Затишно...

Саме так. Після обіду зникли останні натяки на вітер. Все причаїлося, завмерло, затихло. Природа подарувала нам ще один день, коли по-справжньому затишно...

Сьогодні субота, а, отже, сидіти вдома було протипоказано. Вирішили поїхати на місце спочинку, на цвинтар. Їхати недалеко. Від Львова якихось 15 км, половина з яких по ямистій дорозі, яку, напевно, ремонтували ще перед війною. Лукавлю трішки, але дорога цього заслуговує. А на селі життя йде своїм ходом, якраз виганяли  корів на вечірню пашу. Навіть дзижчання бензопили в когось не руйнувало враження, що жити тут затишно...

Від Великодня на могилах повиростало доволі багато лабаззя. Але віддавати свій борг покійним приємно, навіть якщо не носити на собі діаманта, зробленого з їх праху. Лише навівши порядок біля кам'яних осель своїх родичів заспокоюєшся, на серці стає мирно і затишно...

Нерухому повітряну масу час від часу здригають літаки, які саме над Жирівкою виходять на свої траси після зльоту з аеропорту. А коли не чути їх двигунів, то в повітрі розходяться лише каркання. Інколи озветься і сорока. Та ці звуки видаються справжньою тишею, яка контрастує з шумом Леополіса. Там справді було затишно...

У нас на порталі теж доволі затишно... як вдома.