Профіль

ДМВ73

ДМВ73

Україна, Вишневе

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Десь пропала моя мила.

*
Знов біда мене спіткала,
Знов кохана десь пропала.
До грудей на мить приникла,
І кудись відразу зникла.

Що ж мені тепер робити,
Як мені без неї жити?
Чи повернешся - не знаю,
Та усе ж надію маю.

Об’явися, моя мила,
Бо чекати вже несила.
Хочеш, дам тобі борщу,
Чи цукеркой пригощу.

Поговорим, про що хочеш,
Про кохання пошепочем.
Завершим розмову лунким,
Ніжним смачним поцілунком.

Про що хочеш поворкуєм,
Усі теми обміркуєм.
Тільки знов не пропадай,
І кохання радість дай.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Еротичний ремонт. Бувальщина.

   Для тих, хто не знає, що таке вугільна шахта. Дуже спрощено.
Це велетенська штучна печера, іноді потягом десятка кілометрів, яку люди виривають
під землею і видобувають там кам’яне вугілля. При видобутку вугілля виділяється
вибухонебезпечний газ - метан. Вибух такого газу забирає життя сотень людей. Про це
ви мали змогу дізнатися із преси та телебачення.

  Тому у віддалених частинах шахти пробивають на поверхню вентиляційні стовбури і
встановлюють там вентилятори. Це, досить таки, величезні споруди, які повинні працювати
цілодобово і забезпечувати приток свіжого повітря у шахту , та видалення метану.
  Зупинка такого вентилятора вважається аварією першою категорії.

  І стоять такі вентилятори серед чистого поля, далеко від людського житла і всіх
зручностей цивілізації. Навіть води набрати ніде.

   Сучасні вентилятори повністю автоматизовані, тому контролюються і керуються диспетчером
з надшахтного комплексу. На старих вентиляторах засобів автоматизації немає, тому там
цілодобово знаходяться чергові - здебільше жінки.

  Перше травня. Святковий, теплий, привітний день. Володимир Сергійович, механік
вентиляторних механізмів, одягнутий у БІЛИЙ святковий костюм, вдома з гостями
смакує охолоджене  "Жигулівське". Порожня тара свідчить про великий прогрес у цій
приємній справі.

 [ Читати далі ]

Пошук рецепту.

    У далекому дитинстві, коли я, навіть, гадки не мав про торти і
інші новомодні витребеньки, пригадую, бабуся на дні народження пекла
домашній святковий пиріг.
   Велетенський пиріг займав з пів столу, прикрашений плетивом візерунків із тіста,
і з начинкою із сливового джему. Не якогось там варення, а справжнього сливового
джему, густого і пружного, який можна було різати хіба що ножем. Ну і традиційні
свічки по кількості виповнених років.

   Іще один коронний пиріг моєї бабусі запам’ятався мені.
Це - пиріг з рибою. На жаль, рецепт цього пирога не зберігся, і, скільки
ми у сім’ї не намагалися його відтворити, з цього нічого не виходило.
Звісно, пироги пекли, але смакові якості не досягали рівня бабусиного пирога.
  Якщо хтось має оригінальний рецепт пирога з рибою - прошу поділитися.
Тільки не якоїсь там піцци, а справжнього домашнього, "бабусиного" пирога.
   Чекаю на ваші рецепти. Можна(а може й краще) у окремих блогах.
   З повагою. Михайло ДІД.

Кріль під "шубою".

