чином і чому паралельним курсом поруч з отриманням безкоштовних ТВЗ (тепловиділяючих зборок) для атомних станцій України дві в тандемі комерційні фірми: "Торговий дім" (керівник Мартиненко М.В.) та "Брінкфорд" (керівник Жванія Д.В.) виступали посередниками у забезпеченні з Росії тепловиділяючих зборок з отриманням величезних комісійних сум.
Про такі оборудки у забезпеченні ядерним паливом на українські АЕС неодноразово з'являлися публікації у засобах масової інформації.
Зокрема, у газеті "2000" від 12 березня 2004 р. повідомлялося:"…Речь идет о скандале, который поначалу имел все основания стать одним из самых грандиозных в истории независимой Украины… СМИ не единожды упоминали об этой истории, оперируя при этом официальными источниками. Ссылаясь, например, на итоги ревизии Министерства финансов в Национальной атомной энергогенерирующей компании (НАЭК) "Энергоатом", когда было выявлено, что тандем "Бринкфорд" (Жвания) – "Торговый дом" (Мартыненко) "…с 1997 до начала 2000-го… снабжал "Энергоатом" ТВЭЛами (тепловыделяющими элементами – "2000") и вывозил отработанные ТВЭЛы в Россию. Причем при оплате 250 млн. дол. поставил на 50 млн.дол."
Деловой еженедельник "Галицькі контракти" в сентябре 2002 года сообщал еще и такую информацию: "По данным ревизоров КРУ, посредник "Бринкфорд" на реализации электроэнергии АЭС заработал 118,4 млн. грн., а производитель "Энергоатом" – 2,7 млн. ... В 1998 году "Бринкфорд" был должен "Энергоатому" 411,7 млн.грн." В 2002 году по этому поводу было возбуждено уголовное дело против ряда должностных лиц "Энергоатома". Генпрокуратура обещала также "привлечь руководителей ряда коммерческих предприятий, с которыми заключались заведомо невыгодные контракты".
Зрозуміло, що зараз, після недавнього “відмиття” Генпрокуратурою вищезгаданих громадян по іншим звинуваченням, важко буде правоохоронцям знову потурбувати “гарних хлопців, які ніколи нічого не крали”.
Патронний завод - С. Хусейну.
Комісія отримала також інформацію, яка ще підлягає подальшому супроводженню, про поставку до Іраку технологічного обладнання по виробництву патронів для автоматичної стрілецької зброї. Практично – це факт реального порушення міжнародних санкцій щодо Іраку С.Хусейна.
За цими даними експорт технологічних ліній за кордон здійснювався з Державного підприємства "Луганський верстатобудівельний завод". Для цього були використані мобілізаційні потужності підприємства, що зберігалися на "особливий період" і які були з порушенням відповідних процедур вибракувані, з верстатів та обладнання були збиті, зрізані і спиляні номера, країна, та рік виготовлення, а також інші розпізнавальні клейма, зняті з обліку та експортовані до Іраку.
Протягом 1998-2002 років на околицях Багдаду, де розташоване велике підприємство по виробництву різних боєприпасів, був побудований цех у якому змонтоване і функціонує українське обладнання, що забезпечує повний цикл виготовлення патронів до автомата Калашникова калібру 7,62 мм.
Цех займає площу, рівну приблизно футбольному полю. Продуктивність виробництва – 200 штук патронів за хвилину з коефіцієнтом 0,76.
Для вирішення питань, пов'язаних з монтажем обладнання, налагодженням ліній та здачею об'єкта "під ключ", до Іраку протягом двох років виїздили біля трьох десятків спеціалістів заводу.
Процес оформлення працівників заводу за кордон відбувався за дотриманням режиму великої таємниці. Насамперед, усі бажаючі поїхати за кордон робітники та спеціалісти мусили звільнитися з підприємства і оформлювати закордонні паспорти як приватні особи (після повернення вони були поновлені на роботі). Візи були видані для поїздки до Сірії або Іорданії. Будь-які договори або контракти на роботу, до якої вони залучалися, не укладалися, однак "добровольцям" була обіцяна щомісячна зарплатня у розмірі 1200 доларів США.
За словами деяких працівників, що знаходилися в Іраку, розрахунки з ними здійснювались з порушенням усних договірних домовленостей з фірмою – посередником. Спочатку, протягом 4-х місяців, кошти, з розрахунку по 1200 доларів на місяць, ретельно перераховувались за раніше обумовленими адресами до Луганська, за вираховуванням по 200 доларів на харчування. Пізніше почались затримки з заробітною платою, що пояснювалось тимчасовими труднощами. Повністю заплатили тільки першій групі фахівців, які повернулись на Україну у вересні 2001 року. Більше ніж 15 спеціалістам заборгували від 4 до 6 тисяч доларів за виконану роботу. Будь-якого оподаткування та розписів про отримання грошових сум не велося.
Керівником групи спеціалістів був В.Петрикін, за виробництво гільзи відповідав майстер цеху № 1 Є.Щербаков. Директором заводу в період прийняття рішення про експорт технології по виробництву патронів до Іраку працював Бондаренко Віктор Степанович.
По факту незаконного вивезення за межі України технології для створення зброї Слідчим управлінням СБУ
3 грудня 2002 року порушено кримінальну справу по ст.333 КК України. Справа розслідується до цього часу.
Як ви думаєте чому? Вірно, аби заховати під “таємницю слідства” весь бруд та кримінал цієї міжнародної афери. Правда, деяку частину заборгованості робітникам заводу всеж таки виплатили.
Слід зазначити, що на базі колишнього військово-промислового монстра – "Луганський верстатобудівний завод" який пережив конверсію, масоване розкрадання і банкрутство "на замовлення”, через 207 років після заснування у 2002 році компанією "Бринкфорд" (керівник Жванія Д.В.) було створено приватне підприємство "Луганський патрон". У власності держави зараз залишилась лише одна операція – спрорядження бойових патронів. Виготовлення гільз, капсулів, порху, кулі – все або закуповується приватними структурами за кордоном, або виробляється на приватному підприємстві яким став колишній Луганський верстатобудівельний завод ім. Леніна. Думка більшості членів комісії – виробництво патронів має бути справою виключно держави.
Македонія – зброя в обмін на горілку.
Порушуючи взяті Україною зобов'язання не здійснювати співробітництво у "чутливій" сфері із державами, в регіонах яких проходять збройні конфлікти, розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 2 та 12 червня, від 13 серпня 2001 року, підписаними Прем'єр-міністром України
Кінахом А.К. була передана в Македонію військова техніка, та озброєння по залишковій вартості на суму 52,7 млн. дол. США.
На третій рік після передачі озброєння Македонія розпочала пропонувати за це майно акумуляторні батареї, тютюн та вино.
Скільки ж потрібно для Міноборони України тютюну та вина на кожного солдата за передану техніку: 31 танк Т-72; 22 одиниці БТР – 80; 4 од. літаків СУ-25; 12 одиниць вертольотів МІ-24 та 2 одиниці МІ-8МТ; 6 систем залпового вогню "Град"; велика кількість авіаційних ракет та інше.
