Крик душі SadMemozu? Хоча початок більш ніж реальний

SadMemozu:

Ти вибачай.. То в мене бувають припадки сильної злоби, не знаю, навіть, чому...
Не хотів - так, дибілізм.....

Ну, якщо чесно - мені і справді спочатку хотілося лишень трохи погнати, а потім знаєш... засмоктало...
Тому нічого страшного... Вибач.

Я на колінцях можу стояти і в тебе прощення просити. Хочеш?

Ти ж знаєш, що на хворих не можна ображатися. Ти собі навіть не уявляєш, як мені важко. Це хвороба. Вона полонить мою увагу. Вона сковує мою волю. Я нічого не можу з собою подіяти. 
Я немічний.... Це як наркотик.  

Я борсаюся у цьому морі своїх екскрементів і не можу піднятися вище, до світла, до чогось доброго. Інколи мені здається, що я одержимий. 

Ти не можеш навіть уявити, як важко мені заснути. Це постійна мука: або совість закидає мені свої докори, або манія величі не дає спокійно спати. 

Як боляче і самотньо тоді, коли не можеш нікому довіряти. Та менше з тим, я навіть собі вже не довіряю. О, як би я хотів, щоб ця гидота, ця шизофренія не переслідувала мене. Я прошу тебе, допоможи мені: налий мені йаду і направ мене точно на стінку, щоб нарешті скінчилися ці муки.