Всім відомо, що м’ясо кроля має специфічний запах і досить жорстке. Перед готування його замочують на кілька
годин у слабому розчині оцта, щоб знищити цей запах. Коли я у черговий раз зіткнувся з цією проблемою, то
вирішив піти іншим шляхом.На це мене спонукало те, що дочка "застрайкувала" і відмовилася їсти кролятину.
Оскільки справа була у вересні, то овочів і фруктів не бракувало.
Тому я із того, що було під рукою, зробив нове блюдо.
Ось такий рецепт.
Тушку кроля порізав на шматочки, промив звичайною водою без оцта, вклав на дно жаровні, чи як у нас називають -
вутятниці. Можна застосувати будь який чавунний посуд. На дно налив тоненький шар води, щоб не прихватило м’ясо
на початку приготування.
Зверху насипав шар, завтовшки у два пальці, тертої моркви.
Потім шар різаної цибули, теж завтовшки у два пальці.
Потім шар яблук, такої ж товщини.
Пригасив яблука чайною ложкою цукру.
Поверх усього - три лаврових листка.
Не перемішував нічого!
Закрив кришкою і поставив у духовку на 6 годин.
_____
На моє здивування, м’ясо вийшло запашне і ніжне, з чудовим присмаком овочів.
ЗІ. Скільки потім не пробували родичі і знайомі повторити цей рецепт з яловичиною чи свининою,
та виявилося, що кріль під цією "шубою" найсмачніший у приготуванні.

Сінусоїда життя.

*
ВисОко вгору знов мене закинула
Щаслива сінусоїда життя.
Та на вершині довго не пробуду
Зкочуся швидко вниз, у забуття.

Здавлося б, внизу хочь відпочину,
Та доля пхає по осі абцис.
Вже треба знов на гору підніматись,
Хоч тільки що котився швидко вниз.

А доля все кидає і кидає,
І не дає спокійного життя.
То ж спокою не матиму віднині,
Аж доки не піду у небуття.

Михайло ДІД.
Алчевськ.

Для Чорної змійки.

Прочитав блог Чорної змійки
http://blog.i.ua/user/896087/177641/?p=1#comments
і вирішив прокоментувати віршем
***
Не треба світ увесь сприймати,
Як темний морок без світання.
Повір, що в світі ще зостались
Добро, і радість, і кохання.

Світ не буває чорно-білим,
Бо кожен горе й щастя має.
І лиш від нього все залежить,
Як він увесь цей світ сприймає.

Якщо несеш ти щастя людям,
Добро й тебе не обминає.
Хто ж сіє зло, той сам нещасний,
В душі він радості не має.

Не треба, дівчинко, дивитись
На світ крізь окуляри темні,
Все чорной фарбой малювати...
То намагання всі даремні. 

1 жовтня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Мандрівник.

Йде мандрівник вечірнім шляхом,
Бреде, з дороги не звертає
Куди веде той шлях далекий,
Дізнатися надію має.

Хоч гострий зір і розум має,
Та, все ж, не знає йде куди.
Не зає, бідний, що дорога
Імення має: "В Нікуди"

І що в кінці дороги дальньої
Ніяк могили не мине
Бо він надіється, сердега,-
Його ся чаша обмине.

Та ще ніхто у цьому світі
По два життя не проживав.
Що б перше - то була чернетка,
А друге начисто писав.

31 жовтня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Поїздка у минуле.

   Дорога неспішно повернула і знову ліниво лягла під колеса авто, незле лаючись на водіїв вибоїнами
та знівечіним узбіччям, цим, майже традиційним, привітанням.

   Попереду, трохи у низині, відкрився краєвид головної вулиці, широченної, прикрашеної з обох боків
старими могутніми вербами. Вулиці з таким же традиційним іменем, як і більшість головних вулиць
нашої колишньої країни - вулиця Леніна.
.
   Поодинокі зустрічні машини пробудили згадку про те, що і тут колись вирувало життя. Але це було давно,
у далекому минулому, у іншому житті. Зараз селище принишкло і, здавалося, тихенько доживало свій вік
і у дрімотному спокої марило спогадами про свою колишню красу і велич. Золоті часи, які вже ніколи не повернуться.

[ Читати далі ]

Жінки і лінощі - двигуни прогресу?

*
Розприндилася дуже Єва
Немов би справжня королева.
Кричить:-Важке в раю життя.
Не відпочинеш допуття.

А благодать - лише омана,
Немає, навіть, ресторана...
Кричить, що дуже хоче їсти
Що, навіть, ніде тут присісти.

Кохана Єва схитрувала
Адама в райський сад послала.
По яблука Адам пішов,
Під деревом їх не знайшов.

