Чому я не святкую День Незалежності Українського Паханату?

Для мене День Незалежності - сумне свято. Поясню, чому...

Ще у далекому 1991 році, коли я був активістом багатьох "стрьомних" громадських організацій національно-демократичного спрямування типу УГС (Українська Гельсинська Спілка) чи СБЛ (Студентське Братство Львова), то відповідно більшість вільного часу ідеалістично віддавав участі та підготовці різноманітних акцій. І десь у глибині серця вірилося, що омріяна Україна, велична і найсправедливіша у світі, постане серед інших держав із мінімальною кров'ю. Бо вік був такий, що про можливу смерть чи каліцтво на політичних акціях якось не думалося, - боявся тоді хіба, щоби з інституту не вигнали "за політику".

І коли грізні, думалося, гекачепісти виявилися кумедними і нещасними вискочками, а з вулиць зникли якось раптово військові патрулі, що грізно зиркали на наші саморобні значки-тризубці, то проголошення Держави сприйнялося із певним розчарування... Бо готувалися до тривалої боротьби, можливих арештів, вивчали тактику вуличних сутичок, вчилися робити "коктейль Молотова" і т.д., а тут р-а-аз і на тобі - Незалежність!

Проголошена за підтримки тодішньої комуністичної більшості у парламенті (т.зв. "група 239") ненависним нам тоді (та й зараз!) другим секретарем комуністичної партії УРСР хитрим Кравчуком, який ще півроку перед тим знущався у телевізорі з нашого синьо-жовтого Прапора - вже тоді видавалася мені якоюсь бутафорною і нещирою. Тепер, через 23 роки, я розумію, що тодішні комуно-фашисти голосували хіба за втечу від демократичного тоді Єльцина, який з бронетранспортера показав великий "фак" Горбачову та й нещасним путчистам! І ця хитра операція була провернута в парламенті УРСР за допомогою наших наївних і тупеньких "демократів", більшість яких складали залякані і продажні "сцикуни-пісатєлі" і які навіть уяви не мали, для чого і для кого ця незалежність потрібна і як взагалі жити без парткомів, обкомів та райкомів комуно-фашистської партії?

Далі потерпіть ще трохи мого щирого історичного екскурсу... Ідеалісти з "Народної Ради" тішилися як малі діти, коли зухвалі та досвідчені інтригани-комуняки, тоді трохи ошелешені стрімким перебігом "параду суверентетів", запропонували покійному Чорноволу, братам Гориням і Лук'яненку і всім сцикунам, які за щирими і довірливими "шестидесятниками" ховалися і завжди ними прикривалися, - малий Герб, Прапор і Славень, а взамін запропонували не лізти тим у економіку. Наші рагулі-поцрєоти слухняно і досі виконують цей наказ комуністичних і комсомольських функціонерів, які успішно і вкупі з криміналітетом розікрали Україну... Багату ядерну освічену і перспективну тоді для всіх нас країну...

Тому я маю такий невеселий настрій щороку у переддень і у День Незалежності. Тому так боляче дивитися на ці однаковісінькі вгодовані мармизи франківських чи донецьких мусорів і прокурорів, які обслуговують цю хунту, тому я не вірю у щирість дерслужбовців з "білого дому", яких зобов'язують у обідню перерву відстояти пів-години на якомусь дебільному черговому "всенародному віче", де кілька зухвалих казнокрадів і кілька штатних придурків піаряться перед мовчазним, проплаченим і заляканим стадом рагулів!

Та все ж щороку вивішую з вікна єдиний на 105-квартирний будинок Державний Прапор - в пам'ять про тих простих і чесних, хто віддав життя за омріяну Україну і кого ця куревська Україна-Паханат досі не визнала! Тепер ви вже точно знаєте, чому я, Руслан Коцаба, не виношу всіх цих "хитрозроблених" комуно-комсомольців шлемків-федорчуків-купчаків, які досі керують мною і моєю Україною, як би ця блядська влада не змінювалася-перефарбовувалася.... Героям слава?
 Не вітаю із цією бутафорною незалежністю, але твердо вірю, що прийде справжня Незалежність, яку ми будемо весело і щиро святкувати, впевнені у завтрашньому дні Держави! Держави, яка гарантуватиме самореалізацію її Громадян, а не самовиживання, як є зараз. Отже, до праці за створення НОРМАЛЬНОЇ держави, де усім буде затишно і спокійно, де за думки не обзиватимуть "ліберастом", а пенсіонери не нишпоритимуть на смітниках, щоби вижити. Де освіта буде якісна, а не теперішня дико-комерціалізована, де правоохоронні органи не будуть мати сьогоднішній рівень ненависті від населення, де буде можливість знайти справжню роботу, яка дозволила б прогодувати сім'ю. Країна, яка не відлякуватиме справжніх інвесторів дебільними заявами владоможців-дебілів, котрі невимовно хочуть корупційних "відкатів". Це все, лелію надію,- попереду. Отож, до праці...