Сварка звичайна жіноча...

  • 30.06.19, 22:13
Сьогодні посварилась...Ні не посварилась , а наверещала. Бити кулаком себе в груди,що я права не буду.Але таки не стрималась.
Проводжала сестру до маршрутки ,до одного з обласних центрів.Народу на станції чимало.Особливо колоритно виглядала група дамочок 65+.Всі при невеличких дорожніх сумках,вдягнуті стильно.
Під"їхала маршрутка-мікроавтобус( ліворуч перший ряд три сидіння,починаючи з другого ряду по два, ряд одинарних сидінь праворуч і "гальорка"). В салон зайшов диспетчер ,на першому одинарному сидінні залишив табличку "заброньовано" і оголосив посадку.
До салону першими увірвались дамочки,всі п'ятеро. Заблокували вхід в маршрутку і досить довго вирішували де сідати.Троє сіло на потрійне місце,одна на друге одинарне, а сама нервова ,закинувши табличку "заброньовано"на сусіднє місце окупувала перше одинарне.Диспетчер зробив зауваження на,що отримав відповідь :"Я так хочу".Більше проблем не було.Люди займали місця,залишали речі на сидінні й виходили,бо в салоні було душно.Сестра відійшла по справах, а я з її дамською сумкою залишилась біля маршрутки.Чого мене смикнуло подивитись в салон не знаю.Але картина вразила : нервова дамочка підійшла до сидіння ,де сестра залишила білу кофтину, скидає її на підлогу сідає на сидіння і починає розмову з подружайкою. Заходжу в салон питаю чому вона дозволяє собі розкидати чужі речі? Відповідь феєрична : "Мне поговорить надо".З цензурних слів,що я сказала було слово "стара".Дамочка встає,повертає на місце кофту,сідає на неї й продовжує розмову.Зрозуміло,що це мені теж не сподобалось.Тому дама вилетіла на своє місце попереду свого вереску.Але,що дивно замовкла майже зразу і більше на скандал не наривалась.
Ото таке...

Сімьонич. "Плач" по СРСР

  • 28.05.19, 23:34

Буде з помилками,але напишу таки.

Кінець розквіту совка,початок перебудови.Жили ми з чоловіком в однокімнатній квартирі. Матеріальний достаток був досить не поганий,тому дозволили собі імпортний телевізор і відеомагнітофон. На той момент життя це було феєрично престижно. Тому в нас дома завжди тирлилась купа народу.  Особливим таким глядачем був собі такий симпатичний дідуля-сусід. Завжди ввечері приносив щось смачне і під бойовики любив потриндіти. Спочатку дідуля триндів про своє дитинство, жінок..Нейтральні теми були. А той час вже йшла так звана «перебудова» і наближався крах СРСР.І в якийсь момент дідулю порвало ,чи прорвало…Сімьонич був НКВДистом.Він почав з запоєм розповідати про «врагов народа», про катування,про колоски і голодомор(продразвьорстки),розстріли ,депортаціі( приєднання Західної України та Прибалтики)…Чесно кажучи можна було б описати хоч для прикладу якусь історію, але не зможу. Не тому,що не пам*ятаю, а тому що оповідати страшно. Кат,вбивця просто впивався спогадами про те як нищив людей..вагонами і поодиноко..Те падло не воювало на фронті,а нищило тих хто воював,їх сім*ї. Попервах я намагалась сперечатись,але потім зрозуміла,що то ВБИВЦЯ.І не просто вбивця,в його лиці ДЕРЖАВА вбивця. В мене не залишилось ілюзіі з приводу СРСР.
Витримати таке важко,тому я попросила СІмьонича більше не приходити. Пересварилась з чоловіком, бо він не розумів чого я зненавиділа сусіда(виявилося.що в самого татко під кінець війни по «енкеведував».) Але свого я домоглась. Сімьонич більше не приходив.Пройшло років два,три.Точно не пам’ятаю.Сімьонич захворів і подихав..Сам,бо в свій час майже знищив дружину і сина . Чоловік йому допомагав, я до їх стосунків не вмішувалась. В один із днів чоловік, був за містом Сімьонич подзвонив і попросив купити ліки ,бо сам вже не дойде до аптеки. Це була моя остання зустріч з монстром.Сімьонич віддав мені ікону і просив щоб я повернула її до церкви в спасіння душі.Історія страшна.Десь під Полтавою був чоловічий монастир,який комуняки знищили разом з монахами.Кого на місці закатували,кого в тюрмі.Розкрали все..Іконостас розпиляли ( іконостас був мідний і розпис ікон був двосторонній) і розікрали.Фрагмент цього іконостасу він мені і віддав. Смерті боявся,навіть не самої смерті ,а страх розплати за людську кров.За тиждень сусід помер. Речі вивезли якісь товаріщі в цивільному. А через пів року в квартиру заселився таваріщ з обкому. Ікону в церкву віддала,років через шість по тому. Про помин душі не згадувала.Не змогла.  Хай буде мій гріх.

О кроликах....

  • 30.12.17, 17:25
Малой сваял сегодня мангал-коптильню...Обмыли вдвоем:я и малой .Литр Джек Дениелс. Джек Дениелс был нещадно выпит и я уползла домой.  О кроликах...Коптильню ваяли для кролика...Блин давно так не пила...Но хорошо.

Вновь зима пришла нежданно

  • 19.12.17, 09:53
  Вновь зима пришла нежданно

Вновь зима пришла нежданно
Без лопаты не пройти
И проблемы в связи с этим:
Дворников-то не найти...

А они, как оказалось,
Взяли отпуск за свой счёт...
На юга стремглав собрались
Будто кто-то их там ждёт...

Горожане взяли лыжи
На машине не пройти...
На работу, в школу, в садик
-"Что ещё там по пути?..."

Граждане вопросы к власти
Обращают в Соцсетях,
А они, как оказалось,
Все давно уж на югах...

И оттуда, греясь в море,
Загорая на песках,
Власти дружно обещают:
-Уберут снег! Прям на днях...

День прошёл, за ним неделя,
И закончилась зима...
Да, а дворников с лопатой
Вы не видели, друзья?!

Николай Дежонков
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая