*
Грудень суворий землею ступає,
Сонце яскраве нікого не гріє.
Сіра земля вже про літо забула,
Сумно під сонцем холодним сіріє.

Голі дерева дрижать на морозі
Тільки-но їх вітерець обвіває.
Згадують зелень і зливу весняну.
Спогадів кращих в житті не буває.

Про весняну милу, лагідну пору,
Що молодий, новий лист відкриває.
І смагарагдовим ніжним покровом
Землю стражденную ніжно вкриває.

На підвіконні синичка завмерла,
Мріє про сонце і літа чекає.
Холодно, сіро і дуже похмуро,
Навіть тоді, коли сонечко сяє.

15-17 грудня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Прочитав у блюзі ГлюкКозочки віршик
http://blog.i.ua/user/890347/192377/?p=0#comments
у якому вона бідкається чи виживе у лісі
дівчина-колобок. Маю свою думку з цього приводу.

Бабця з дідом вікувала
І без діток сумувала
То ж тому собі на втіху
Виліпила колобчиху.

Вийшла колобчиха гожа
Та на бабцю дуже схожа.
Вся рум'яна і сраката
І, як бабця, язиката.

Все кричала, всіх повчала
Ні на мить не замовкала.
В смерть набридла всім. І тОму
Вигнав дід її із дому.

Та вона не зажурилась
Геть піти не забарилась.
Модну сукню одягла
І сміливо в ліс пішла.

Там ведмедика зустріла
З ним кохання закрутила.
То ж не зчувся він як сталось,
З ним швиденько обвінчалась.

Кумом - вовк, кумой - лисиця.
Все зробила як годиться.
То ж тепер вже не сама...
Чоловік є. Кум. Кума.

То ж ви, мабуть, хвилювались,
Що б біди з нею не сталось?
Не хвилюйтеся дарма
Кого схоче з'їсть сама.

11 грудня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Початок подій змальовано тут
http://blog.i.ua/community/1173/181155/
http://blog.i.ua/community/1173/181266/

Портосе, друже, де пропав?
До тебе справу маю.
Скоріш до дому повернись.
Бо тут тебе чекають.

Біда велика знов прийшла
У королівство наше.
І зрада знов своїм крилом
Над королевой маше.

Підступний ворог розпочав
Лихі творити дії.
Кохання ніжне розтоптав,
Лишив її надії.

Ганебний наклеп на любов
Злий ворог нашептав
І через злії дії ті
Король наш бранцем став.

Хоч Араміс і д'Артаньян
З ним поруч там були
Та захистити короля
Ніяк все ж не змогли.

Ми боротьбу поведемо
Усі із лихом тим,
І королеви з королем
Кохання захистим.

Від імені Атоса писав
Михайло ДІД.

Побачив у блозі Мил@ це фото
http://photo.i.ua/user/878200/81645/1862538/?p=0#comments
і вирішив його опублікувати у своєму блозі
із цим коментарем.

  Хто не згадує свої студентські роки. Незабутня пора юності. Лекції,
сесії, екзамени...
  І як, зазвичай, улюблені і нелюбимі предмети  та викладачі. Одним із таких
ненависних предметів була у нас "Економіка та бухгалтерський облік."
Нам, майбутнім шахтарям, здавалося дивним перемноження людей на зміни і години,
в результаті яких з'являлися чударнацькі "людинозміни" та "людиногодини".

   Та діватися було нікуди, адже основи цих знань повинні мати усі інженери.
Наш викладач, Євген Іванович, чудово розумів усю нудоту і нецікавість свого
предмету, а, оскільки, він був людиною з гумором і, досить, контактним, то
скрашував свої лекції жартами та анекдотами. Наша група була чисто
чоловіча, тому і анекдоти були досить відвертими.

  Якось, наперододні сесії, йшла підсумкова лекція. Як завжди -
питання-відповіді. Загальна розмова перейшла до теми шпаргалок і підказок.
От тут Євген Іванович і видав нам цей, на той час, найсвіжіший анекдот про
Вовочку та Марь Ванну. Викладаю  його так, як почув на цій знаменній лекції.

   Усі нервово чекали приїзду високої комісії до школи. Марь Ванна зібрала
відмінників із свого класу і попередила, що буде викликати їх до дошки,
а, також, про те які питання буде запитувати.

   Вовочка відразу зауважив: -Марь Ванна, я, коли хвилююся, то забуваю назву
останнього місяця - грудня.-
   На що Марь Ванна відповіла:- Не хвилюйся, Вовочко, як тільки, у переліку,
дійдеш до місяця грудня, то поглянь на мене, а я покладу руки на груди. То,
відразу, і згадаєш.-

   Наступного дня. Урок. Сувора комісія у класі. Один за одним відмінники
успішно відповідають на запитання біля дошки. На суворих обличчях комісії
з'являються схвальні вирази.

   До дошки виходить Вовочка і починає перелік місяців. Доходить до
останнього і розгублено поглядає на Марь Ванну. Та кладе руки на груди...
   -Цицень,- радісно вигукує Вовочка.
Від здивування Марь Ванна опускає руки нижче...
   -Пупень,- бадьоро продовжує Вовочка.
У розпачі Марь Ванна Зовсім опустила руки.
   -Пи*день, - закінчив перелік Вовочка.
   
   -То ж, щоб зрозуміти підказку, потрібно ще й свого розуму мати, - підвів
підсумок Євген Іванович.
   
5 грудня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ. 

У блозі konfetti-s побачив фото. Із
дозволу хазяйки опублікував його
у своєму блозі із коментарем.

Побачив у блозі AQv@  фото
http://photo.i.ua/user/581852/21557/1376118/?p=0#comments
і написав на нього жартівливий вірш. Потім подумав:
- Чи дійсно велоспорт - жарт, чи це справа серйозна,
яка допомогає зберегти здоров'я і красу дівочу?
Адже дівчина дійсно гарненька!!!
Чекаю на вашу думку.

  Як швидко проминає життя...
Начебто ще й не починав жити по-справжньому, а вже шостий десяток
промайнув. Закінчилася трудова діяльність, виросли і порозлітались
по світу діточки, підросли онуки. Все більш відчувається твоя непотрібність.

Діти вже дорослі і живуть своїм життям, у онуків теж починається своє життя,
таке відмінне від твого дитинства, що навіть не завжди його встигаєш
зрозуміти, що воно таке і до чого.

На колишній твоїй роботі, на колишньому твоєму місці вже інша людина,
яка виконує твою колишню роботу не гірше від тебе. Усі заклопотані
своїм життям. Про тебе не згадують, без тебе обходяться, наче тебе
ніколи й не було на цьому світі.

Кожна людина по-своєму переживає цей неминучий період свого життя.
Одні чіпляються за своє місце на роботі, з піною на губах доводячи
свою незамінність і безжалісно розтопчуючи претендентів.

Інші несуть свій застарілий досвід у сім’ї своїх ближніх.

Дехто починає жити для себе, наздоганяючи те, що було неможливо мати
у молоді роки
.
У політиків прокидається жага до влади.

Та все ж таки найбільша категорія людей просто опускають руки і
тихенько доживають свій вік, просиджуючи на ослінчиках біля хати,
перебираючи у пам’яті потьмянілі спогади свого такого швидкоплинного
життя...

Народився... Вчився... Оженився... Дітчок виростив... Праця... Пенсія...
Як скрізь... Як усі... Як завжди... Було... Є... І буде...

І гіркий присмак своєї непотрібності...

І тоді виникає думка:-А що як це ще не кінець?...
Що як попереду ще одне життя?

Прекрасне і щасливе,без щоденної колотнечі і хвороб,без болю,ненависті і зрад...
Без щоденної турботи про шматок хліба... З одвічною любов’ю...
Мабуть так народжувалась релігія...

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Хоча заморське свято Хелоуін
вже пройшло, та все ж, побачивши
це фото, вирішив повернутися до
цієї теми.

Розповідають улюбленці Galin
Розовая Ксю.
http://photo.i.ua/user/363472/68464/1812339/?p=1#comments

Упіймала мишенятко.
Дуже важко, вам скажу,
Це звірятко відловити...
То ж захекана лежу.

Покажу своїх хазяйці
Цей небачений улов.
Може ще й звання присвоїть.
Скаже:-Кращій мишолов!

Розповідає кіт Борис.
http://photo.i.ua/user/363472/45137/1091940/?p=2#comments

Дуже добре пам'ятаю
Мудрі я слова народні,
Що здоров'я додають нам
Лише процедури водні.

[ Читати далі ]