Стоїть Адам і хоче їсти,
Та лінь на дерево залізти.
Геть облінився, божий сину!
Тому придумав він драбину.

Він мудре рішення знайшов
І відтоді прогрес пішов...
Про цей прогрес як Бог узнав,
То враз на землю їх прогнав.

А на землі потрібна хата,
То ж довелося будувати.
Що б тепло в ній було всю нічь
Ще й довелось зробити пічь.

Чи не забули ви бува,
Що в піч потрібні ще й дрова.
Так не хотілось працювати,
То ж довелося мудрувати.

Спочатку сам тягав він воза
Придумав, згодом, паровоза.
Що б знов по дрова не ходити
Електропіч він зміг зробити.

Щоб воду з річки не тягати,
То водогона треба мати.
А водогін - це мудра штука
І вже порібна тут наука.

Тому з’вилися навколо
Підручники і вища школа.
Сказав, що сам все буде знати
І діточок своїх навчати.

А згодом так вже облінився,
Як телевізора дивився,
Що не хотілося вставати
Канали що б перемикати.

То ж довелось попрацювати,
Що б з ліжка все перемикати.
Отак з’вилось навіка
Для всіх лінивих ПДК.

Ось так жіноча хитрість мила
На всій землі прогрес зробила.
Адама працювать послала-
І ера техніки настала.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Марічка.

Маю таке невеличке хоббі. По інтернет-пейджеру відшукую по всьому світу наших українських жінок
і розпитую, як їм живеться на чужині. Пишу і присвячую їм вірші. Одного разу познайомився з Марічкою з Естонії,
і вона розповіла мені свою історію. Написав і їй кілька віршів, а потім об’єднав їх у невеличку поему. Що з цього
вийшло - зараз перед вами.

   Марічка.
Закинула злая доля далеко від дома.
Навіть дітям рідна мова майже не знайома.
Та коли хоч раз почуєш українську мову,
Повернутися додому так хочеться знову.

Тільки там, на батьківщині, лихі дії стались.
Там від тебе батько й мати змалку відцурались.
Не від примусу й нещастя - із своєї волі
Прирекли маленьку доньку до лихої долі.

То й пішла мала Марічка щастя в світ шукати,
І сирітського гіркого хліба добувати.
Повернутись в Закарпаття нІ до кого нині,
Тож знайшла собі домівку тільки на чужині.

Довго лихо веселилось,потім притомилось,
І Марічка на чужині зараз оселилась.
Має там свою домівку, синок підростає.
Наче добре все, а щастя знов чомусь немає.

Вже синочок величенький - щастя і надія.
Про його щасливу долю знов Марічка мріє.
Що  він виросте щасливим і багатим буде.
І ніколи свою неньку рідну не забуде.

Всю любов свою вкладаєш ти у свого сина,
Бо для тебе твій синочок надія єдина.
Чоловіки то тікають, то знову приходять.
Тільки рідний твій синочок тебе не підводить.

Ти люби його безмежно, так, як серце радить.
Зрадить може хто завгодно, лиш синок не зрадить.
Тільки двом вам в цьому світі разом виживати.
Знову лиху прокидатись разом не давати.

Дуже добре, що Марічка мову не забула.
І до рідного до слова сина навернула.
Ти візьми свого синочка, з’їздіть у Карпати.
Не біда, що там немає навіть рідной хати.

Там зосталась Батьківщина, у світі єдина,
А щоб стала вона рідной і для твого сина,
Покажи йому Карпати, гори й полонину,
Може там він собі знайде кохану дівчину.

Життя летить, життя триває.
Що буде завтра ніхто не знає.
Чи може щастя безмежне море,
Чи увірветься зненацька горе.

Не треба тільки складати руки,
І не боятись ні зла, ні муки.
Завжди сміятись в лице негоді,
Чекати завжди змін у погоді.

Тоді і щастя тобі посміхнеться.
Кохання й радість в душі озветься.
Весь білий світ тобі засяє.
Так дуже часто в житті буває.

2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.