Жалю!

   Йшла сьогодні з крамниці додому, а з труб така отрута, що дихати було неможливо, зовсім неможливо і я почала фантазувати собі, що я бджолина матка, яка знаходиться на квітучому полі, де почали розбризкувати ядо-хімікати для знищення комах. І вважалося мені, що понеслись мої бджілки жалити всіх, хто причетний до цього і тих, хто попався під жало. Воно ж як буває у бджил, коли загроза для існування роду, то жалять всіх, хто попадеться, без розбору, бо ця злість, вона ж передсмертна.
    Бачу, люди почали закривати обличчя хто чим міг. Добре що в мене була кофтина з великим комірцем, я підняла його, закрила рот і ніс. І тут вже я стала, в моїх фантазіях, не бджілкою, а ватажком людей в паранджі, або  в балаклавах масках, які, як бджілки, вирушили жалити винуватих в тому, що мені і моїй дитині немає чим дихати! Ось так, фантазуючи і прийшла додому, зла така, що вбити готова! 

                                                                                                           Мед е де я?